Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Кучевського П.В.

суддів: Медяного В.М., Сопруна В.В.,

при секретарі: Топольській В.О.,

розглянувши у відкритому судовому в м.Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користування земельною ділянкою, поновивши попередні межі, -

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м.Вінниці від 13 травня 2010 року та на рішення Ленінського районного суду м.Вінниці від 20.05.2010 року,-

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користування земельною ділянкою, поновивши попередні межі, в свою чергу до суду з зустрічним позовом звернулись ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, Вінницької міської Ради, третьої особи – Першої Вінницької державної нотаріальної контори про скасування рішень Вінницької міської Ради, визнання недійсним державного акту на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі – продажу земельної ділянки, та договору оренди земельної ділянки, визнання права власності та права користування на земельну ділянку.

Ухвалою Ленінського районного суду від 13 травня 2010 року провадження у цивільні справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користування земельною ділянкою, поновивши попередні межі та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, Вінницької міської Ради, третьої особи – Першої Вінницької державної нотаріальної контори про скасування рішень Вінницької міської Ради, визнання недійсним державного акту на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі – продажу земельної ділянки, та договору оренди земельної ділянки, визнання права власності та права користування на земельну ділянку, в частині вимог щодо скасування рішень Вінницької міської ради – закрито.

Рішенням Ленінського районного суду м.Вінниці від 20.05.2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користування земельною ділянкою, поновивши попередні межі – відмовлено.

Не погодившись з вище винесеними судовими рішеннями ОСОБА_1 оскаржила їх в апеляційному порядку, пославшись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу та рішення суду, ухвалити нове рішення, яким її позов задоволити в повному обсязі.

При цьому вказується, що суд прийняв рішення з порушенням вимог процесуального та матеріального права і не з`ясував всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п.1,ч.1, ст. 17 КАС України спори фізичних і юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності);

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції при винесенні ухвали від 13 травня 2010 року закриваючи провадження в справі про скасування рішень Вінницької міської Ради, визнання недійсним державного акту на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі – продажу земельної ділянки, та договору оренди земельної ділянки, визнання права власності та права користування на земельну ділянку, в частині вимог скасування рішень Вінницької міської ради виходив з того, що згідно рішення Конституційного Суду України від 01.04 2010 року (v010p710-10) у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності. При цьому, при вирішенні питань відносно надання земельних ділянок органи місцевого самоврядування діють не як суб'єкти права власності, а як суб'єкти владних повноважень.

Висновок суду першої інстанції є правильним.

Згідно п.1,ч.1, ст. 17 КАС України до компетенції адміністративних судів відносяться спори фізичних і юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.

Розгляд вищевказаних вимог слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Судом першої інстанції встановлено що 3 листопада 2004 року ОСОБА_5 продала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0150 га та земельну ділянку площею 0,0393 га, що розташовані за адресою:АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 має державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0543 га, яка розташована по АДРЕСА_1. Цільове призначення земельної ділянки – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 28.09.2000 року № 1364 ОСОБА_6 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 340 м2., а земельну ділянку площею 442 м2. надано в тимчасове довгострокове користування строком на 10 років, під городництво.

ОСОБА_6 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0340 га, про що свідчить держаний акт на права приватної власності на землю (а.с.106). В даному акті є відмітка, що приватним нотаріусом посвідчено договір купівлі –продажу земельної ділянки від 14.09.2002 року, площею 0,0150 га, від імені ОСОБА_6 на ім’я ОСОБА_5.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, ОСОБА_3 є спадкоємцем майна ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадкове майно, на яке видане свідоцтво складається з 1/25 частки домоволодіння АДРЕСА_1.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що позивач користується земельною ділянкою на підставі вищезазначених свідоцтва на право власності на земельну ділянку, а відповідачі користуються земельною ділянкою, яка межує з земельною ділянкою позивача, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом та вищезазначеного рішення органу місцевого самоврядування. Дані свідоцтва та рішення на час розгляду справи не скасовані.

Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги про те, що що відповідач розпочав будівництво, яке проводиться на частині земельної ділянки, яка належить позивачу, спростовується тим що позивач не надав жодного доказу на підтвердження цього, крім того в судовому засіданні, ОСОБА_7, пояснила, що проводила експертизу в присутності сторін, які являються користувачами земельних ділянок по АДРЕСА_1. Під час проведення експертизи, було встановлено, що на земельній ділянці, якою користується ОСОБА_1, побудований будинок, і вся земельна ділянка, якою користується ОСОБА_1, огороджена по периметру однорідним цегляним парканом, і дане огородження здійснила ОСОБА_1 На підтвердження даних обставин, ОСОБА_7 надала суду чотири фотографії, на яких зображені земельні ділянки.

На зазначених фото не відображеного того, що відповідачами ведеться будівництво на земельній ділянці, якою користуються відповідачі.

Спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що даний спір належить розглядати суду, оскільки як зазначено в роз’ясненнях Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) , судам підвідомчі справи за заявами, зокрема про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки чи про звільнення земельної ділянки особою, що займає її без належних на те підстав.

Враховуючи вищезазначені норми Закону "Про землеустрій" (858-15) та Земельного кодексу України (2768-14) , приймаючи до уваги роз’яснення зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відновлення меж земельних ділянок не входить до компетенції суду, а позивач, вважаючи, що межі земельних ділянок порушені відповідачами зобов’язаний укласти з компетентними органами по земельним питаннях договір, з метою відновлення меж земельної ділянки, яка їй належить на праві приватної власності. Як було встановлено в судовому засіданні позивач, відповідно до вищезазначених вимог чинного законодавства, не зверталась до компетентних органів з земельних питань з метою укладання договору щодо відновлення меж.

Колегія суддів, вважає такий висновок суду обґрунтованим, оскільки він не суперечить нормам процесуального права та обставинам по справі і доводи апеляційної скарги в цій частині його не спростовують.

Таким чином, судова колегія, прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є правильним і справедливим, і вищенаведені обставини стали підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Решта доводів апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

Апеляційні скарги ОСОБА_1 – відхилити.

Ухвалу Ленінського районного суду м.Вінниці від 13 травня 2010 року та рішення Ленінського районного суду м.Вінниці від 20.05.2010 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Верховного Суду України.

З оригіналом вірно :