розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької міської ради на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку,

У березні 2009 року позивачі звернулися у суд із позовом до Кременчуцької міської ради Полтавської області, у якому просили: ухвалити рішення, яким визнати за ними: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку розміром 2998 кв.м., розташованої біля будинковолодіння з господарськими будівлями, садом, городом по АДРЕСА_1, виділивши в користування офіційно ОСОБА_3 1998 кв.м., що припадає на 17/20 частини будинковолодіння, а ОСОБА_4 0,10 га, що припадає на 3/20 частини будинковолодіння по АДРЕСА_2.

Свої позовні вимоги обґрунтовували тим, що в 1946 році ОСОБА_5 побудував глиномазаний будинок в м. Кременчуці по АДРЕСА_3, в 1975 році вказаний будинок придбав ОСОБА_6- батько дружини позивача ОСОБА_7, який в подальшому подарував цей будинок ОСОБА_3 Останній замість старого глиномазаного будинку, на земельній ділянці 2998 кв.м., побудував два нових будинки, які рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 січня 2008 року узаконені, як самочинні забудови та перебудови. 20 червня 2008 року ОСОБА_3 подарував своїй дочці – ОСОБА_4 3/20 частини будинку. Оскільки позивачі користуються земельною ділянкою на якій розташовані будинки протягом тривалого часу, просили Кременчуцьку міську раду виділити землю під огород, забудову подвір’я, господарських забудов, проте їм було відмовлено з тих підстав, що земельна ділянка входить до водоохоронної зони р. Дніпро.

рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12 жовтня 2009 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Кременчуцької міської ради про визнання права власності на земельну ділянку задоволено.

Визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку розміром 2998 кв.м., розташовану за адресою АДРЕСА_3, в м. Кременчуці, виділено ОСОБА_3 1998 кв.м., що припадає на 17/20 частини будинковолодіння АДРЕСА_3, а ОСОБА_4 1000 кв.м., що припадає на 3/20 частини будинковолодіння АДРЕСА_3, в м. Кременчуці.

Не погодившись із рішенням суду Кременчуцька міська рада подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивачі просять апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України на наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив із того, що позивачі проживають та зареєстровані у будинку АДРЕСА_3 м. Крменчука, їм відповідно належить по 17/20 та 3/20 будинковолодіння, а тому у суду маються підстави для визнання за позивачами права власності на земельну ділянку розміром 2998 км.м., розташовану за вказаною адресою.

При цьому суд першої інстанції послався на положення ст. ст. 81, 119, 121 ЗК України та ст. 377 ЦК України.

Проте, колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі; а)придбання за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б)безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги, що позивачами не вчинено дії, які дають підстави виникнення у них права власності на спірну земельну ділянку площею 2998 кв.м.

Як передбачено ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності та ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Статтею 121 ЗК України визначені норми безплатної передачі громадянам України земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. Зокрема для ведення садівництва не більше 0, 12 гектарів, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах не більше 0, 10 гектарів.

Позивачем не надано суду доказів на якій правовій підставі та у яких розмірах належала земельна ділянка попереднім власникам будинку. Розписка про отримання коштів (а. с. 10) не може вважатися договором купівлі продажу будинку та не підтверджує наявність у попередніх власників та перехід до позивачів права користування земельною ділянкою у вказаних ними розмірах.

Крім того, відповідно до схематичного плану земельної ділянки № 12 в м. Кременчуці по вул. Затонній, земельна ділянка площею 2998 кв.м. використовується самовільно, про що свідчить відмітка про самозахват.

За правилами статті 116 ЗК України громадяни та інші юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

Нормами статті 119 ЗК України передбачено, що громадяни, які відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом (2768-14) .

Таким чином, користування земельною ділянкою на протязі п'ятнадцяти років не є єдиною та безпосередньою підставою для виникнення в особи права власності або права користування земельною ділянкою. Вона є лише умовою для застосування інших способів встановлення цих прав. Набувальна давність користування земельною ділянкою згідно з указаною статтею є лише підставою для звернення до органу державної влади, або органу місцевого самоврядування з відповідним клопотанням щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачами не надано суду доказів, що вони зверталися до відповідного уповноваженого органу місцевого самоврядування з відповідним клопотанням щодо оформлення земельної ділянки саме з підстав передбачених ст. 119 ЗК України.

За вказаних обставин рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, п. 4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 314, 319 ЦПК України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу Кременчуцької міської ради Полтавської області – задовольнити.

рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12 жовтня 2009 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку – відмовити.

рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.