Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого : Копаничук С.Г.

Суддів: Нікушина В.П.,Сороки Л.А.

при секретарі: Кирилюк Л.М.

за участю позивача ОСОБА_1,його представника ОСОБА_2,представника відповідача Сегеди О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 14.12.2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ "Вінницьке управління механізації і автотранспорту" про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди,

04.08.2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що наказом № 22 від 01.04.1997 року його було прийнято на роботу до ВАТ "Вінницьке управління механізації і автотранспорту" на посаду акумуляторника. Наказом № 36-к від 07.07.2008 року позивача було звільнено з роботи за власним бажанням. Зазначив, що в день звільнення відповідач з ним не розрахувався за невикористані щорічні відпустки за 2002 – 2008 роки. Тому просив стягнути з відповідача на його користь 5950 грн. грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки,3000 грн. у відшкодування моральної шкоди та 300 грн. витрат за юридичну допомогу. В ході судового розгляду доповнив позовні вимоги вимогою про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,посилаючись на те,що у передбачені законом строки відповідач повного розрахунку з ним не провів. Остаточно просив стягнути на його користь 3131,52 грн. грошової компенсації за невикористані у 2001-2005 роках відпустки,а також середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 08.07.2008 року по 24.11.2009 року – 18 796,05 грн.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 15. 12.2009 року позов ОСОБА_1О задоволено частково. Стягнуто з ВАТ "Вінницьке управління механізації і автотранспорту" на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні щорічні відпустки за 2001-2005 роки 3 131 грн.52 коп. та на користь держави судовий збір в розмірі 51 грн. і 120 ІТЗ розгляду справи. В іншій частині в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а по справі постановити нове рішення, яким його вимоги задоволити повністю. Зазначив, що суд, вирішуючи вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, неправильно застосував норми матеріального права,зокрема, ст. 233 КзПП України,не врахував,що в разі порушення законодавства про оплату праці,працівник може звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Заперечуючи проти скарги представник відповідача вважає рішення суду законним і обґрунтованим,а доводи скарги безпідставними.

Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі,перевіривши матеріали справи,рішення суду та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум,що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, власник або уповноважений ним орган повинен в зазначений строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 Кодексу,при відсутності спору про їх розмір підприємство повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Судом встановлено,що позивач працював арматурником у відповідача і був звільнений з роботи за ст. 38 КЗпП наказом ВАТ за №36-к від 07.07.2008 року. При звільненні з ним вчасно не провели повний розрахунок,який частково провели 30.07.2008 року, виплативши лише грошову компенсацію за невикористані щорічні оплачувані відпустки в 2005-2008 роках . Грошова компенсація за невикористані в 2001-2005 роках щорічні відпустки, які підлягали виплаті при звільненні, виплачена не була.

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції оцінив надані докази в порядку ст. 212 ЦПК України і вірно встановив обставини справи,а саме те, що при звільненні з роботи з позивачем не було вчасно проведено повного розрахунку. Суд правильно застосував норми матеріального і процесуального права, ст. 83 КЗпП України,ст.ст.4 ч.1 п.1,24 ЗУ "Про відпустки" та дійшов підставного висновку про необхідність стягнення на користь позивача 3131,52 грн. грошової компенсації за невикористані в 2001 -2005 роках щорічні відпустки. Суд вірно не застосував ч.1 ст. 233 КзПП України щодо терміну звернення до суду, так як грошова компенсація за невикористану відпустку за своєю суттю - заробітна плата, оскільки п.2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати відносить її до додаткової заробітної плати. Тому строк звернення до суду з цими вимогами законом не обмежується.

Враховуючи,що на день розгляду справи судом з ОСОБА_1 повний розрахунок проведений не був, він мав право в силу ст.ст. 116, 117 КЗпП України на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до заробітної плати і за своєю суттю є санкцією за невчасне проведення чи непроведення розрахунку з працівником .До заробітної плати зазначена Інструкція ці виплати не відносить. Тому на цю частину позовних вимог не поширюється дія ч.2 ст. 233 КзПП України,а розповсюджується дія ч.1 ст. 233 КЗпП України щодо трьохмісячного терміну звернення до суду за захистом трудових прав.

Оскільки підприємство провело остаточний розрахунок з ОСОБА_1 наприкінці липня 2008 року,а з позовними вимогами до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку останній звернувся 09.06.2009 року, ним був пропущений термін звернення до суду,який є самостійною підставою для відмови в позові, відповідно до роз'яснень п.п.20,25 Постанови Пленуму Верховного Суду від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) Тому доводи скарги ОСОБА_1 щодо цього є безпідставними.

Висновки суду є обґрунтованими, відповідають матеріалам справи і вимогам закону,а доводи скарги ОСОБА_1 не заслуговують на увагу, оскільки правильних висновків суду не спростовують.

Рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим,а тому скасуванню не підлягає .

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України,-

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 15 грудня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути

оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців .