СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 
                           У Х В А Л А
 
 від 10.07.96
 
 
 
 
                             (Витяг)
 
 
     У квітні 1994 р.  М.  звернулася до суду із позовом до Ш. про
поділ будинку.  Позивачка зазначала,  що 17 серпня  1990  р.  вона
разом з відповідачем купила будинок за 27 тис.  крб.  При цьому М.
сплатила за угодою 15 тис.  крб.,  а Ш. - 12 тис. крб. У зв'язку з
цим позивачка вважала,  що їй повинно належати 55,55 %  будинку, а
відповідачеві - 44,45 %.  Оскільки  між  ними  виник  конфлікт  із
приводу  користування  будинком,  позивачка  просила  виділити  їй
зазначену частку останнього.
     Справа вирішувалася  судами  неодноразово.  Останнім рішенням
судової колегії в цивільних справах Черкаського обласного суду від
13  травня  1996 р.  позов було задоволено частково.  Постановлено
виділити  М.  у  спірному  будинку  приміщення,  загальна   дійсна
вартість яких становить 820 млн. 391 тис. 900 крб. і які складають
половину будинку, а Ш. - приміщення, загальна дійсна вартість яких
становить  823  млн.  128  тис.  600  крб.  і  які також складають
половину будинку.
     У касаційній   скарзі  М.  просила  скасувати  рішення  через
невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Судова
колегія  в  цивільних справах Верховного Суду України визнала,  що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
     Задовольняючи позов  частково,  суд виходив з рівності часток
сторін у праві власності на будинок і  саме  з  урахуванням  цього
провів   поділ   будинку  за  одним  із  запропонованих  експертом
варіантів.  З такими висновками погодитись не можна, оскільки вони
суперечать фактичним обставинам справи.
     Так, судом   встановлено,   що   при    укладенні    договору
купівлі-продажу будинку М.  сплатила 15 тис.  крб., а Ш. - 12 тис.
крб.  Але сторони не визначили часток кожної у праві власності  на
будинок,  зокрема,  не  домовились  про  те,  що  ці частки будуть
рівними.
     Згідно з   роз'ясненнями  Пленуму  Верховного  Суду  України,
даними в п. 5 постанови від 22 грудня 1995 р. N 20 ( v0020700-95 ) (v0020700-95)
        
"Про  судову  практику  у  справах  за  позовами  про захист права
приватної власності",  якщо розмір часток у спільній власності  не
було  визначено  і  її  учасники  при надбанні майна не виходили з
рівності їхніх часток,  розмір частки кожного з  них  визначається
ступенем  його  участі  працею  і  коштами  у  створенні  спільної
власності.
     Вирішуючи спір,  суд не взяв до уваги  зазначені  роз'яснення
Пленуму Верховного Суду України ( v0020700-95 ) (v0020700-95)
         і, хоча й з'ясував
ступінь  участі  коштами  кожної  із  сторін  у створенні спільної
власності, розмір їхніх часток не визначив, а безпідставно виходив
з рівності останніх.
     Що ж до поділу будинку в натурі, то в разі, якщо він технічно
можливий,  але з відхиленням від розміру часток кожного  власника,
суд з урахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною
ідеальних  часток  і  присудженням   грошової   компенсації   тому
учасникові  спільної  власності,  частка  якого  зменшилась.  Крім
висновку технічної експертизи від 5 лютого 1996 р.  щодо можливого
варіанта поділу будинку, на який послався суд, у матеріалах справи
є й інші висновки експертизи з цього  питання,  але  суд  належним
чином  їх  не  перевірив  і не дав їм оцінки в сукупності з іншими
доказами.
     З урахуванням наведеного постановлене у справі судове рішення
не можна визнати законним і обгрунтованим.  Тому судова колегія  в
цивільних  справах  Верховного Суду України скасувала це рішення і
направила справу на новий розгляд.
 
 "Рішення Верховного Суду України", 1997 р.