СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 10.07.96
(Витяг)
У квітні 1994 р. М. звернулася до суду із позовом до Ш. про
поділ будинку. Позивачка зазначала, що 17 серпня 1990 р. вона
разом з відповідачем купила будинок за 27 тис. крб. При цьому М.
сплатила за угодою 15 тис. крб., а Ш. - 12 тис. крб. У зв'язку з
цим позивачка вважала, що їй повинно належати 55,55 % будинку, а
відповідачеві - 44,45 %. Оскільки між ними виник конфлікт із
приводу користування будинком, позивачка просила виділити їй
зазначену частку останнього.
Справа вирішувалася судами неодноразово. Останнім рішенням
судової колегії в цивільних справах Черкаського обласного суду від
13 травня 1996 р. позов було задоволено частково. Постановлено
виділити М. у спірному будинку приміщення, загальна дійсна
вартість яких становить 820 млн. 391 тис. 900 крб. і які складають
половину будинку, а Ш. - приміщення, загальна дійсна вартість яких
становить 823 млн. 128 тис. 600 крб. і які також складають
половину будинку.
У касаційній скарзі М. просила скасувати рішення через
невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Судова
колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов частково, суд виходив з рівності часток
сторін у праві власності на будинок і саме з урахуванням цього
провів поділ будинку за одним із запропонованих експертом
варіантів. З такими висновками погодитись не можна, оскільки вони
суперечать фактичним обставинам справи.
Так, судом встановлено, що при укладенні договору
купівлі-продажу будинку М. сплатила 15 тис. крб., а Ш. - 12 тис.
крб. Але сторони не визначили часток кожної у праві власності на
будинок, зокрема, не домовились про те, що ці частки будуть
рівними.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України,
даними в п. 5 постанови від 22 грудня 1995 р. N 20 ( v0020700-95 ) (v0020700-95)
"Про судову практику у справах за позовами про захист права
приватної власності", якщо розмір часток у спільній власності не
було визначено і її учасники при надбанні майна не виходили з
рівності їхніх часток, розмір частки кожного з них визначається
ступенем його участі працею і коштами у створенні спільної
власності.
Вирішуючи спір, суд не взяв до уваги зазначені роз'яснення
Пленуму Верховного Суду України ( v0020700-95 ) (v0020700-95)
і, хоча й з'ясував
ступінь участі коштами кожної із сторін у створенні спільної
власності, розмір їхніх часток не визначив, а безпідставно виходив
з рівності останніх.
Що ж до поділу будинку в натурі, то в разі, якщо він технічно
можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника,
суд з урахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною
ідеальних часток і присудженням грошової компенсації тому
учасникові спільної власності, частка якого зменшилась. Крім
висновку технічної експертизи від 5 лютого 1996 р. щодо можливого
варіанта поділу будинку, на який послався суд, у матеріалах справи
є й інші висновки експертизи з цього питання, але суд належним
чином їх не перевірив і не дав їм оцінки в сукупності з іншими
доказами.
З урахуванням наведеного постановлене у справі судове рішення
не можна визнати законним і обгрунтованим. Тому судова колегія в
цивільних справах Верховного Суду України скасувала це рішення і
направила справу на новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.