При секретарі - Жило І.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", треті особи : ОСОБА_2, Павлова Вікторія Вікторівна про стягнення сум за договорами банківських вкладів за апеляційною скаргою представника Закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 27 березня 2007 року, -

У серпні 2002 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача.

Вказував, що 6 вересня 2001 року він уклав з відповідачем договір про строковий депозитний внесок НОМЕР_1 за умовами якого передав останньому 105000 грн. строком на 6 місяців з виплатою 40% річних, а 26 вересня 2001 року уклав з відповідачем договір №791 про спеціальний строковий внесок за умовами якого передав останньому 200000 доларів СІЛА строком на 6 місяців з виплатою 24% річних. Однак, після закінчення термінів дії договорів відповідач суми внесків йому не повернув і відсотки за умовами договорів не виплатив.

З урахуванням цих обставин позивач просив суд розірвати зазначені договори і стягнути з відповідача на його користь : за договором НОМЕР_1 внесок з відсотками з урахуванням індексів інфляції і 3% річних за весь період прострочення виконання грошового зобов'язання в загальній сумі 207759,87 грн. і за договором №791 внесок з відсотками в загальній сумі 463540 доларів США.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 27 березня 2007 року позов задоволено частково. Розірвано укладені між сторонами договір строкового депозитного внеску НОМЕР_1 від 6 вересня 2001 року і стягнуто з відповідача на користь позивача 199450,3 грн. та договір спеціального строкового депозитного внеску №791 від 26 вересня 2001 року і стягнуто з відповідача на користь позивача 463540 доларів США. З відповідача також стягнуто судовий збір у розмірі 1700 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн.

Не погоджуючись з цим рішенням і посилаючись в апеляційній скарзі на неповне з*ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм матеріального і процесуального права, представник відповідача просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції, а позовну заяву позивача залишити без розгляду.

Зокрема, вказує на те, що : чинною ухвалою суду першої інстанції від 22 листопада 2002 року було зупинено провадження у справі з тих підстав, що рішення по даній справі залежить від результатів розгляду кримінальної справи по звинуваченню

директора Маріупольської філії відповідача ОСОБА_2 та головного бухгалтера філії ОСОБА_3 в скоєні крадіжки чужого майна в особливо великих розмірах. Вирок по цій справі ще не винесено, але суд першої інстанції за клопотанням позивача своєю ухвалою від 14 липня 2006 року поновив провадження у справі незважаючи на те, що обставини, які викликали зупинення провадження по справі, ще не відпали.

Крім того, ОСОБА_1 по зазначеній кримінальній справі визнано цивільним позивачем, а "ПриватБанк" - відповідачем, саме по тим депозитним договорам по яким заявлено позов і по даній цивільній справі. При таких обставинах апелянт вважає, що оскільки позивач скористався своїм правом на вибір кримінально-процесуального порядку захисту своїх інтересів і не відмовився від свого позову в кримінальній справі, то суд першої інстанції, згідно з п.4 ч.1 ст. 207 ЦПК України, повинен був постановити ухвалу про залишення позовної заяви позивача по даній цивільній справі без розгляду. Оскільки суд цього не зробив, то відповідно до ст. 310 ЦПК України, це є підставою для скасування рішення з закриттям провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

Також суд першої інстанції, залучивши до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_2 і ОСОБА_3, не зупинив провадження у справі у зв'язку з загостренням психічного захворювання останньої і, незважаючи на те, що вона рішенням суду не визнана недієздатною, належним чином не повідомив про час і місце розгляду справи і розглянув справу у відсутності третіх осіб, що є підставою для скасування рішення по справі.

При вирішенні спору суд першої інстанції неповно з*ясував і не прийняв до уваги положення ст.ст. 5, 44 Закону України "Про банки і банківську діяльність", наказу голови Правління відповідача №1278 від 30 листопада 2000 року, п.3 "Положення про Маріупольську філію комерційного банку "ПриватБанк", наказу самої ОСОБА_2 №36 від 1 червня 2001 року і повноважень останньої за дорученням №3878, згідно яких відсоткові ставки за депозитами були встановлені значно меншими ніж ті відсотки, які вказані у договорах з позивачем. Оскільки треті особи звинувачуються у зловживанні службовим становищем і перевищенні наданих їм повноважень то, згідно зі ст. 63 ЦК України (в редакції 1963 року), угода, укладена від імені другої особи особою з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою і наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення. У зв'язку з тим, що відповідачем не були схвалені договори, укладені позивачем з третіми особами з перевищенням останніми своїх повноважень, то цивільні права і обов'язки створюються лише між цими особами, що виключає відповідальність за договорами відповідача.

Також на обґрунтування свого рішення суд першої інстанції, в порушення вимог Закону України "Про судову експертизу" (4038-12) , послався як на докази на висновки судово-почеркознавчих експертиз, які по даній справі не проводилися, а були проведені по кримінальній справі не в судово-експертному закладі, а договір №791 взагалі не був предметом судово-експертного дослідження, оскільки його оригінал не вилучався. В задоволенні клопотання апелянта про проведення судово-почеркознавчої експертизи відносно цього договору було безпідставно відмовлено.

Крім того, апелянт вважає, що факт внесення позивачем 200000 доларів США відповідачу належними доказами не доведений, оскільки ґрунтується тільки на поясненнях свідків, а належним чином оформлений і підписаний касиром прибутковий валютний ордер на цю суму у справі відсутній. Наданий позивачем прибутковий касовий ордер на суму 400000 доларів США взагалі не містить підпису належного касиру банку, печатки останнього і підпису особи, яка вносила ці кошти, і датований 24 вересня 2001 року, тобто ще до того як 26 вересня 2001 року було нібито укладено договір №791.

З огляду на наведене, а також вважаючи, що ніякі кошти позивачем відповідачу за зазначеними договорами не вносилися, апелянт вважає безпідставним і висновок суду

першої інстанції про нарахування відсотків на вклади, індексів інфляції та 3% річних за період із квітня 2002 року по лютий 2007 року.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_4, яка підтримала доводи апеляційної скарги, позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_5, які заперечували проти скарги, перевіривши матеріали справи у межах апеляційного оскарження і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції -зміні, з таких підстав :

В судовому засіданні колегії суддів від 29 травня 2007 року позивач звернувся до апеляційного суду із письмовою заявою про залишення його позову в частині розірвання договору строкового депозитного внеску НОМЕР_1 від 6 вересня 2001 року на суму 105000 грн. та стягнення з відповідача 199450,3 грн. без розгляду. Ухвалою колегії суддів апеляційного суду від 29 травня 2007 року клопотання позивача було задоволено і позов в цієї частині залишено без розгляду, що є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є : неповне з*ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Із матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції стосовно договору спеціального строкового депозитного внеску №791 від 26 вересня 2001 року правильно встановив обставини справи, наданим в цій частині доказам дав належну оцінку і дійшов правильного висновку, що між сторонами був укладений цей договір і за цим договором позивач виконав своє грошове зобов'язання - вніс в касу відповідача 200000 доларів США, а відповідач своє грошове зобов'язання перед позивачем не виконав і зазначений внесок з відсотками останньому не повернув.

Тому рішення суду першої інстанції в частині розірвання цього договору колегія суддів вважає законним і обґрунтованим.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду першої інстанції в частині висновків про пролонгацію цього договору, розміру відсотків річних, періодом за який було проведено стягнення і сумою стягнень, оскільки висновки суду в цій частині не відповідають обставинам справи і нормам матеріального права, тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Із п.п. 3-7 зазначеного договору (т.1 а.с. 22) вбачається, що позивач вносить готівкою в касу відповідача грошові кошти в сумі 200000 доларів США на строк шість місяців з дня укладання договору, а банк зобов'язується через шість місяців виплатити позивачу готівкою суму вкладу і нараховані відсотки у розмірі 24% річних в доларах США. Якщо по спливу шести місяців позивач не витребує всю суму вкладу, то договір вважається пролонгованим ще на три місяці на тих же умовах і на вимогу позивача в кінці строку Банк зобов'язаний виплатити суму вкладу готівкою в EUR, проконвертувавши долар США в EUR на дату укладення договору.

Згідно листа позивача (т.1 а.с. 12), він звернувся з цим листом до відповідача 14 січня 2002 року і у зв'язку з тим, що він не отримав від останнього письмової відповіді на свою заяву від 26 грудня 2001 року, просив вважати договір №791 достроково розірваним

і вимагав сплатити йому суму вкладу разом з належними відсотками станом на 14 січня 2002 року.

Тобто, позивачем було висловлено своє волевиявлення і поставлено питання про одностороннє дострокове розірвання договору саме з 14 січня 2002 року, що не врахував суд першої інстанції.

При таких обставинах колегія суддів вважає, що обов'язки відповідача перед позивачем за цим договором повинні бути обмежені саме цим строком.

Відповідно до положень ст.ст. 5, 44 Закону України "Про банки і банківську діяльність", розмір відсотків по депозитним вкладам встановлюється комерційними банками самостійно.

Із матеріалів справи вбачається, що наказом Голови правління ПриватБанку №1278 від 30 листопада 2000 року (т.1 а.с. 54-57) були встановлені правила прийому вкладів, типи та їх види, а згідно п.3 "Положення про Маріупольську філію комерційного банку "Приватбанк" та наданої директору філії банку ОСОБА_2 довіреності №3878 від 26 жовтня 2000 року (т.1 а.с. 15), остання повинна була в своїй діяльності керуватися як діючим законодавством, так і наказами Голови правління банку.

Крім того, із наказу №36 від 1 червня 2001 року директора філії банку ОСОБА_2 (т.1 а.с. 53), офіційного оголошення в місцевій газеті (т.1 а.с. 52-52) та умов договорів інших вкладників (т.1 а.с. 67) вбачається, що з 6 червня 2001 року відсоткова ставка по депозитним вкладам у доларах США на 6 місяців була встановлена у розмірі 8% річних, а по інших вкладах від 2% до 8% річних.

Дані про те, що ОСОБА_2 була уповноважена укладати договори по депозитним вкладам з більш високими відсотками колегією суддів не встановлені.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає за необхідне при визначенні відсоткової ставки по спірному депозитному вкладу, яка підлягає стягненню з відповідача, виходити саме із розміру 8%, а не 24% відсотків річних, як це зазначено в договорі і з чого виходив суд першої інстанції, оскільки при укладені договору з позивачем директор філії банку ОСОБА_2 вийшла за межі своєї компетенції.

Таким чином, колегія суддів при визначенні сум, які належать стягненню на користь позивача, вважає за необхідне виходити із суми внеску в розмірі 200000 доларів США, 8% річних від цієї суми за період з 27 вересня 2001 року по 14 січня 2002 року, тобто за 110 днів, і 3% річних за прострочку виконання грошового зобов'язання, відповідно до ст. 625 ч.2 ЦК України, за період з 14 січня 2002 року по 27 березня 2007 року - день ухвалення рішення судом першої інстанції, тобто за 1898 днів. Розрахунок зазначених сум виглядає таким чином : Розмір відсотків річних за договором складе :

200000 дол. х 8% : 365 дн. х 110 дн.: 100%=4822,4 дол. США 3% річних за прострочку виконання грошового зобов'язання в загальній сумі 200000 дол. + 4822,4 дол.=204822,4 дол. складе

204822,4 дол. х 3% : 365 дн. х 1898 дн.: 100%= 31951,95 дол. США

В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без зміни.

Надходячи такого висновку, колегія суддів не може прийняти до уваги, як безпідставні, доводи апеляційної скарги представника відповідача, оскільки вони об'єктивно нічим не підтверджені і спростовуються наданими по справі доказами.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів -

Апеляційну скаргу представника Закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 27 березня 2007 року в частині розірвання договору строкового депозитного внеску НОМЕР_1 від 6 вересня 2001 року, укладеного між ОСОБА_1 і Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" та стягнення з відповідача 199450,3 гривень скасувати, а позов ОСОБА_1 в цій частині, згідно ухвали колегії суддів від 29 травня 2007 року, залишити без розгляду.

Це ж рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 27 березня 2007 року в частині стягнень за договором спеціального строкового депозитного внеску №791 від 26 вересня 2001 року, укладеним між ОСОБА_1 і Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" м. Дніпропетровська змінити.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" м. Дніпропетровська на користь ОСОБА_1 : внесок у сумі 200000 доларів США; 8% річних за цим договором за період з 27 вересня 2001 року по 14 січня 2002 року у сумі 4822,4 доларів США і 3% річних за період з 14 січня 2002 року по 27 березня 2007 року у сумі 31951,95 доларів США.