по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Октябрської районної в м. Полтава ради, Полтавського міського управління земельних ресурсів та земельного кадастру, треті особи: Приватне підприємство Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор", Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Полтавській області, Полтавська міська рада про визнання права власності на нерухоме майно.

Заслухавши суддю-доповідача апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів

В червні 2012 року позивачі звернулися до суду із позовом про захист права власності, в якому просили визнати недійсним та скасувати Державний акт про право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 999 кв.м. від 17.07.2007 р., виданий Полтавським міським управлінням земельних ресурсів та земельного кадастру ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та визнати за ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності, в тому числі на самочинно збудоване нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: гараж літ. "О" площею 74,5 кв.м., гараж літ. "И" площею 75,1 кв.м., сарай літ. "И1" площею 9,3 кв.м., гараж літ. "Т" площею 18,2 кв.м., топочну літ. "ж6" площею 13,9 кв.м.,, сарай літ. "Р" площею 19 кв.м., гараж літ. "Ж" площею 72 кв.м., гараж літ. "Ж1" площею 73,8 кв.м., торгівельний павільйон літ. "Ж2" площею 64,3 кв.м. з літньою площадкою, тамбур літ. "ж3", ганок літ. "ж4", погріб вхідний літ. "ж5" площею 33,9 кв.м. (а.с. 2-6, 103-106).

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2012 року зазначені позовні вимоги роз'єднано, виділено у самостійне провадження позовні вимоги щодо визнання за ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 права власності на гараж літ. "Т" площею 18,2 кв.м., гараж літ. "О" площею 74,5 кв.м. та про визнання недійсним та скасування Державного акту про право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 999 кв.м. від 17 липня 2007 року (а.с. 238-239).

рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 листопада 2012 року позов про визнання права власності на нерухоме майно задоволено.

Визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності на самочинно побудоване нерухоме майно: гараж літ. "И" площею 75,1 кв.м., сарай літ. "И1" площею 9,3 кв.м., сарай літ. "Р" площею 19 кв.м., гараж літ. "Ж" площею 72 кв.м., гараж літ. "Ж1" площею 73,8 кв.м. з топочною літ. "ж6" площею 13,9 кв.м., торгівельний павільйон літ. "Ж2" площею 64,3 кв.м. з літньою площадкою, з тамбуром літ. "ж3", ганком літ. "ж4", погрібом вхідним літ. "ж5" площею 33,9 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Вирішено питання розподілу судових витрат, стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивачів судовий збір в розмірі 3 000 грн. (а.с. 242-246).

В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, встановивши невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права, апеляційний суд вправі скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що на підставі нотаріально посвідчених та зареєстрованих в установленому порядку договорів міни від 27 травня 1997 року, купівлі-продажу від 02 грудня 1998 року та дарування від 01 червня 2007 року, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 липня 2006 року та виданого на його підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, сторони набули право власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок та земельну ділянку загальною площею 1000 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 в якому ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належить по 19/75 частки домоволодіння та земельна ділянка площею 562 кв.м., а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - по 3/25 частки житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд, та земельна ділянка розміром 438 кв.м. (а.с. 7, 8, 9-12, 27-28, 83-85).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд першої інстанції входив з того, що вони є власниками земельної ділянки, на якій самочинно побудовано нерухоме майно, будівництво здійснено з додержанням встановлених норм та правил та не порушує прав інших осіб.

Проте, з такими висновками місцевого суду колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Під метою надання земельної ділянки слід розуміти вид використання земельної ділянки (стаття 19 ЗК, Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548 (z1011-10) ), зазначений у рішенні відповідного компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у користування або передачу у власність з урахуванням цільового призначення земельної ділянки.

Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України № 3038-VI (3038-17) дозвільний документ (статті 35- 37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об'єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до положень ч.ч. 3, 5 ст. 376 ЦК України, на які посилались позивачі та суд першої інстанції при вирішенні справи, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, та на вимогу власника (користувача) земельної ділянки у разі, якщо самочинно збудоване на ній нерухоме майно не порушує права інших осіб.

Проте, судом першої інстанції не було взято до уваги, що відповідно до роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року (v0006740-12) "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва), суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу, яким відмовлено у прийнятті забудови до експлуатації.

Як вбачається з матеріалів справи, тимчасовою комісією по розгляду питань щодо самочинного будівництва в м. Полтава виконавчого комітету Полтавської міської ради 09.11.2012 р. розглядалась інформація щодо судової справи за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо захисту права власності шляхом визнання недійсним державного акту на земельну ділянку та визнання права власності на нерухоме майно - будівлі по АДРЕСА_1, що не є тотожним рішенню компетентного державного органу про відмову у прийнятті в експлуатацію об'єктів нерухомості.

Крім того, розпорядженням виконкому Полтавської міської ради від 21.12.1998 р. № 926-р ПП ОСОБА_3 було дозволено проектування та розміщення на земельній ділянці по АДРЕСА_1 тимчасової споруди - павільйону для торгівлі автозапчастинами з розміщенням торгівельного залу, підсобних та побутових приміщень, та кафетерію, на які правила ч. 5 ст. 376 ЦК України не поширюються.

Ухвалюючи оскаржуване рішення за позовом співвласників земельної ділянки, суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, не врахував відсутність відмови компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації, що свідчить про відсутність порушеного права позивачів, і вирішив справу у спосіб, який не ґрунтується на законі.

У зв'язку з наведеним постановлене по справі судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22 листопада 2012 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким в позові ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Октябрської районної в м. Полтава ради, Полтавського міського управління земельних ресурсів та земельного кадастру про визнання права власності на нерухоме майно відмовити повністю.

рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом 20 днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.