УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в
складі:
головуючого судді Пономарьової О.М.
суддів Бабенка П.М., Бондаренко Л.I.,
при секретарі Баклановій Ю.В.,
за участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_3,
відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку
цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про
визнання договору довічного утримання недійсним, визнання
права власності за заповітом
на будинок, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення
Краматорського міського суду Донецької області від 10 жовтня
2006 року, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Апеляційного суду Донецької області з
апеляційною скаргою на рішення Краматорського міського суду
Донецької області від 10 жовтня 2006 року , яким відмовлено в
задоволенні позову ОСОБА_1до ОСОБА_2про визнання договору
довічного утримання недійсним, визнання права власності за
заповітом на будинок, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові
витрати на правову допомогу в сумі 250 грн..
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення
суду та задоволення його вимог в повному обсязі, оскільки суд не
врахував встановлені по справі обставини та надані ним докази,
зробив неправильні висновки, що призвело до ухвалення незаконного
рішення.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали
доводи апеляційної скарги і просили її задовольнити, вважають
рішення суду неправильним і незаконним.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні просив рішення суду
залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки
суд першої інстанції правильно вирішив спір.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 був власником
жилого АДРЕСА_1 і 20 липня 2002 року у встановленому законом
порядку уклав з ОСОБА_2договір довічного утримання, за яким
ОСОБА_2 зобов'язався надавати ОСОБА_4 довічне матеріальне
забезпечення, необхідну допомогу, а ОСОБА_4 передав належний йому
будинок у власність відповідача. Ні відповідач ОСОБА_2, ні
відчужувач ОСОБА_4 до часу своєї смерті не ставили питання про
розірвання укладеного договору, або визнання його недійсним. 25
серпня 2004 року ОСОБА_4 в нотаріальній конторі уклав заповіт, за
яким свій жилий будинок після своєї смерті заповідав ОСОБА_1.
Дія договору довічного утримання припинена зі смертю
відчужувача 17 жовтня
2004 року. Відповідач на підставі зазначеного договору
зареєстрував своє право
власності на спірний будинок . Позивачем не наведено, а судом
не встановлено жодної
підстави, передбаченої законом, для визнання договору
довічного утримання від 20 липня 2002 року недійсним.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення
позивача та його представника, відповідача, дослідивши матеріали
цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги,
апеляційний суд вважає , що апеляційна скарга підлягає відхиленню,
а рішення суду - залишенню без зміни з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
рішення
суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного
судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є
рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин,
на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і
заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в
судовому засіданні.
Розглядаючи позовні вимоги, суд повно та всебічно з'ясував
обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін,
правильно встановив правовідносини, які склались між ними і дійшов
до обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних
вимог.
Суд правильно виходив з того, що підстави для визнання
недійсним договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_4 та
ОСОБА_2, відсутні.
Наявність заповіту ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 не перешкоджає
реєстрації права власності відповідача ОСОБА_2 на спірним будинок,
оскільки право власності у нього виникло відповідно до ст.ст.
128,426 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
/в редакції 1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
року/ з
моменту укладення договору довічного утримання.
Доводи ОСОБА_1 відносно того, що відповідач ОСОБА_2 не
виконував належним чином взяті на себе обов'язки, не спростовують
висновків суду, оскільки відповідно до вимог ст.ст. 755, 756 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
це є підставою для розірвання договору, а не
для визнання його недійсним.
Таким чином, рішення суду є законним і справедливим, оскільки
грунтуються на обставинах, які встановлені в судовому засіданні,
наданих сторонами доказах, вимогах закону.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що судом
першої інстанції вірно встановлені обставини справи, дана "їм
належна правова оцінка і правильно вирішений спір.
Рішення суду першої інстанції постановлено у відповідності з
нормами матеріального і процесуального законодавства, а тому
підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
Доводи апеляційної скарги є непереконливими і не спростовують
висновків суду.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
апеляційний суд
відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо
визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм
матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308,
313-315 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 10
жовтня 2006 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і
може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до
Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею
законної сили ;