Рішення
Iменем України
21 грудня 2006 року апеляційний суд Житомирської області в
складі: головуючого судді Балашкевича С.В. суддів Худякова A.M.,
Зарицької Г.В. при секретарі Сухоребрій Т.А.
за участі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та її представника, представників
Iвановицької сільської ради, Червоноармійського районного відділу
земельних ресурсів, Житомирської регіональної філії державного
підприємства "Центр Державного земельного кадастру при Державному
комітеті України по земельних ресурсах"
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі
справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення самовільно
зайнятої земельної ділянки і стягнення моральної шкоди та за
зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Iвановицької сільської
ради, Червоноармійського районного відділу земельних ресурсів,
Житомирської регіональної філії державного підприємства "Центр
Державного земельного кадастру при Державному комітеті. України по
земельних ресурсах" про визнання державного акту на право
приватної власності на землю, рішень Iвановицької сільської ради
від 10.11.1994 року та від 28.02.1997 року недійсними та стягнення
моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення
Червоноармійського районного суду від 25 жовтня 2006 року, -
встановив:
У липні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим
позовом на обгрунтування якого зазначав, що він є власником
земельної ділянки площею 0,79 га, що розташована АДРЕСА_1. В
листопаді 2004 року його сусідка, ОСОБА_2, перенесла свою огорожу
в глиб його двору і таким чином самовільно зайняла 0,003 га
земельної ділянки. Посилаючись на зазначені обставини, позивач
просив зобов'язати відповідачку повернути названу земельну ділянку
та стягнути з неї, ОСОБА_2, моральну шкоду в сумі 1700 грн.
У серпні 2005 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до
ОСОБА_1 та Червоноармійського районного відділу земельних ресурсів
в якому просила визнати недійсним державний акт на право приватної
власності, виданий на ім'я ОСОБА_1, посилаючись на те, що під час
приватизації земельної ділянки останній не погодив з нею межі
суміжних земельних ділянок та просила стягнути з відповідачів 2000
грн. моральної шкоди.
В процесі розгляду ОСОБА_2 неодноразово змінювала та
доповнювала свої вимоги і просила: визнати державний акт на право
приватної власності на землю і рішення Iвановицької сільської ради
від 10.11.1994 року та від 28.02.1997 року, на підставі якого він
виданий, недійсними, та стягнути на її користь моральну шкоду: з
ОСОБА_1 - 2 000 грн., з Iвановицької сільської ради - 10 000 грн.,
з Червоноармійського відділу земельних ресурсів 5 000 грн. та з
Житомирської регіональної філії державного підприємства "Центр
державного земельного кадастру при державному комітеті України по
земельним ресурсам" 5000 грн.
Рішенням Червоноармійського районного суду від 25 жовтня 2006
року первісний позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2
повернути самовільно заняту земельну ділягку площею 0,003 га
ОСОБА_1 та перенести паркан на 30 см на місце, де він стояв до
листопада 2004 року. У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за
безпідставністю. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2
відмовлено за безпідставністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати й
ухвалити нове судове рішення про задоволення зустрічних позовних
вимог та відмову в задоволенні первісного позову, посилаючись на
порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вважає, що висновок суду про порушення нею меж земельної
ділянки ОСОБА_1 не відповідає фактичним обставинам справи. Крім
того, апелянт зазначав, що відмовляючи в задоволенні позову про
визнання державного акту на право приватної власності на землю,
суд не врахував, що названий акт виданий за обставин, коли
існували розбіжності в даних про розміри земельних ділянок.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з
наступного.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що при
підготовці технічної документації на приватизацію ОСОБА_1
земельної ділянки були допущені незначні порушення, які не потягли
негативних наслідків, а тому підстав для визнання державного акту
про право приватної власності на землю та рішень сільської ради,
відповідно до яких він виданий, немає.
Проте з таким висновком погодитися не можна, а висновок суду
про те, що ОСОБА_2 незаконно заволоділа земельною ділянкою площею
0,003 га, належної на праві власності ОСОБА_1, є передчасним.
Відповідно до пунктів 3-5 Порядку передачі земельних ділянок
у приватну власність громадянам України, затвердженого наказом
Державного комітету України по земельним ресурсах від 15 лютого
1993 року № 10 ( z0007-93 ) (z0007-93)
, що був чинним на час складання
технічної документації та видання ОСОБА_1 державного акту про
право приватної власності на землю, передача у приватну власність
земельних ділянок, що були раніше надані громадянам, провадиться
відповідними Радами народних депутатів за місцем розташування цих
ділянок. Зазначені земельні ділянки передаються безплатно у
приватну власність на підставі матеріалів, що підтверджують їх
розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної
інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо) і заяв
громадян. Відповідні ради народних депутатів перевіряють
обгрунтованість заяв громадян та матеріалів у місячний строк і
приймають відповідне рішення. Встановлення меж в натурі (на
місцевості) виконують землевпорядчі органи за замовленням Рад
народних депутатів.
Після встановлення меж земельних ділянок, що передаються у
приватну власність, громадяни одержують Державний акт на право
приватної власності на землю, який видається і реєструються
відповідною Радою народних депутатів. Якщо при встановленні меж
земельних ділянок будуть виявлені розбіжності в даних про розміри
земельних ділянок, переданих у власність з фактичними розмірами,
то остаточний розмір площі таких ділянок визначається Радою
народних депутатів.
Як вбачається з матеріалів справи, на час подання заяви
ОСОБА_1 про приватизацію земельної ділянки, затвердження технічної
документації по складанню державного акту на право власності на
землю мали місце розбіжності в розмірах присадибної земельної
ділянки ОСОБА_1
Згідно даних земельно-облікових документів (а.с. 104) та
плану землекористування до 1967 року в ОСОБА_1
значилася земельна ділянка площею 0,59 га. У власність йому
передана земельна ділянка площею 0,61 га. Сам ОСОБА_1 не
заперечував, що до 1967 року він користувався земельною ділянкою
площею 0, 59 га. На час прийняття рішення про передачу йому
земельної ділянки у власність, затвердження технічної документації
при складанні державного акту рішення сільської ради про надання
йому в користування земельної ділянки в більшому ніж 0,59 га
розмірі не приймалося.
Крім того, акт погодження меж земельних ділянок при
оформленні технічної документації по складанню державного акту на
право приватної власності на землю суміжним землекористувачем
ОСОБА_3 не підписувався .
Оскільки в процесі встановлення меж земельної ділянки були
виявлені розбіжності між даними земельно-кадастрової документації
та даними фактичного користування, остаточний розмір земельних
ділянок повинна була визначити сільська рада, чого вона не
зробила.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що
державний акт на право власності на землю виданий ОСОБА_1 з
дотриманням встановленого законодавством порядку є
необгрунтованим.
Посилання представника Житомирської регіональної філії
державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру при
Державному комітеті України по земельних ресурсах" на те, що
діючим на той час законодавством не було передбачено складання
акту погодження меж земельних ділянок, спростовується змістом
пунктів 1.10 та 2.1 чинної на час виготовлення технічної
документації Iнструкції про порядок складання, видачі, реєстрації
і зберігання державних актів на право власності на землю і право
постійного користування землею, договорів на право тимчасового
користування землею , затвердженої
наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15
квітня 1993 року № 31. Згідно положень названої Iнструкції акт
погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками і
земелекористувачами входить до складу технічної документації при
складанні державного акту на право приватної власності на землю.
З огляду на наведене, рішення суду підлягає скасуванню з
ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні
первісного позову та часткове задоволення зустрічного позову.
Оскільки ОСОБА_2 не довела, що названими діями їй завдана
моральна шкода, суд відмовляє в задоволенні цієї позовної вимоги.
Судові витрати покладаються на Iвановицьку сільську раду та
Житомирську регіональну філію державного підприємства "Центр
Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по
земельних ресурсах", оскільки перша в процесі приватизації
земельної ділянки не визначила остаточний розмір земельної ділянки
ОСОБА_1, а друга неналежно виконала роботу по оформленню технічної
документації і відповідно до 3.1 Положення про Житомирську
регіональну філію може нести відповідальність як сторона у справі
(а.с. 343 оборот).
Керуючись ст.ст.209,303,304,307,309,313,314,316 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
, апеляційний суд, -
вирішив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Червоноармійського районного суду від 2 березня 2006
року скасувати й ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення
самовільно зайнятої земельної ділянки та відшкодування моральної
шкоди відмовити за безпідставністю.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати недійсними:
· державний акт на право приватної власності на землю,
виданий 28 лютого 1997 року ОСОБА_1;
· рішення Iвановицької сільської ради від 10 листопада 1994
року про передачу ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки;
· рішення виконкому Iвановицької сільської ради від 28 лютого
1997 року про затвердження технічної документації по складанню
державних актів на право приватної власності ОСОБА_1.
Стягнути з Iвановицької сільської ради та Житомирської
регіональної філії державного підприємства "Центр Державного
земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних
ресурсах" на користь ОСОБА_2 з кожного по 12,75 грн. сплаченого
державного мита, 261,54 грн. витрат, пов'язаних з проведенням
судово- почеркознавчої експертизи та 1150 грн. витрат, пов'язаних
з наданням юридичної допомоги.
У решті зустрічних позовних вимог відмовити за
безпідставністю.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з
цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо
до Верховного Суду України протягом двох місяців.