Апеляційний суд Кіровоградської області
РIШЕННЯ
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2006 року Колегія суддів судової палати в цивільних
справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
головуючої судді: Авраменко Т.М.
суддів : Гайсюка О.В., Суровицької Л.В. при секретарі:
Березовській I.А. за участю позивача, представників відповідача
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді
цивільну справу за
апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Світловодського
міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 жовтня
2006 року за позовом
ОСОБА_1 до державного підприємства Укрводшлях",
Кременчуцького судноплавного шлюзу про поновлення на
роботі,стягнення середнього заробітку за час вимушеного
прогулу,відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін , дослідивши
матеріали справи, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
В вересні 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до
державного підприємства "Укрводшлях", Кременчуцького судноплавного
шлюзу про поновлення на роботі,стягнення середнього заробітку за
час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної і моральної
шкоди.
Зазначав, що 08 жовтня 2004 року він був прийнятий на посаду
IНФОРМАЦIЯ_1 на Кременчуцький судноплавний шлюз, який є
структурним підрозділом державного підприємства "Укрводшлях".
22 серпня 2005 року висновком МСЕК йому була встановлена
безстроково третя група інвалідності загального захворювання. У
висновку також було зазначено,що йому протипоказана робота з
тривалою ходьбою,на висоті.
Наказом НОМЕР_1 він був звільнений по п.2 ст.40 КЗпП України
( 322-08 ) (322-08)
за невідповідністю займаній посаді внаслідок стану
здоров*я.
Вважає звільнення незаконним,оскільки його не попередили
відповідно до ст.49-2 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
про наступне вивільнення за
два місяці,крім того стан його здоров*я дозволяє продовжувати
виконання покладених на нього трудовим договором обов*язків.
Просив поновити його на посаді інженера, оплатити час
вимушеного прогулу, на відшкодування моральної шкоди, заподіяної
порушенням його трудових прав просив стягнути 2000 грн. Також
просив стягнути з відповідача на його користь безпідставно
утримані з нього кошти в сумі 600 грн. і матеріальну допомогу
в розмірі середнього заробітку,передбаченого трудовим договором.
Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської
області від 18 жовтня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд дійшов висновку, що права позивача під час звільнення за
п.2 ст.40 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
не були порушені. Позивачу було
запропоновано перейти на інші вакантні посади, від яких він
відмовився. Підстави для виплати матеріальної допомоги відсутні.
Суд встановив,що дійсно на позивача безпідставно було покладено
обов*язок по відшкодуванню матеріальної шкоди,однак він пропустив
строк звернення до суду за захистом порушеного права і підстави
для поновлення строку відсутні.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду і
ухвалити нове рішення про задоволення всіх позовних вимог.
Посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального
права: висновки суду не відповідають обставинам справи, доказам по
справі не дана правильна оцінка. Зазначає,що він був звільнений в
з роботи внаслідок настання інвалідності,що є незаконним. В
матеріалах справи відсутні медичні висновки про те,що стан його
здоров*я перешкоджає виконанню трудових обов*язків по займаній ним
посаді. Також порушено порядок звільнення його з роботи:
відповідач не запропонував йому переведення на іншу посаду і його
письмова відмова від переведення відсутня. Відповідачем не
виконано вимоги ст. 172 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
стосовно обов*язку
організувати його навчання,перекваліфікацію і працевлаштування.
В засіданні апеляційного суду позивач підтримав доводи
апеляційної скарги, а представники відповідача просили відхилити
апеляційну скаргу, оскільки рішення суду відповідає матеріалам
справи та вимогам закону.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач наказом НОМЕР_2 був прийнятий
на посаду IНФОРМАЦIЯ_1 Кременчуцького судноплавного шлюзу
(а.с.З).Умовами праці є робота на висоті і над водою,робота в
електроустановках,в яких відповідно до результатів медичного
огляду від 07 жовтня 2004 року позивач міг працювати за станом
здоров*я (а.с.41).
Висновком МСЕК від 22 серпня 2005 року ОСОБА_1 була
встановлена третя група інвалідності загального захворювання та у
висновку про умови та характер праці зазначено,що йому
протипоказана робота,пов*язана з тривалою ходьбою та на висоті
(а.с.4).
Позивач заяви про переведення його на іншу роботу за станом
здоров*я не подавав.
29 серпня 2006 року начальник шлюзу подав заяву про
терміновий розгляд на профкомі питання подальшого виконання своїх
обов*язків ОСОБА_1,оскільки йому призначена третя група
інвалідності та протипоказана робота,пов*язана з тривалою ходьбою
та на висоті (а.с.37).
IНФОРМАЦIЯ_2 профком (протокол НОМЕР_3) дав згоду на
звільнення ОСОБА_1 з посади по ст.40 п.2 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
.
Наказом НОМЕР_1позивача було звільнено згідно п.2 ст.40 КЗпП
України ( 322-08 ) (322-08)
(невідповідність займаній посаді внаслідок
стану здоров*я).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
трудовий
договір, укладений на невизначений строк, може бути розірвано
власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої
невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі
внаслідок стану здоров*я, які перешкоджають продовженню даної
роботи. Звільнення з підстав,зазначених в п.2,допускається,якщо
неможливо перевести працівника за його згодою,на іншу роботу (ч.2
ст.40 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
).
При розгляді справ про звільнення за п.2 ст.40 КЗпП суд може
визнати правильним припинення трудового договору в тому разі,якщо
встановить,що воно проведено на підставі фактичних даних,які
підтверджують,що внаслідок стану здоров*я (стійкого зниження
працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на
нього трудових обов*язків чи їх виконання протипоказано за станом
здоров* я або небезпечне для членів трудового колективу чи
громадян,яких він обслуговує,і його неможливо за його згодою
перевести на іншу роботу (п.21 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду
судами трудових спорів" ( v0009700-92 ) (v0009700-92)
).
Відповідно до ч.2 ст. 17 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
відмова в
укладенні трудового договору або в просуванні по службі,звільнення
за ініціативою адміністрації,переведення інваліда на іншу роботу
без його згоди з мотивів інвалідності не допускається,за винятком
випадків,коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його
здоров*я перешкоджає виконанню професійних обов*язків,загрожує
здоров*ю і безпеці праці інших осіб,або продовження трудової
діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню
здоров*я інвалідів.
Стан здоров*я працівника як підстава для звільнення повинна
бути настільки серйозною,щоб саме вона перешкоджала працівникові
належним чином виконувати покладені на нього трудові
обов*язки,невідповідність працівника займаній посаді або
виконуваній роботі має бути доведена власником або уповноваженим
ним органом,оскільки саме власник є ініціатором звільнення,однак
такі докази в матеріалах справи відсутні. Є медичний висновок, що
позивачу протипоказана робота,пов*язана з тривалою ходьбою та на
висотї,однак як це впливає на виконання ним своїх посадових
обов*язків відповідачем не доведено. Медичний висновок про те,чи
може працювати позивач саме на посаді IНФОРМАЦIЯ_1 Кременчуцького
судноплавного шлюзу відсутній.
Суд дійшов висновку,що позивач відмовився від переведення на
іншу роботу,однак ця обставина не підтверджується матеріалами
справи.
З довідки видно,що на час звільнення позивача були вакантні
посади (а.с. 49,200). Доказів того,що позивачу ці посади
пропонувались і він відмовився від переведення,в матеріалах справи
відсутні. Доводи відловідача, що ці посади були запропоновані
позивачу на засіданні профкому,не можуть бути взяті до
уваги,оскільки профком не уповноважений пропонувати посади,а
керівник або відділ кадрів таких пропозицій позивачу не
надавали,що підтверджується і заявою керівника до профкому
(а.с.37). Обгрунтованими є доводи апеляційної скарги про те,що
відсутня його письмова відмова від переведення на іншу роботу .
Відповідно до абз.З п.15 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду
судами трудових спорів" ( v0009700-92 ) (v0009700-92)
згода профспілкового
органу на звільнення не може бути визнана такою,що має юридичне
значення,якщо не додержано вимоги про участь у засіданні цього
органу більше половини його членів,або згода давалась на прохання
службової особи,що не наділена правом прийняття і звільнення й не
мала відповідного доручення правомочної особи,чи з
ініціативи самого профспілкового органу або з інших
підстав,ніж зазначалось у поданні власника чи уповноваженого ним
органу,а потім і в наказі про звільнення.
Вирішуючи спір про поновлення на роботі,суд зазначених
роз*яснень не врахував та не звернув уваги на те,що начальник
шлюзу фактично не звертався в профком з поданням про дачу згоди на
звільнення позивача із зазначенням підстав звільнення відповідно
до п.2 ст.40 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
з посиланням на вакансії,які
пропонувались позивачу і від переведення на які він відмовився,а
лише просив профком розглянути питання подальшого виконання своїх
обов*язків позивачем (а.с.37).Фактично звільнення позивача було
проведено з ініціативи самого профкому,що є незаконним.
Наведене свідчить,що відповідачем не було доведено
невідповідність працівника займаній посаді внаслідок стану
здоров*я,який перешкоджає продовженню даної роботи,а також було
порушено порядок звільнення позивача відповідно до п.2 ч.1 ст.40
КЗпП,компетентним органом йому не запропоновано іншу роботу,тому
його звільнення слід визнати незаконним і поновити" на посаді.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають
фактичним обставинам справи, а також, вирішуючи спір про
поновлення на посаді, суд неправильно застосував норми
матеріального права, то рішення суду підлягає скасуванню в частині
позовних вимог про поновлення на роботї,оплату за час вимушеного
прогулу та відшкодування моральної шкоди з ухваленням нового
рішення по суті позовних вимог (пункти 3 і 4 ч.1 ст.309 ЦПК
України ( 1618-15 ) (1618-15)
).
Вирішуючи питання про поновлення на роботі, колегія суддів
відмічає, що позивач повинен бути поновлений на посаді, яку він
займав до звільнення, тобто на посаді IНФОРМАЦIЯ_1 1 категорії на
Кременчуцький судноплавний шлюз, оскільки саме з цієї посади він
був незаконно звільнений.
Підлягають задоволенню також вимоги позивача про оплату
заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до'ч.2 ст.235 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
та
роз*яснень, викладених в п.32 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду
судами трудових спорів" ( v0009700-92 ) (v0009700-92)
при присудженні оплати за
час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової
роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна
допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога
по безробіттю), який працівник мав у цей час.
З пояснень сторін вбачається,що позивач після звільнення не
працював,допомогу по безробіттю не отримував. При звільненні
вихідна допомога йому не виплачувалась (а.с.95).
Середньомісячний заробіток за останні два місяці роботи перед
звільненням
становить:2005р.червень:699грн.28коп. та липень 574 грн.47
коп., середня зарплата становить 636 грн.88 коп.,середньоденний
заробіток 30 грн.32 коп. (636.88 :21).
Період вимушеного прогулу становить 15 місяців та 16 робочих
днів (2 дні за серпень 2005р.,14 днів за грудень 2006 р.),оскільки
вини працівника в тому,що спір розглядається більше року,немає
(ч.2 ст.235 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
).
За час вимушеного прогулу на користь позивача слід стягнути
заробіток в сумі 636.88 х15 міс.=9553 грн.20 коп. та 30.32 х16
днів =485.12, всього 10038 грн.32 коп.
Позивач також просив стягнути на відшкодування моральної
шкоди, заподіяної порушенням його трудових прав, 2000 грн. Право
на відшкодування моральної шкоди передбачено ст.237-1 КЗпП України
( 322-08 ) (322-08)
. Колегія суддів вважає, що ці позовні вимоги підлягають
частковому задоволенню. Позивач був звільнений з посади незаконно,
що призвело до його моральних страждань, втрати нормальних
життєвих зв*язків, необхідності докладання додаткових зусиль для
організації свого життя. З урахуванням цих обставин, виходячи із
засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів
вважає за необхідне розмір відшкодування моральної шкоди визначити
в сумі 700 грн.
Відповідно до ст.88 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
з відповідача в
дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог необхідно
стягнути судовий збір в сумі 108 грн.88 коп. (100.38 + 8,50).
Спір про стягнення матеріальної допомоги та відшкодування
матеріальної шкоди вирішено судом правильно і в цій частині
апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі п.2 ч.1 ст.40,ч.1 і ч.2 ст. 235,ст.237-1 Кодексу
законів про працю України ( 322-08 ) (322-08)
, керуючись п.2 ч.1 ст. 307,
п.З і п.4 ч.1 ст. 309, ч.2 ст.314, ст.316 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів, -
ВИРIШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення Світловодського міськрайонного суду
Кіровоградської області від 18 жовтня 2006 року в частині
вирішення позовних вимог про поновлення на роботі,стягнення
середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування
моральної шкоди.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 на посаді IНФОРМАЦIЯ_1 на Кременчуцький
судноплавний шлюз державного підприємства "Укрводшлях".
Стягнути з державного підприємства "Укрводшлях" на користь
ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 10038
грн.32 коп., на відшкодування моральної шкоди 700 грн., всього
10738 грн.32 коп. та на користь держави судовий збір в сумі 108
грн.88 коп.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та
може бути оскаржено до Верховного суду України в касаційному
порядку протягом двох місяців з часу набрання ним законної сили.