Ухвала
Iменем України
14 грудня 2006 року м. Луганськ
Судова колегія палати по цивільним справам Апеляційного суду
Луганської області в складі:
Головуючого Васюковой В.I.
Суддів: Оробцовой Р.I., Медведєвої Л.П.
При секретарі Анісімової О.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
по апеляційної скарзі ОСОБА_1
На рішення Алчевського міського суду Луганської області від
29 червня 2006 року За позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про
стягнення матеріального та морального збитків
Встановила:
У лютому 2006 року ОСОБА_2 звернувся до суду з цими вимогами,
в обгрунтування яких указав що він є орендарем нежилого
приміщення, що розташоване у м. Алчевську Луганської області
поАДРЕСА_1. Договір був укладений між ним та ЗАТ "Сиріус и К",
строк договору закінчився 03.11.2005 року. Після закінчення строку
він продовжував користуватися цим приміщенням. Законним шляхом цей
договір розірвано не було. 28.04.2004 року відповідач придбав це
приміщення у ЗАТ "Сиріус и К", і став здійснювати дії, що були
спрямовані на примусове вилучення з його користування цього
приміщення. Так 10.01.2006 року ОСОБА_4 уклав з Алчевським
міжрайонним відділом Державної служби охорони при Алчевському MB
УМВС України в Луганської області договір на реагування групою
затримання на повідомлення з телефону приміщення, що розташоване у
м. Алчевську Луганської області поАДРЕСА_1.
15.01.2006 року відповідач у присутності співробітника
Алчевського MB УМВС України встановив на цьому приміщенні нові
залізні двері, відмовився надати його представникам ключ від замку
на цих дверях. За час цих дій зник також замок з дверей, що раніше
були у цьому приміщенні і яким він користувався. Таким чином,
відповідач фактично повністю позбавив його можливості користування
цім приміщенням, де знаходились значні матеріальні цінності, яки
належали йому і він не мав змоги будь-що зробити для належного
зберігання продуктів харчування, що знаходились у складі, або
реалізувати їх.
В наслідок низької температури повітря на той час на складі,
мало місце переохолодження продуктів харчування, що привело до їх
зіпсування на суму 86860 грн. 76 коп.
У зв'язку з тим, що продукти харчування втратили свої якості
і не можуть бути реалізовані, вони були повністю утилізовані,
Оскільки матеріальні збитки заподіяні з вини ОСОБА_1, позивач
і просив стягнути з нього на його користь вартість зіпсованих
продуктів, а також моральну шкоду в сумі 10000 грн.
В судовому засіданні представник позивача звернулась з
додатковим позовом про притягнення до справи відповідачем також і
ОСОБА_3 та про стягнення
2
матеріального і морального збитку в солідарному порядку з
ОСОБА_1 та ОСОБА_3., посилаючись на те, що саме ОСОБА_3.
28.05.2005 року ОСОБА_1 продав приміщення складу, і за рішенням
Ленінського суду м. Луганська від 6.07.2005 року ця угода була
визнана дійсною. Саме діючи погоджено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 позбавили
його права користуватися приміщенням, яке він орендував, саме з їх
вини була йому заподіяна шкода. Крім того просив стягнути з них на
його користь 7533 грн. 11 коп. за товар, який вони не вивезли вже
після того, як отримали доступ у приміщення .Відповідачі незаконно
це майно утримують у себе
Оскарженим рішенням позовні вимоги ОСОБА_2 суд задовольнив
частково. З відповідачів на користь позивача суд стягнув в
солідарному порядку матеріальну шкоду у розмірі 86860 грн. 76 коп.
та моральну шкоду у розмірі 5000 грн. В іншої частині позову в
задоволенні відмовлено за необгрунтованністю. Додатковим рішенням
суд стягнув з ОСОБА_1 та ОСОБА_3. на користь ОСОБА_2 судові
витрати 1386 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і
ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в позові в повному
обсязі за недоведеністю. При цьому ОСОБА_1 посилається на те, що
рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, а
висновки суду не відповідають фактичним обставинам. Так суд не
врахував, що позивач сам допустив погіршення стану своїх речей, бо
відмовився вивезти зі складу майно, що договір оренди майна з
позивачем був розірваний з 18.06.2005 року. Судом невірно оцінені
та застосовані норми ст. 1166 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Необгрунтовано суд дійшов до висновку, що відповідач ОСОБА_1 діяв
у інтересах відповідачки ОСОБА_3. Суд також не врахував, що в той
час були сильні морози.
Висновки експертизи не можливо було враховувати при ухваленні
рішення, оскільки вона призначена з порушенням закону. ОСОБА_3
рішення суду не оскаржила
У судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу
підтримав. Представник позивача скаргу не визнав. ОСОБА_3 в судове
засідання не з'явилась, повідомлена згідно зі ст.74 п.9 ЦПК
Украйни.
Обговоривши доводи скарги, вислухавши осіб, що з'явилися в
судове засідання, перевіривши матеріали справи в межах доводів
апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.
Згідно зі ст.10 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
цивільне судочинство
здійснюється на засадах змагальності сторін. Це означає, що
сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні
права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед
судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або
заперечень, Суд тільки сприяє всебічному і повному з'ясуванню
обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх
права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не
вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у
випадках, встановлених цим Кодексом.
Ст. 11 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
передбачено, що суд розглядає
цивільні справи не інакше,
як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим
відповідно до цього Кодексу, в
межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та
інших осіб, які беруть участь
у справі.
Справа розглянута судом на підставі наданих сторонами доказів
на підтвердження своїх вимог та заперечень . Судом були досліджені
і оцінені в їх сукупності всі докази, надані сторонами, відповідно
до вимог ст. 212 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
3
Виходячи з наданих сторонами доказів, суд першої інстанції
правильно дійшов висновку про необхідність в задоволенні позовних
вимог позивача.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 частково, суд виходив з того, що
відповідно до ст. ст. 1166,1167 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
майнова та
моральна шкода завдана фізичній або юридичної особи
відшкодовується особою, яка її завдала. ОСОБА_1 не надав суду
доказів, що шкода завдана не з його вини.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач ОСОБА_1 позбавив
позивача можливості користування приміщенням складу, де
знаходились значні матеріальні цінності, яки належали позивачу
ОСОБА_2 і він не мав змоги будь-що зробити для належного
зберігання продуктів харчування, що знаходились у складі, або
реалізувати їх.
Так, 10.01.2006 року ОСОБА_4 уклав з Алчевським міжрайонним
відділом Державної служби охорони при Алчевському MB УМВС України
в Луганської області договір на реагування групою затримання на
повідомлення з телефону приміщення, що розташоване у м. Алчевську
Луганської області поАДРЕСА_1. 15.01.2006 року відповідач у
присутності співробітника Алчевського MB УМВС України встановив на
цьому приміщенні нові залізні двері, відмовився надати
представникам позивача ключ від замку на цих дверях. Відповідач не
заперечував, що ключі від замків знаходилися тільки у нього.
/а.с.58,т.2/.
Посилання відповідача в апеляційної скарзі на те, що позивач
сам допустив погіршення стану свого майна, відмовившись вивезти
його зі складу, оскільки договір оренди приміщення з ним було
розірвано ще 18.06.2005 року, не можуть бути прийняті оскільки
доказів того, що договір оренди позивачем приміщення, де
знаходились матеріальні цінності позивача було розірвано, суду не
надано.
Та обставина, що відповідачем на ім'я позивача було надіслано
листа про звільнення складу у зв'язку з початком ремонту не є
тотожним самому розірванню договору, оскільки позивач не прийняв
цю пропозицію. Згідно зі ст. 214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
в
односторонньому порядку розірвання договору не допускається.
Тому при відсутності згоди позивача на добровільне розірвання
договору оренди, це питання могло бути вирішено у судовому
порядку. Доказів того, що на цей період договір оренди було
розірвано встановленим законом порядку не надано. Як вбачається з
матеріалів справи, заборона доступу до майна позивачу було
здійснено під час спору про орендовано приміщення.
Посилання апелянта на сильні морози, що вплинуло на стан
майна позивача також на увагу не заслуговують, оскільки відповідач
своїми діями створив позивачеві перешкоди у доступу до свого
майна, позбавив його можливості попіклуватися про нього, а тому
фактично утворив умови для погіршення його стану на спричинення
матеріальної та моральної шкоди.
Посилання на то, що висновок експертизи не повинен братися до
уваги, оскільки вона призначена з порушенням закону уваги також не
заслуговує, оскільки висновки експертизи є одним з видів доказів і
у відповідності зі ст. 133 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
заява про
забезпечення доказів може бути розглянута судом до звернення з
позовом.
Крім того, у період вчинення вказаних перешкод позивачеві,
відповідач взагалі не мав ніякого відношення до складу, бо їх
власником не був, не мав повноважень на розпорядження цим
приміщенням.
Iнші доводи які наведені в скарзі не відносяться до тих
підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість
прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Таким чином, судова колегія, розглядаючи справу в межах
доводів апеляційної скарги, враховуючи, що клопотань про
витребування якісь доказів судової колегії
4
заявлено не було, приходить до висновку, що суд першої
інстанції постановив правильне по суті і справедливе рішення.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308,313-314IДПК України судова
колегія палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської
області
Ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення а рішення
Алчевського міського суду Луганської області від 29 червня 2006
року - без зміни.
Ухвала набирає чинності з дня її проголошення, але може бути
оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України
протягом двох місяців з дня проголошення.