АПЕЛЯЦIЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТI
РIШЕННЯ
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 листопада 2006 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати в цивільних справах
апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Вадовської Л.М.,
суддів - Ващенко Л.Г.,
Фадєєнко А.Ф.,
при секретарях - Боднар М.М., Матяш Т.Л., розглянувши у
відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною
скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси
від 22 грудня 2005 року в справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до
Управління житлово-комунального господарства Одеської міської
ради, Одеського міського агентства по приватизації житла, Першої
Одеської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 , ОСОБА_5,
ОСОБА_6, ОСОБА_1 про визнання недійсними розпорядження органу
приватизації, свідоцтва про право власності на житло, свідоцтв про
право на спадщину, договорів дарування, відшкодування моральної
шкоди, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення
перешкод в користуванні власністю, вселення,
ВСТАНОВИЛА:
Позивачі , звернувшись до суду з вищеназваним позовом вказали
, що є наймачами жилої кімнати площею 16,33 кв. м в комунальній
квартирі АДРЕСА_1. Крім жилої кімнати в їх індивідуальному
користуванні знаходились кухня та коридор , всього 32,57 кв. м
загальної площі комунальної квартири. Наймачем інших жилих кімнат
площею 24,15 кв. м та 11,4 кв. м був ОСОБА_7 . Останній 10 жовтня
1995 року приватизував займану ним жилу площу та частину підсобних
приміщень квартири , а саме кухні та коридору, що, за твердженням
позивачів, знаходилися в їх індивідуальному користуванні.
IНФОРМАЦIЯ_1 ОСОБА_7 помер. Спадкоємцями по закону спадкового
майна , що складалося з 696/1000 частин квартири АДРЕСА_1, стали
ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Останні належні кожному частини
спадкового майна подарували ОСОБА_1.
Зазначаючи , що приватизацією житла та послідуючими угодами
було порушено право на індивідуальне користування приміщеннями
квартири (кухнею, коридором), що фактично склалося з 1949 року, та
спричинено моральну шкоду, позивачі просили визнати недійсними
розпорядження органу приватизації НОМЕР_1 про передачу у власність
ОСОБА_7 696/1000 частин комунальної квартири АДРЕСА_1; свідоцтво
про право власності на 696/1000 частин вказаної квартири, видане
Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської
ради 10 жовтня 1995 року ОСОБА_7 ; свідоцтва про право на спадщину
за законом, видані Першою Одеською державною нотаріальною конторою
5 березня 1997 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та 1 квітня 1997 року ОСОБА_6
відповідно кожному на 1/3 частину спадщини, що відкрилася після
смерті ОСОБА_7; договори дарування 696/3000 та 464/1000 частин
квартири АДРЕСА_1, посвідчені нотаріусом Першої Одеської
державної нотаріальної контори відповідно 28 грудня 2002 року між
ОСОБА_6 та ОСОБА_1 та 31 жовтня 2003 року між ОСОБА_5, ОСОБА_4 та
ОСОБА_1; відшкодувати моральну шкоду.
Відповідачі позов не визнали, мотивуючи дотриманням вимог
закону щодо приватизації частини комунальної квартири, прийняття
спадщини та укладення угод дарування.
Відповідач ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом ,
в якому , посилаючись на порушення прав власника 696/1000 частин
квартири АДРЕСА_1, просила зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не
чинити перешкод у здійсненні прав власника житла та вселити її в
квартиру.
Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимоги зустрічного позову не
визнали , мотивуючи тим , що угоди дарування є недійсними, тому
ОСОБА_1 права власності на частину квартири не набула.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня
2005 року первісний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено в частині
визнання недійсними розпорядження органу приватизації, свідоцтва
про право власності на житло, свідоцтв про право на спадщину ,
договорів дарування , відмовлено в частині відшкодування моральної
шкоди. В зустрічному позові ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та
ухвалити нове рішення.
Неправильність рішення суду апелянт мотивувала порушенням
норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої
інстанції , заслухавши пояснення, дослідивши докази, колегія
суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги ,
скасування рішення суду першої інстанції, ухвалення нового рішення
про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення
зустрічного позову з таких підстав.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з
того, що приватизація частини комунальної квартири була проведена
всупереч чинного законодавства. В обгрунтування такого висновку
суд зазначив , що об'єктом приватизації були не жилі кімнати , які
наймав ОСОБА_7, а 696/1000 частин квартири, що в цілому складає
49,3 кв. м загальної площі комунальної квартири. Суд вказав, що
приватизація призвела до порушення права позивачів на спільне
користування коридорами площею 6,02 кв. м і 1,5 кв. м та
індивідуальне користування підсобним приміщенням (кухнею) площею
10,28 кв. м (11 кв. м чи 9,8 кв. м). Визнаючи за позивачами
право індивідуального користування нежилим приміщенням площею
10,28 кв. м , суд виходив з того, що порядок користування
підсобними приміщеннями в комунальній квартирі склався за
домовленістю сторін з 1950 року . Цю домовленість у сенсі ст.626
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
суд розглянув як таку, що була направлена на
встановлення , зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків ,
і, як слідство, визнав , що між сторонами виникли договірні
відносини щодо права позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на особисте
користування підсобним приміщенням площею 10,28 кв. м та спільне
користування коридорами. Недійсність прийняття спадщини та угод
дарування суд мотивував недійсністю приватизації частини квартири
, як першооснови для послідуючих угод.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої
інстанції послався на відсутність підстав для пред'явлення вимог
про усунення перешкод в користуванні власністю, вселення ОСОБА_1,
оскільки виходив з недійсності угод дарування частини квартири.
До спірних правовідносин суд першої інстанції застосував
норми ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
в редакції 2004 року , при тому, що
оскаржувані приватизація , прийняття спадщини та угоди мали місце
до введення в дію зазначеної редакції Кодексу (т.2 а.с.167-170).
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не
відповідають обставинам справи та вказують на неправильне
застосування норм матеріального права , що згідно п.п.З, 4 ч.1
ст.309 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
є підставою для скасування рішення
суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по суті позовних
вимог.
Колегія суддів визнає встановленими такі факти та відповідні
їм правовідносини.
29 березня 1950 року гр. ОСОБА_8 на склад сім'ї з чотирьох
осіб було видано ордер на право заняття жилої площі кімнати № IХII
в квартирі АДРЕСА_1, що була надана під капітально-відновлюваний
ремонт рішенням виконкому Ворошиловської районної Ради вНОМЕР_2
(т.1а.с.5, 6).
Рішенням виконавчого комітету Центральної райради депутатів
м. Одеси НОМЕР_3 в квартирі АДРЕСА_1 кімнату площею 16,33 кв. м. ,
що звільнилася після відселення гр. ОСОБА_9 , було дозволено
зайняти ОСОБА_8 сім'єю з трьох осіб з відкриттям особового
рахунку. Кімнату, що раніше займала ОСОБА_8, вирішено
використовувати за прямим призначенням під кухню із закриттям на
цю кімнату особового рахунку (т.1а.с.18-21).
Станом на 1996 рік (час звернення до суду) в комунальній
квартирі АДРЕСА_1 в одній жилій кімнаті площею 16,33 кв. м
проживали ОСОБА_10, ОСОБА_2, ОСОБА_3 , інші дві жилі кімнати
загальною площею 35,55 кв. м займав ОСОБА_7(т. 1 а.с. 11).
Згідно експлікацій внутрішніх площ до плану жилого будинку в
квартирі АДРЕСА_1 значились жилі приміщення кімнати площею
24,15кв. м , 11,40 кв. м, 16,33 кв. м , підсобні приміщення
коридор площею 6,02 кв. м, кухня 10,28 кв. м (11,0 кв. м чи 9,88
кв. м ), коридор 1,5 кв. м (т.1 а.с.26-29, 54-56).
Рішенням виконкому Центральної райради народних депутатів м.
Одеси НОМЕР_4 ОСОБА_10 , наймачу однієї кімнати площею 16,33 кв. м
квартири АДРЕСА_1, було відмовлено в приєднання кімнати площею
11,0 кв. м в цій же квартирі та підтверджено статус кімнати площею
11,0 кв. м як кухні (т.1 а.с.42).
Згідно ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного
житлового фонду" ( 2482-12 ) (2482-12)
до об'єктів приватизації належать
кімнати у квартирах , де мешкають два і більше наймачів, які
використовуються громадянами на умовах найму.
На час звернення ОСОБА_7 до орга ну приватизації з заявою про
приватизацію житла , останній в спірній квартирі спільного
заселення займав дві житлові кімнати загальною площею 35,55 кв. м
, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 займали одну житлову кімнату площею
16,33 кв. м . Квартира мала підсобні приміщення спільного
користування загальною площею 16,8 кв. м , в тому числі кухню (т.1
а.с.48-49).
З огляду на ст.2 Закону України "Про приватизацію державного
житлового фонду" ( 2482-12 ) (2482-12)
(зі змінами та доповненнями,
внесеними Законом України від 22 лютого 1994 року № 3981-12)
ОСОБА_7 мав право на приватизацію кімнат , що використовувались
ним на умовах найму. При цьому право ОСОБА_7 на приватизацію було
правом особистим та не залежним від згоди та наміру інших наймачів
комунальної квартири на приватизацію відповідно використовуваних
ними на умовах найму кімнат.
Згідно п.п.6, 7, 10 Положення про порядок передачі квартир
(будинків) у власність громадян від
15 вересня 1992 року № 56 (зі змінами , внесеними наказом
Держжитлокомунгоспу від 5 серпня 1994
року № 72), складеного відповідно до Закону України "Про
приватизацію державного житлового
фонду" ( 2482-12 ) (2482-12)
, передача житла у власність громадян
здійснюється безоплатно, виходячи з розрахунку санітарної норми
(21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена сім'ї та
додатково 10 кв. м на сім'ю).Розмір загальної площі , що належить
кожному наймачеві у квартирі, де мешкають два і більше наймачів,
визначається як сума площ займаних жилих кімнат з урахуванням
площі балконів, лоджій та терас і площі підсобних приміщень
квартири, яка розподіляється між всіма наймачами пропорційно площі
займаних ними жилих кімнат. Якщо займана площа квартири
перевищує площу, яку має право отримати
сім'я наймача безоплатно , наймач здійснює доплату. Сума
доплати визначається добутком розміру
надлишкової загальної площі на вартість одного квадратного
метра.
Розпорядженням органу приватизації НОМЕР_1 на підставі заяви
ОСОБА_7, розрахунків площі, що підлягала приватизації безоплатно ,
та вартості надлишків загальної площі було вирішено передати
ОСОБА_7 у власність 49,3 кв. м площі квартири спільного заселення
із зобов'язанням здійснити доплату вартості надлишків площі в
розмірі 320 250 крб. (т.1 а.с.45,46,47).
В основу розпорядження органу приватизації було покладено
розрахунки часток на підставі технічної документації квартири,
виготовленої у 1995 році (т. 1 а.с.46,47, 54, 314).
10 жовтня 1995 року Управлянням житлово-комунального
господарства виконкому Одеської міської ради ОСОБА_7 видано
свідоцтво про право власності на житло - 696/1000 частин квартири
АДРЕСА_1, що складають 49,3 кв. м загальної площі (т.1 а.с.44).
З огляду на Положення про порядок передачі квартир (будинків)
у власність громадян розмір загальної площі, що належала наймачам
квартири, правомірно визначено як суму площ займаних кожним жилих
кімнат з урахуванням площі підсобних приміщень квартири, які
підлягали розподілу між наймачами пропорційно площі займаних ними
жилих кімнат.
Колегія суддів не вбачає правових підстав вважати , що
органом приватизації в цьому питанні були допущені порушення.
Доводи позивачів щодо неправомірності врахування в розмір
загальної площі квартири площі підсобних приміщень і розподілення
таких між наймачами пропорційно площі займаних ними жилих кімнат є
безпідставними, оскільки згідно загально-технічних вимог до
житлових приміщень наявність в квартирі підсобних приміщень
(коридорів, кухні тощо) є обов'язковою. Технічна характеристика
квартири, де мешкають два і більше наймачів (комунальної
квартири), не виключає наявність підсобних приміщень, при тому
такі приміщення є приміщеннями спільного користування.
Кухня належить до підсобних приміщень. Діюче законодавство не
передбачає можливості виділення кухні в індивідуальне користування
одного з наймачів з фактичним позбавленням другого наймача права
на користування цим підсобним приміщенням. Та обставина , що
приміщенням площею 10,28 кв. м (11,0 кв. м чи 9,8 кв. м) на
протязі певного періоду користувалися лише позивачі , не є
підставою для втрати цим приміщенням статусу підсобного , а саме
кухні, та позбавлення ОСОБА_7, а потім і спадкоємців та нового
власника права на користування таким. Суперечки щодо встановлення
порядку користування підсобними приміщеннями , сплати комунальних
послуг та інше могли бути вирішені мешканцями комунальної квартири
в судовому порядку , однак позбавлення одного з таких мешканців
права на користування загальними приміщеннями квартири
законодавством не передбачено.
Доводи позивачів щодо перепланування ОСОБА_7 жилих і
підсобних приміщень квартири не приймаються до уваги , оскільки
матеріали справи не містять доказів встановлення уповноваженими
органами факту такого самочинного перепланування.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що приватизація
ОСОБА_7 частини квартири АДРЕСА_1 проведена у відповідності з
діючим на час приватизації законодавством. Правові підстави для
визнання недійсними розпорядження органу приватизації та свідоцтва
про право власності ОСОБА_7 на житло відсутні.
Колегією суддів встановлено , що ОСОБА_7 помер IНФОРМАЦIЯ_1.
Після його смерті відкрилась спадщина на 696/1000 частин квартири
АДРЕСА_1 , яку в порядку спадкування в установленому порядку в
рівних частках прийняли спадкоємці по закону дружина та діти
померлого.
Державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної
контори свідоцтво про право на спадщину по закону було видано 5
березня 1997 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, а 21 квітня 1997 року ОСОБА_6
(т.2 а.с.23,28).
Договори дарування належних ОСОБА_6 696/3000 та належних
ОСОБА_4, ОСОБА_5 464/1000 частин квартири АДРЕСА_1 були посвідчені
державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної
контори 28 грудня 2002 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 та 31 жовтня
2003 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 відповідно (т.2 а.с.20,
26).
Перешкод щодо видачі свідоцтв про право на спадщину по закону
та посвідчення угод дарування нотаріус не мав . Повторно забезпечення позову шляхом накладення
арешту на квартиру було проведено 3 грудня 2003 року , тобто після укладення оскаржуваних угод та реєстрації
права власності за ОСОБА_1
Колегія суддів правових підстав для визнання недійсними
свідоцтв про право на спадщину за законом та угод дарування
частини квартири не вбачає.
Щодо вимог зустрічного позову колегія суддів виходить з
наступного.
Згідно ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві
користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку,
передбачених законом.
ОСОБА_1 є власником 696/1000 частин квартири АДРЕСА_1. Як
власник житла вона вправі вільно володіти , користуватися та
розпоряджатися своєю власністю. Передбачених законом підстав для
обмеження ОСОБА_1 в користуванні належним їй житлом не вбачається,
тому будь-які перешкоди в здійсненні її житлових прав є
неправомірними. ОСОБА_1 підлягає вселенню на 696/100 частин
квартири АДРЕСА_1.
Судові витрати сплачено.
Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3, 4 ст.309, ст.313,
ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів -
ВИРIШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня
2005 року - скасувати.
В позові ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Управління житлово-комунального
господарства Одеської міської ради, Одеського міського агентства
по приватизації житла, Першої Одеської державної нотаріальної
контори, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1 про визнання
недійсними розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право
власності на житло, свідоцтв про право на спадщину, договорів
дарування, відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення
перешкод в користуванні власністю, вселення -задовольнити.
Вселити ОСОБА_1 в 696/1000 частин квартири АДРЕСА_1.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом
двох місяців з дня набрання законної сили.