РIШЕННЯ IМЕНЕМ УКРАЇНИ
2006 року листопада місяця 02 дня колегія суддів судової
палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в
складі:
Головуючого Прокопчук Л.П. Суддів: Бездрабко В.О.,
Воронцової Л.П. при секретарі Дибі Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні
цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 на
рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 29 серпня 2006
року по справі
за позовом.
ОСОБА_1
до
ОСОБА_2
про розірвання шлюбу та
за зустрічним позовом. ОСОБА_2
до ОСОБА_1
про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів
та поділ майна, -
встановила:
22 листопада 2005 року позивач ОСОБА_1звернувся до суду
з позовом про розірвання шлюбу з відповідачкою ОСОБА_2,
посилаючись на те, що спільне життя не склалося т.я. останнім
часом з багатьох причин виникали конфлікти та непорозуміння. А
коли він захворів на туберкульоз дружина пішла з сім'ї.
Просив розірвати шлюб укладений між: ним та відповідачкою 27
квітня 2002 року, зареєстрований Херсонським відділом ЗАГЦ,
актовий запис НОМЕР_1.
01 грудня 2005 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним
позовом, в якому вказувала на те, що від шлюбу з ОСОБА_1 мають
неповнолітнього синаОСОБА_3 06 жовтня 2002 року народження.
04 листопада 2005 року обманним шляхом відповідач забрав
дитину і відмовляється повернути їй. Оскільки відповідач не
працює, немає джерел існування, перебуває на обліку з приводу
захворювання на туберкульоз, вважає, що сину доцільніше проживати
з нею.
Крім того 14 грудня 2004 року за спільні кошти з відповідачем
вони придбали квартиру АДРЕСА_1, яка є їхньою сумісною власністю.
Просила суд: визнати місце проживання сина - ОСОБА_3 разом з
нею, ОСОБА_2.
Стягнути з ОСОБА_4 на її користь аліменти на утримання сина в
розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку.
Визнати за нею право власності на 1/2. частину квартири
АДРЕСА_1.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 29
серпня 2006 року постановлено:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити.
Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2., зареєстрований 27
квітня 2002 року міським відділом реєстрації актів громадянського
стану м. Херсона, актовий запис НОМЕР_1 - розірвати. При видачі
свідоцтва про розірвання шлюбу стягнути з ОСОБА_1 держмито у дохід
держави в розмірі 17 грн.. ОСОБА_2 від сплати держмита звільнити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця
проживання дитини, стягнення аліментів та поділ майна -
задовольнити частково.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3, разом з його
матір'ю - ОСОБА_2.
Стягнути з ОСОБА_1, IНФОРМАЦIЯ_1, уродженця м. Херсона, на
користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина
ОСОБА_3, у розмірі 1/4 частини всіх видів його доходу, але не
менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини
відповідного віку щомісячно, починаючи з 13 грудня 2005 року і до
повноліття дитини.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави у розмірі 51
грн.
В іншій частині позовних вимог за зустрічним позовом -
відмовити за необгрунтованістю.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині визначення місця
проживання дитини та стягнення аліментів, ОСОБА_1 подав апеляційну
скаргу, в якій просить рішення суду у вказаних частинах скасувати,
постановити нове про відмову у задоволенні цих позовних вимог,
зазначаючи, що рішення суду не відповідає вимогам закону та
зібраним по справі доказам.
ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою на рішення суду в
частині відмови у задоволенні її вимог про поділ квартири, в якій,
посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального
права, порушила питання про скасування в цій частині рішення суду
першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його
представник свою апеляційну скаргу підтримали з підстав,
викладених у ній, а апеляційну скаргу ОСОБА_6. не визнали.
Вважають рішення суду в частині визначення місця проживання дитини
з ОСОБА_2 незаконним та просять його скасувати.
ОСОБА_6. та її представник не визнали апеляційну скаргу
ОСОБА_1, вважають рішення суду в оскаржуваній ним частині
законним.
Просять задовольнити їх апеляційну скаргу, оскільки рішення
суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про поділ
квартири є незаконним.
Представник органу опіки та піклування вважає рішення суду в
частині визначення місця проживання дитини з матір'ю законним та
просить залишити його без змін.
Заслухавши доповідача, сторони та їх представників,
представника органу опіки і піклування, перевіривши матеріали
справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що
скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а скарга ОСОБА_1 - частковому
задоволенню з таких підстав.
Iз матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що
сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 27 квітня 2002 року
міським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Херсона.
Від шлюбу мають неповнолітнього сина - ОСОБА_3.
Шлюбні відносини сторін припинені з жовтня 2005 року.
Задовольняючи позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про розірвання
шлюбу суд першої інстанції виходив з того, що подальше збереження
шлюбу суперечило б інтересам сторін та малолітньої дитини.
На думку колегії такий висновок суду є правильним, оскільки
матеріалами справи підтверджено, що подружжя не бажає
налагоджувати стосунки. Ні одна із сторін не вживає заходів для
примирення та збереження сім'ї, тому рішення суду про розірвання
шлюбу є законним та обгрунтованим.
Колегія суддів також погоджується і з висновком суду про те,
що спір про місце проживання малолітньої дитини підставно вирішено
на користь матері ОСОБА_2
Відповідно до ч.1 ст. 161 СК України при вирішенні спору
щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення
батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, прихильність
дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та
інші обставини, що мають істотне значення.
Суд, визначаючи місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з
матір'ю, врахував ці вимоги закону та долучені до справи докази.
Надаючи перевагу матері, суд вірно зазначив, що і відповідач за
зустрічним позовом ОСОБА_1 добре ставиться до дитини, піклується
про сина, має необхідні житлово-побутові умови.
Однак, враховуючи стан здоров'я відповідача та характер його
захворювання, а також; те, що у зв'язку з цим він не працював, суд
виконав і вимоги ч.2 ст. 161 СК, відповідно до яких суд не може
передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має
самостійного доходу.
На час постановлення рішення судом першої інстанції
відповідач не працював, доходу не мав.
Враховуючи всі обставини по справі, суд і в цій частині
постановив законне рішення.
Зважаючи на те, що місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3
визначено з його матір'ю, суд правомірно стягнув на користь
позивачки ОСОБА_2 аліменти на утримання сина.
Оскільки рішення суду про стягнення аліментів у частці від
заробітку, апелянтом ОСОБА_1 не оскаржується та враховуючи, що в
позовній заяві позивачкою вказано про їх стягнення саме у такий
спосіб, то згідно зі ст. 303 ЦПК України ( 1503-06 ) (1503-06)
п ав для
зміни рішення у колегії суддів немає.
В той же час заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги
ОСОБА_1 щодо часу, з якого присуджуються аліменти на утримання
дитини.
На час розгляду справи судом першої інстанції і на теперішній
час дитина проживає разом з батьком та знаходиться на його
утриманні, тому підстав для стягнення аліментів від дня
пред'явлення позову позивачкою у суду першої інстанції не було.
На думку колегії, рішення суду щодо часу, з якого мають бути
присуджені аліменти підлягає зміні з визначенням часу стягнення
аліментів від моменту вступу рішення суду в законну силу.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 на незаконність
рішення про відмову у задоволенні її вимог про поділ квартири, то
на думку колегії вони заслуговують на увагу, т.я. рішення суду
постановлене з порушенням вимог матеріального права, його висновки
не відповідають дослідженим доказам.
Як вбачається із матеріалів справи спірна квартира АДРЕСА_1
була куплена сторонами в період зареєстрованого шлюбу.
Висновки суду щодо доведеності придбання квартири
відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 за кошти, які належали
йому особисто не відповідають дійсним обставинам справи.
В обгрунтування цих висновків суд послався на покази свідків
ОСОБА_7. та ОСОБА_8.
Однак, з таким висновком суду не можна погодитись з таких
підстав.
У відповідності до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям
за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної
сумісної власності.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей
індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної
власності подружжя.
Отже, за змістом вказаної статті набуття майна за час шлюбу
створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності.
Це означає, що позивачка ОСОБА_2. не зобов'язана доводити
наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у
шлюбі. Відповідно до вищезазначеної статті Сімейного ексу воно
вважається таким, що належить подружжю.
Тому висновок суду про те, що ОСОБА_2 повинна була надати
докази, які б підтверджували факт внесення нею грошових коштів у
придбання спірної квартири не грунтуються на вимогах закону.
Колегія суддів не погоджується і з висновком суду про те, що
відповідач купив квартиру за особисті гроші, подаровані йому
напередодні свідком ОСОБА_8, оскільки такий висновок суперечить
вимогам закону.
Згідно ч.5 ст. 719 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
договір дарування
валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у
письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Частиною 1 статті 220 ЦК України у разі недо ання сторонами
вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є
нікчемним.
Тому не є доведеним факт отримання відповідачем грошей у дар
для купівлі квартири від ОСОБА_8.
На думку колегії свідок ОСОБА_8 є особою зацікавленою в силу
родинних стосунків, тому до її показів слід віднестись критично.
Що стосується свідчень ОСОБА_7., то її пояснення щодо
зацікавленості відповідача у виборі квартири, оплати її не
підтверджують факту купівлі ним квартири за особисті кошти, як і
не спростовують придбання квартири у сумісну власність.
Більш того, до справи долучена нотаріально посвідчена заява
позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_2 про її згоду на придбання
відповідачем ОСОБА_1 спірної квартири у сумісну власність.
З огляду на вищезазначене колегія суддів вважає, що спірна
квартира є сумісною власністю подружжя, а тому згідно ст. 70
Сімейного к су України у разі поділу такого майна частки майна
дружини та чоловіка є рівними.
Отже рішення суду про відмову позивачці ОСОБА_9 у
задоволенні її позовних вимог про поділ квартири АДРЕСА_1 є
незаконним, воно підлягає скасуванню з постановленням нового про
задоволення цих позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303,307,309 ЦПК України ( 1503-06 ) (1503-06)
, в силу
с . 60,70 Сімейного кодексу України ( 2006-07 ) (2006-07)
, колегія суддів,
ВИРIШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, а апеляційну скаргу
ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 29 серпня
2006 року в частині визначення часу присудження аліментів з 13
грудня 2005 року змінити, визначивши час стягнення аліментів з
ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з моменту набрання рішенням суду
законної сили.
Це ж рішення суду в частині відмови ОСОБА_2 в задоволенні її
позову про поділ квартири скасувати і постановити нове.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ квартири задовольнити.
Виділити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1,
визнавши за кожним із них право власності на 1/2 частину цієї
квартири.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з
цього ж часу може бути оскаржене у касаційному порядку до
Верховного Суду України протягом двох місяців.