УХВАЛА Iменем України
17 жовтня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у
складі:
головуючого судді Зубової Л.М. суддів Лук'янової С.В.,
Осипчук О.В.
при секретарі Андрусішиній М.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку
цивільну справу за апеляційною скаргою позивачки ОСОБА_1 на
рішення Гірницького районного суду міста Макіївки Донецької
області від 7 липня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування шкоди.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення
відповідача ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи і доводи
апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
В апеляційній скарзі позивачка ставить питання про скасування
рішення Гірницького районного суду міста Макіївки від 7 липня 2006
року і ухвалення по справі нового рішення про задоволення її
позовної вимоги у повному обсязі та покладення солідарної
відповідальності на відповідачів через порушення судом норм
матеріального і процесуального права. Суд не врахував вимоги
ст..316 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якою визначено поняття права
власності. Проаналізувавши ст..ст.317, 318, 1187 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
випливає, що шкода, заподіяна джерелом підвищеної
небезпеки, відшкодовується особою, що володіє транспортним
засобом. Iз довіреності вбачається, що до ОСОБА_3 перейшло право
володіння; довіреністю на ОСОБА_3 не покладена відповідальність по
відшкодуванню матеріальної і моральної шкоди; довіреність надала
йому лише деякі повноваження для користування майном. Суд не
врахував вимоги ст.. 1190 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, згідно яким
особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди,
несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Суд зменшив
суму у відшкодування моральної шкоди з 20 тисяч гривень до 1500
грн., незважаючи на те, що вона у зв'язку з ДТП втратила роботу,
реабілітаційний період після ДТП не сплинув і досі; вона отримала
психологічне травмування, що негативно відбивається на професійній
діяльності (а.с. 124-125).
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_3
частково підтримав апеляційну скаргу і не заперечував, щоб суми у
відшкодування шкоди на користь позивачки були стягнуті не лише з
нього, але і з відповідача ОСОБА_2; позивачка, її представники і
відповідач ОСОБА_2 не з'явилися в судове засідання апеляційного
суду, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином,
що підтверджується відповідними розписками; відповідач ОСОБА_2 не
підтримав доводи апеляційної скарги про що подав заперечення на
апеляційну скаргу позивачки. Рішенням Гірницького районного
суду міста Макіївки Донецької області від 7 липня 2006 року
частково задоволено вказаний позов і з відповідача ОСОБА_3 на
користь позивачки стягнуто: у відшкодування матеріальної шкоди
6763 грн. 16 кои., моральної шкоди - 1500 грн., витрати по оплаті
експертизи - 150 грн., державне мито - 51 грн., а всього 8464 грн.
16 коп.; з відповідача ОСОБА_3 на користь Донецького НДIСЕ
стягнута вартість авто товарознавчої експертизи - 392 грн. 26коп.
та на користь держави недоплачену суму державного мита - 33 грн.
64 коп. Цим рішенням встановлено, що власниками транспортних
засобів є: автомобіля ВАЗ 21103 держномер НОМЕР_1 -позивачка,
автомобіля МАЗ держномер НОМЕР_2 з напівпричепом - відповідач
ОСОБА_2. 16 квітня 2005 року відповідач ОСОБА_3 на підставі
довіреності керував і володів вказаним автомобілем МАЗ з
напівпричепом, порушив Правила дорожнього руху, скоїв ДТП, під час
якої спричинив механічні пошкодження автомобілю, належному
позивачці. Внаслідок ДТП позивачці спричинена матеріальна шкода в
сумі 6763 грн. 16 коп. На момент ДТП відповідач ОСОБА_3 не
перебував з відповідачем ОСОБА_2 у трудових відносинах. Внаслідок
ДТП відповідач ОСОБА_3 спричинив позивачці і моральну шкоду,
оскільки позивачка перенесла нервове потрясіння, шок, коли
напівпричеп врізався в її автомобіль; позивачка змушена була
звільнитися з роботи в місті Києві, є безробітною у теперішній
час. Визначаючи суму у відшкодування моральної шкоди, суд врахував
характер правопорушення, глибину фізичних і душевних страждань
позивачки, погіршення реалізації її здібностей, ступінь провини
відповідача ОСОБА_3, а також принципи розумності і справедливості
(а.с. 120-121). Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга
задоволенню не підлягає через наступне. Розглядаючи справу, суд
першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і
заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну
правову оцінку і дійшов правильного висновку про стягнення сум у
відшкодування матеріальної і моральної шкоди, судових витрат з
відповідача ОСОБА_3
16 квітня 2005 року відповідач ОСОБА_3 керував автомобілем
МАЗ держномер НОМЕР_2 з напівпричепом (далі МАЗ) і скоїв ДТП,
внаслідок якого було пошкоджено автомобіль ВАЗ 21103 держномер
НОМЕР_1, належний позивачці (далі ВАЗ). Транспортні засоби у
відповідності до ч.I ст.1187 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
є джерелом
підвищеної небезпеки. Згідно п.1 ч.I ст.1188 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної
небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода,
завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною
особою. Матеріали справи підтверджують, що 16 квітня 2005 року ДТП
і пошкодження автомобіля позивачки сталося з вини відповідача
ОСОБА_3, який порушив Правила дорожнього руху.
Згідно ч.2 ст.1187 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
шкода, завдана
джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на
відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право,
договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом,
використання, зберігання або утримання якого створює підвищену
небезпеку.
При цьому юридична ознака володільця передбачає, що
володільцем може бути тільки та особа, яка володіє транспортним
засобом на відповідній правовій підставі. У даному випадку
володільцем автомобіля МАЗ є відповідач ОСОБА_3, оскільки він 16
квітня 2005 року вказаним транспортним засобом володів на підставі
відповідних довіреностей (а.с.88, 89). Відносно відповідача
ОСОБА_3 16 квітня 2005 року мала місце і матеріальна (або
фактична) ознака володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки
саме він здійснював експлуатацію автомобіля МАЗ, внаслідок якої у
зв'язку з порушенням відповідачем ОСОБА_3 ПДР 16 квітня 2005 року
сталася ДТП.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що довід
апеляційної скарги про те, що відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_2
повинні нести перед позивачкою солідарну відповідальність, не
заслуговує на увагу, оскільки не випливає із вимог діючого
законодавства. Позивачці шкода спричинена лише винними діями
відповідача ОСОБА_3, а не спільними з відповідачем ОСОБА_2 діями.
Висновки суду першої інстанції про спричинення вказаними
винними діями відповідача ОСОБА_3 позивачці моральної шкоди
відповідають вимогам діючого законодавства. При визначенні суми у
відшкодування позивачці моральної шкоди, суд першої інстанції дав
належну оцінку всім обставинам справи, врахував характер
правопорушення, глибину фізичних і душевних страждань позивачки,
принципи розумності і справедливості. Апеляційний суд не знаходить
підстав для зміни суми, стягнутої судом першої інстанції у
відшкодування позивачці моральної шкоди.
Згідно вимогам ст..303 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
під час
розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє
законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах
доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої
інстанції.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про
неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального
чи процесуального права, що призвело або могло призвести до
неправильного вирішення справи. Тому рішення суду першої інстанції
є законним і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.I п.1, 308, 313, 315, 317,
319 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Гірницького районного суду міста Макіївки Донецької
області від 7 липня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може
бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги
безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з
дня проголошення.