Справа № 22- 1323/06 головуючий у 1 інстанції: Довжанин М.М.
доповідач: Куцин М. М.
УХВАЛА іменем України
3 жовтня 2006 року м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду
Закарпатської області в складі: головуючого Куцина М. М., суддів:
Чужа Ю. Г., Власова С. О., при секретар Гусар Н, В.., з участю
представника апелянта ОСОБА_1 , позивачки ОСОБА_2 та її
представника ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні
в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на
рішення Хустського районного суду від 24 травня 2006 року по
справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, де третя особа на стороні
відповідача приватний нотаріус ОСОБА_5, про визнання недійсним
договору дарування, -
встановила:
У січні 2006 року ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом,
у якому зазначала, що 1 жовтня 2004 року нею було укладено з
відповідачкою договір відчуження квартири АДРЕСА_1, на підставі
якого вона продала цю квартиру за 30 тис, доларів США, і в рахунок
авансу отримала 10 тис. доларів СIЛА, решту грошей відповідачка
повинна була сплати до 1 жовтня 2005 року. Відповідачка в
зазначений строк решту грошей не передала, і вона звернулася до
нотаріуса, від якого отримала копію договору, і виявилося, що між
ними був укладений не договір купівлі продажу, а договір
дарування.
Цю квартира вона не мала наміру дарувати чужій людині, і цей
договір дарування вона підписала помилково. Помилку нею допущено
щодо природи правочину, оскільки, підписуючи цей договір та
отримавши аванс, вона думала, що підписує договір купівлі-продажу,
при цьому не маючи намір приховати інший правочин.
Позивачка, посилаючись на зазначені в позовній заяві
обставини в суді першої інстанції, просила суд задовольнити її
позовні вимоги.
Рішенням Хустського районного суду від 24 травня 2006 року
позов ОСОБА_2 задоволено.
ОСОБА_4 оскаржила в апеляційному порядку рішення Хустського
районного суду від 24 травня 2006 року, ОСОБА_2 позов ОСОБА_2
задоволено та договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між
ОСОБА_2 та ОСОБА_4, визнано недійсним.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на невідповідність
висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального
права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить
рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення
позову.
Представник апелянта в суді апеляційної інстанції просить
рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення
позову.
Позивачка та її представник апеляційну скаргу вважають
безпідставною, а рішення суду законним та обгрунтованим.
Заслухавши доповідача, осіб, які прийняли участь у розгляді
справи, дослідивши матеріали , справи та обговоривши доводи
апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до
задоволення не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
апеляційний суд
відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо
визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням
вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе
рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 місцевий суд виходив з того, що
при підписанні зазначеної угоди позивачка помилилася щодо природи
правочину, оскільки, отримавши від відповідачки аванс за оплату
квартири, думала, що квартиру продає, а не дарує.
Матеріалами справи, зокрема поясненнями позивачки,
встановлено, що вона отримала від відповідачки аванс за квартиру в
сумі, еквівалентній 10 тис доларів США, і цю суму згідна повернути
відповідачці.
Відповідачкою по справі визнається факт передачі позивачці 10
тис. доларів США, але заперечується, що ці гроші вона передала у
вигляді авансу, однак вона надала ці гроші у вигляді позики. Це
твердження відповідачки не підтверджується доказами у
встановленому законом порядку.
Цим поясненням стверджується факт відсутності волевиявлення
позивачки дарувати чужій людині квартиру.
Факт того, що 1 жовтня 2004 року між сторонами фактично було
укладено договір купівлі -продажу спірної квартири, стверджується
поясненнями третьої особи по справі приватного нотаріуса ОСОБА_5,
який в суді, першої інстанції ствердив, що хоч між сторонами був
підписаний договір дарування, однак, він знав, що фактично ця
спірна квартира продається, тому що оформити договір дарування
було дешевше, ніж договір купівлі - продажу.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що позивачка
отримала від відповідачки аванс за квартиру в сумі 10 тис доларів
США.
Відповідачкою по справі у встановленому законом порядку не
доведено доказами мотив того, що позивачка по справі мала намір
подарувати їй квартиру, як чужій людині.
Окрім цього, із пояснень позивачки в суді апеляційної
інстанції вбачається, що вона не мала можливості прочитати та
ознайомитися з текстом зазначеного договору, наданого їй для
підпису приватним нотаріус ОСОБА_5, оскільки вона за віком погано
бачить та не мала при собі окулярів, а нотаріусом копії договору
їй вручено не було.
Заперечення відповідачки ОСОБА_4 про те, що гроші в сумі 10
тис. доларів США, які вона раніше передала позивачці, як позику
без укладення письмово договору позики, і про які вона не ставить
питання повернення позики, підтверджує пояснення позивачки ОСОБА_2
та стверджує факт того, що спірну квартиру було передано
відповідачці платно у вигляді часткової оплати авансу, в сумі 10
тис доларів США.
Відповідно до ст. 229 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо особа, яка
вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне
значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд
повно і всебічно дослідив оцінив обставини по справі, надані
сторонами докази, правильно визначив юридичну, природу спірних
правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи ОСОБА_4 про те, що гроші в сумі 10 тис. доларів США,
які вона раніше передала позивачці по договору позики без
укладення письмово договору позики, слід відхилити, як такі, що не
грунтуються на встановленому законом порядку .
Зокрема, відповідачка по справі в зазначених доводах не
вказала час, місце, мотив та інші обставини укладення договору
позики, та не подала доказів на підтвердження цих доводів.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції порушив
положення ст.728 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, не заслуговують уваги,
оскільки строк позовної давності в один рік поширюється до вимог
про розірвання договору дарування, однак у цьому випадку ставиться
питання про визнання недійсним договору дарування, отже, до цих
правовідносин застосовується загальних строк позовної давності.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної
скарги суттєвими не являються і не дають підстави для висновку про
неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального
чи процесуального права, які призвели або могли призвести до
неправильного вирішення справи.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд
першої інстанції у відповідності зі ст. 229 ЦКП України правильно
визнав недійсним договір дарування спірної квартири, через те, що
позивачка, підписавши зазначений договір та отримавши аванс за
оплату квартиру, думала, що продає, а не дарує квартиру, отже,
підписання договору було вчинено під впливом помилкового розуміння
своїх дій.
Таким чином, судова колегія приходить до переконання, що
позивачка по справі укладала договір купівлі -продажу квартири, а
не договір дарування, оскільки вона мала намір продати цю спірну
квартиру і купити квартиру в місті Ужгороді.
Суд вірно встановив фактичні обставини справи, правильно
застосував матеріальний закон та дотримався процедури розгляду
справи, тому рішення суду є законним та обгрунтованим і підстав
для його зміни чи скасування немає.
Керуючись ст.ст. 218, 303,307,308 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а
рішення Хустського районного суду від 24 травня 2006 року - без
змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак
може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох
місяців шляхом подачі скарги безпосередньо до суду касаційної
інстанції.