УХВАЛА
Апеляційного суду Вінницької області
від 22 серпня 2006 року
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного
суду Вінницької області в складі :
Головуючого : Кучевського П.В.
Суддів : Матківської М.В., Голембевської Л.М.
При секретарі : Пшеничній Л.В.
За участю : представників позивачів: ОСОБА_3. і
ОСОБА_4,ОСОБА_5., представників відповідачів: Верещака О.Г.,
Романченко Л.I., Німченка О.В., ОСОБА_8., представників третіх
осіб Коновалова В.М. і Вітенка I.К.
розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну
справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1,ОСОБА_2 колективної
телефонної компанії "Веко"
на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від
27.03.2006 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до
Вінницького професійно-технічного училища №7 (ВПТУ № 7, ВПУ № 7),
колективної телефонної компанії "Веко" (КТК "Веко"), Вінницького
обласного військово-патріотичного об'єднання (ВПО), виконкому
Вінницької міської Ради про визнання права власності на квартири
НОМЕР_1, про визнання п. 4 рішення виконкому Вінницької міської
Ради № 295 від 28.02.2002 року неправомірним, визнання недійсними
свідоцтв про право власності на квартири НОМЕР_1
і стягнення моральної шкоди та за зустрічним позовом
Вінницького
обласного військово-патріотичного об'єднання до ОСОБА_1
і ОСОБА_2 про визнання недійсним ордерів та договорів найму
житла в квартирах НОМЕР_1, про усунення порушення права власності
на квартири та виселення, -
Встановила:
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 березня
2006 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Зустрічний позов Вінницького обласного
військово-патріотичного
об'єднання задоволено.
Визнано недійсними ордери НОМЕР_1, НОМЕР_2, видані Вінницьким
ПТУ №7 6.07.2000 року ОСОБА_1 на квартиру НОМЕР_3, а ОСОБА_2 на
квартиру НОМЕР_4в будинку НОМЕР_1
Визнано недійсним договбри найму житла від 10.01.2003 року,
укладені між Вищим професійним училищем № 7 та ОСОБА_1 на квартиру
НОМЕР_3, ОСОБА_2 на квартиру НОМЕР_4в будинку НОМЕР_1
Усунуто порушення- права власності Вінницького обласного
військово-патріотичного об'єднання та виселено Демчика
Юрія
Олександровича, ОСОБА_4, ОСОБА_6 з квартири НОМЕР_3, і
ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та неповнолітню ОСОБА_10 з квартири
НОМЕР_4 в будинку НОМЕР_1 .
Стягнуто із ОСОБА_1 і ОСОБА_2. на користь Вінницького
обласного військово-патріотичного об'єднання судові витрати по
оплаті державного мита по 4 гр. 25 коп. з кожного.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. іОСОБА_2 просять скасувати
рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задоволити їх позовні
вимоги, а в задоволенні позову Вінницького обласного
військово-патріотичного об'єднання відмовити.
Зазначили, що рішення є незаконним, необгрунтованим; ухвалено
з порушенням ст. 213 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
. При розгляді даної
справи судом порушено норми процесуального права, які призвели до
порушення норм матеріального права і ухвалення незаконного
рішення. Порушення норм процесуального права полягає в тому, що
суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи,
висновки суду не відповідають обставинам справи, суд односторонньо
досліджував і оцінював докази по справі. Зокрема, суд, в порушення
вимог ст. 212 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
не дав належної оцінки та не
прийняв до уваги укладені ними із КТК "Веко" договори на дольову
участь в реконструкції гуртожитку ВПТУ-7, які стали підставою для
I
2
надання їм квартир. Суд невірно застосував норми Закону
України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, а норми житлового
законодавства, що регулюють їх правовідносини, не застосував.
В апеляційній скарзі колективна телефонна компанія "Веко"
просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, яким задоволити
позови ОСОБА_1 і ОСОБА_2
Зазначила, що вважає судове рішення таким, що ухвалене з
грубим
порушенням норм матеріального права та норм Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
. Суд
незаконно позбавив житла ОСОБА_1 і ОСОБА_2 КТК "Веко" на
законних підставах набула права власності на спірні квартири,
а право
власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2є похідним від її права власності.
Суд
безпідставно дійшов висновку про припинення дії договору про
спільну
господарсько-фінансову діяльність і співпрацю за її
ініціативою, не
застосувавши при цьому положення ст." 162 ЦК України (1963
( 1540-06 ) (1540-06)
р.) та ст.525
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(2003 р.). Судом не з'ясовано в повному
обсязі об'єм виконаних
робіт Вінницьким обласним військово-патріотичним
об'єднанням.
Задовольняючи позовні вимоги про виселення, суд не застосував
положення ст. ст. 109-117 ЖК України. Не давши належної оцінки
зібраним по справі доказам, суд не правильно вирішив спір.
Відповідач по зустрічному позову ОСОБА_8. підтримала
апеляційні скарги і просить їх задоволити, скасувати рішення суду
і ухвалити нове, яким задоволити позов ОСОБА_2
Представники відповідачів: Вінницького професійно-технічного
училища №7, Вінницького обласного військово-патріотичного
об'єднання та виконкому Вінницької міської Ради заперечили
апеляційні скарги, просять їх відхилити, а судове рішення залишити
без зміни. Суд при розгляді даного спору, виконавши вимоги
процесуального закону, повно дослідивши наявні в справі докази,
дав їм вірну оцінку та застосував матеріальний закон, який
підлягав застосуванню до встановлених по справі обставин і
визначених відповідно до них правовідносин.
Треті особи ОСОБА_14 і ОСОБА_15. вважають рішення суду
законним та просять його залишити без зміни, а апеляційні скарги
відхилити.
Апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких
підстав.
Суд першої інстанції встановив наступні обставини справи.
Вище професійне училище №7 на підставі отриманих від
Міністерства освіти України та Вінницького міськвиконкому
дозволів, здійснювало переобладнання першого під'їзду будинку
гуртожитку по АДРЕСА_2 у житлові квартири за рахунок позабюджетних
коштів.
Між ВПУ №7 та КТК "Веко" 9.09.1997 року було укладено договір
про спільну господарсько-фінансову діяльність та співпрацю.
Відповідно до умов цього договору КТК "Веко" приймала на себе
права замовника по проведенню реконструкції гуртожитку по АДРЕСА_2
у житлові квартири, для чого зобов'язувалась прийняти на себе
права замовника на виконання робіт, упродовж року профінансувати
ці роботи на суму 196 000 гр. і разом із ВПУ №7 здати будинок
державній приймальній комісії. В свою
З
чергу ВПУ №7 взяло на себе зобов'язання надати КТК "Веко" 12
квартир на суму понесених нею витрат.
Позивач ОСОБА_1. та колективна телефонна компанія "Веко"
уклали договір НОМЕР_7 про участь у пайовому будівництві. За
умовами цього договору КТК "Веко" прийняла ОСОБА_1 у пайове
будівництво двокімнатної квартири у будинкуНОМЕР_1 за його кошти.
КТК "Веко" взяла зобов'язання передати ОСОБА_1 у власність
квартиру, попередньою вартістю 10 597 гр. протягом десяти днів по
закінченню спорудження будинку та здачі його в експлуатацію у
серпні 1998 року. За умовами договору остаточна ціна квартири мала
визначатись після закінчення будівництва. Термін дії укладеного
договору встановлено до повного розрахунку. ОСОБА_1 в виконання
договору сплатив КТК "Веко" кошти в сумі 8 530 гр.
ПозивачемОСОБА_2 із КТК "Веко" було укладено договір НОМЕР_8
з аналогічними умовами. Попередня вартість квартири визначена в
сумі 14 752 гр. На виконання цього договоруОСОБА_2 сплатив КТК
"Веко" кошти в сумі 7 480 гр.
КТК "Веко" звернулася до ВПУ № 7 із листом НОМЕР_9 про те, що
внаслідок фінансових труднощів не може завершити роботи по
реконструкції будинку за договором, тому просила призначити
комісію для прийняття фактично виконаних робіт станом на
01.09.1998 року. Також зазначила, що не заперечує проти передачі
обов'язків по проведенню реконструкції Вінницькому обласному
військово-патріотичному об'єднанню.
З урахуванням такого листа ВПУНОМЕР_10 уклало договір
НОМЕР_4із Вінницьким обласним військово-патріотичним об'єднанням
про реконструкцію на умовах дольової участі.
Обставини часткового виконання КТК "Веко" умов договору від
09.09.1997 року представником ВПУ №7 не заперечується.
Відповідно до договору НОМЕР_4 по реконструкції на умовах
дольової участі ВПО, із залученням субпідрядних організацій,
приймало на себе зобов'язання виконати, профінансувати коштами та
матеріалами роботи по. реконструкції гуртожитку ВПУ №7 по АДРЕСА_2
у житлові'квартири, а ВПУ №7 зобов'язалося передати ВПО квартир
на суму здійсненого ним інвестування.
За договорами, укладеними між ВПУ №7, ВПО та ВАТ "ПМК
Промсільгоспізоляція" № 14 від 01.09.1999 року та між ВПУ №7, ВПО
і КСК "Сантехмонтаж" №27 від 21.02.1999 року, ВПО взяло на себе
зобов'язання оплатити виконані названими організаціями роботи по
реконструкції гуртожитку.
Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської Ради №2127
від 29.11.2001 року було затверджено акт державної комісії про
прийняття в експлуатацію реконструйованої частини гуртожитку по
вул. Київській в житлові квартири для малосімейних.
В послідуючому ВПУ №7 подало до виконкому Вінницької міської
Ради протокол розподілу квартир від 11.12.2001 року, відповідно до
якого за
договором для ВПО виділено 12 квартир, в тому числі дві
спірні квартири НОМЕР_3
Виконком Вінницької міської Ради 28.02.2002 року прийняв
рішення № 295 про оформлення права власності на квартири за ВПО, в
тому числі на квартири НОМЕР_1. На підставі цього рішення
11.03.2002 року були видані свідоцтва про право власності на ці
квартири і 14.03.2002 року вони були зареєстровані комунальним
підприємством "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної
інвентаризації" за ВПО.
Ухвалою судді господарського суду Вінницької області від 9
липня 2004 року позов КТК "Веко" до виконавчого комітету
Вінницької міської Ради, ВПО, Вінницького ПТУ №7 про визнання
неправомірним рішення міськвиконкому, визнання права власності на
квартиру № 9 по АДРЕСА_2 в м. Вінниці з підстав наявності
досліджуваного договору в ВПУ №7 від 09.09.1997 року, залишено без
розгляду, оскільки позивач без поважних причин не подав
витребувані судом матеріали, необхідні для вирішення спору.
В період проведення -реконструкції будинку гуртожитку
Вінницьким ПТУ №7 ОСОБА_1 06.07.2000 року було видано ордер
НОМЕР_1 на квартиру НОМЕР_1 названого будинку, ОСОБА_2. було
видано тоді ж ордер НОМЕР_2 на квартиру НОМЕР_4 в цьому будинку.
З ОСОБА_1 та ОСОБА_2 10.01.2003 року ВПУ №7 уклало договори
житлового найму на вказані квартири.
В квартирі НОМЕР_3 проживає ОСОБА_1 разом із ОСОБА_1,
ОСОБА_9. та неповнолітньою ОСОБА_13
В квартирі НОМЕР_4проживає ОСОБА_2 разом із ОСОБА_14.,
ОСОБА_8. та неповнолітньою ОСОБА_15
Відповідно до ст. 213 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
рішення суду
повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким
суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу
згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі
повно і всебічно з'ясованих обстави, на які сторони посилаються як
на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,
які були досліджені в судовому засіданні.
Так, відповідно до ч. 1 ст. З Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ
України, громадяни, юридичні особи та держава.
Законом України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
встановлюються
основні положення про власність в Україні, а відносини власності,
які не врегульовані цим Законом, регулюються Цивільним Кодексом
України ( 435-15 ) (435-15)
і іншими законодавчими актами .
Судом першої інстанції встановлено і що підтверджується
матеріалами справи, що Вінницьке обласне військово-патріотичне
об'єднання набуло права власності на квартири НОМЕР_1 по АДРЕСА_2
в м. Вінниці на підставі виконання укладеного із ВПУ №7 договору
НОМЕР_4 про реконструкцію на умовах дольової участі.
На підтвердження цього права виконкомом Вінницької міської
Ради 28.02.2002 року прийнято рішення №295 про видачу ВПО
свідоцтва про право власності та видано йому документ про право
власності на квартири: свідоцтво № 56 від 11.03.2002 року на
квартиру НОМЕР_1 та свідоцтво НОМЕР_12 на квартиру НОМЕР_2.
Зазначене право власності на квартири зареєстровано за ВПО
14.03.2003 року комунальним підприємством "Вінницьке обласне
об'єднане бюро технічної інвентаризації".
Суд, встановивши, що ВПО правомірно володіє майном, на
підставі ст. 48, 49 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
захистив його право власності, зобов'язавши відповідачів по
зустрічному позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усунути порушення цього
права шляхом виселення їх разом з усіма проживаючими з ними
особами.
Відповідно до ст. 42 ЖК України жилі приміщення надаються
тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих
поліпшення житлових умов, крім випадків, передбачених Законом.
Жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються
громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового
комітету підприємства, установи, організації , затвердженим
виконавчим комітетом міської ради (ст.52 ЖК України). Стаття 58 ЖК
України визначає, що єдиною підставою для вселення в надане жиле
приміщення є ордер, який видається громадянинові виконавчим
комітетом міської ради на підставі рішення про надання жилого
приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду.
По справі встановлено, що ордер НОМЕР_13 на квартиру НОМЕР_3
на ім'я ОСОБА_1 та ордер НОМЕР_2 на квартиру НОМЕР_4на ім'я
ОСОБА_2 видало 06.07.2000 року Вінницьке ПТУ №7, що є порушенням
вимог ст. 58 ЖК України, тому суд на підставі ст. 59 ЖК України
вірно визнав їх недійсними, оскільки вони видані органом, який не
вправі розпоряджатися цими квартирами і не наділений правом
видавати такі ордера та видані особам, які не мають права на
отримання житла з підстав перебування ними на квартирному обліку.
З урахуванням того, що ордера на квартири НОМЕР_1 визнаються
судом недійсними, тому видані на їх підставі договори найму
житлового приміщення також являються недійсними.
Оскільки ордера та договори найму житлового приміщення
визнаються недійсними, а ВПО являється правомірним власником
спірних квартир і ОСОБА_1 таОСОБА_2 разом із членами своїх сімей,
проживаючи в спірних квартирах, чинять власнику житла перешкоди в
здійсненні його права власності, суд вірно застосувавши
матеріальний закон, а саме ст. 391 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
захистив право власності власника майна, постановивши рішення про
виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з проживаючими з ними особами.
Також суд прийшов до вірного висновку про відмову в
задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі того, що
ними в 1997 році укладалися із КТК "Веко" договори на участь в
пайовому будівництві, які передбачали отримання ними у власність
квартир. Ця подія
мала стати наслідком виконання договірних зобов'язань КТК
"Веко" перед ВПУ №7 відповідно до укладеного між останніми
09.09.1997 року договору про спільну господарсько-фінансову
діяльність та співпрацю.
Проте право у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на отримання у власність
квартир не виникло по причині припинення договірних відносин між
ВПУ №7 та КТК "Веко" в зв'язку з фінансовими труднощами у
останнього та неможливістю ними завершити роботи по реконструкції
будинку згідно умов договору.
Iз ВПО, як власником житла, який в послідуючому уклав
аналогічний договір із ВПУ №7, у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договірних
відносин щодо квартир не виникло, а отже у них не має права вимоги
про надання їм у власність квартир, що на праві власності належать
ВПО.
Однак, колегія суддів вважає, за необхідне зазначити, що у
позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не втрачена можливість для захисту
свого порушеного права з боку КТК "Веко" шляхом звернення в суд з
позовом про розірвання договорів від 1997 року або ж про захист
прав споживача за цим договором або ж за іншими позовними
вимогами.
Доводи апеляційних скарг Спростовуються вищенаведеним та тим,
що суд першої інстанції при розгляді даної справи всебічно, повно,
об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази,
надані сторонами, дав їм вірну правову оцінку, без порушень і
правильно застосував норми матеріального права.
Посилання в апеляційних скаргах, що суд не вірно застосував
норми закону, що регулюють право власності, замість застосування
житлового законодавства, а також, що суд не вірно відмовив їм у
визнанні за ними права власності на квартири, є безпідставними і
спростовуються таким.
Як встановлено судом позивачі поселилися в спірних квартирах
на підставі цивільно-правових договорів (договори кожного позивача
із КТК "Веко" та договір останнього із ВПТУ №7), а не у
передбаченому житловим законодавством порядку, про що зазначалося
вище, тому суд вірно не примінив норми житлового законодавства, а
примінив норми, що регулюють правовідносини власності.
Відповідно до ст. 15 Закону України " Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
наймач жилого приміщення в будинку державного чи
громадського житлового фонду та члени його сім'ї мають право
придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх
викупу або на інших підставах, передбачених законодавством
України.
Стаття 328 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачає, що право
власності набувається на підставах, що не заборонені законом,
зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим
правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність
набуття права власності не встановлена судом.
Позивачі в судовому засіданні не довели існування у них
передбачених законом обставин, які б давали їм підстави для
виникнення у них права власності та визнання за ними такого права
на квартири.
В судовому засіданні позивачами також не наведено будь-яких
доказів, які б свідчили про існування у них договірних зобов'язань
із ВПУ №7 чи із ВПО, що могли б послужити підставою для визнання
за ними права власності на квартири.
При вирішенні даного спору суд правильно застосував норми
процесуального і матеріального права і прийняв вірне по суті та
справедливе рішення, яке не підлягає скасуванню.
Оскільки судовим рішенням відмовлено в задоволенні позовних
вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2, колегія суддів вважає за можливе
застосувати ч.' 6 ст. 154 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, згідно якої
вжиті заходи забезпечення позову у випадку відмови в задоволенні
позову, застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили.
Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після
цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення
позову.
Відповідно до ст. 319 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
ухвала
апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
За таких обставин скасування ухвал суду першої інстанції про
забезпечення позовів грунтуються на вимогам процесуального закону.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 307, 308,
313-315, 154 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_1,ОСОБА_2 колективної телефонної
компанії "Веко" відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 березня
2006 року залишити без зміни.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 5.10.2004
року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартири
НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1 скасувати.
Ухвалу Замостянського районного суду м. Вінниці від
18.01.2002 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту
на п'ять квартир по АДРЕСА_1, скасувати.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення .
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного
Суду України протягом двох місяців.