розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства "Ізюмське лісове господарство" на рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2008 року по справі за позовом Державного підприємства "Ізюмське лісове господарство" до ОСОБА_1 про спростування недостовірної інформації, -

В квітні 2008 року Державне підприємство "Ізюмське лісове господарство" /далі - ДП "Ізюмський лісгосп"/ звернулось у суд із позовом до ОСОБА_1 про спростування недостовірної інформації.

На обґрунтування позивач вказав, що в 2007 році відповідач розповсюдив серед мешканців м. Ізюм Харківської області, депутатів Ізюмської районної ради Харківської області і виставив на огляд учасникам Міжнародного кінофестивалю "Ступени" фільм, знятий ним особисто, під назвою "Куда уехал лес? Он был еще вчера!". Посилаючись на те, що фрази із цього фільму "Лесники специально выжигали лес", а також "Лесники в два раза увеличили рубки ухода и санитарные рубки, фактически скрывая под этим сведение коренных изюмских лесов, и прежде всего, коренных сосновых боров" на 7 хв. 18 сек. і 17 хв. відповідно не відповідають дійсності, просив визнати фільм таким, що дискредитує ділову репутацію ДП "Ізюмський лісгосп" і зобов'язати відповідача спростувати вказану недостовірну інформацію.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на його безпідставність.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і постановити нове рішення про задоволення позову.

В запереченнях відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає із наступних підстав.

Честь і гідність людини визнані найвищою соціальною цінністю. Кожна особа має право на повагу до її гідності /статті 3, 28 Конституції України/.

Відповідно до вимог ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Статтею 47-1 Закону України від 2 жовтня 1992 року /з наступними змінами/ "Про інформацію (2657-12) " встановлено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Разом з тим, цивільно-правовий захист честі, гідності та ділової репутації, передбачений вказаними правовими актами, допустимий лише при дотриманні закріплених в ст. 34 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положень, згідно з якими кожному гарантується право на свободу думки й слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань.

При цьому положення ст. 34 Конституції України повинні тлумачитись у відповідності з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, вираженою в його рішеннях. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі "Українська прес-група проти України", яке є джерелом права, зазначено: "У своїй практиці суд розрізняє факти та оціночні судження, якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки, як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції.

Однак навіть якщо висловлення є оціночними судженнями, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя".

Матеріали справи свідчать, що в 2007 році у розповсюдженому серед мешканців м. Ізюм Харківської області, депутатів Ізюмської районної ради Харківської області і виставленому на огляд учасникам Міжнародного кінофестивалю "Ступени" фільмі під назвою "Куда уехал лес? Он был еще вчера" ОСОБА_1 була розповсюджена інформація, спростування якої вимагає ДП "Ізюмський лісгосп". Зокрема, використані фрази "Лесники специально выжигали лес" і "Лесники в два раза увеличили рубки ухода и санитарные рубки, фактически скрывая под этим сведение коренных изюмских лесов, и прежде всего, коренных сосновых боров" на 7 хв. 18 сек. і 17 хв. відповідно.

Проте вказані фрази не можна вважати предметом спростування. У документальному фільмі "Куда уехал лес? Он был еще вчера" обговорюються проблеми лісів України на прикладах Харківської області і висловлювання "Лесники специально выжигали лес" і "Лесники в два раза увеличили рубки ухода и санитарные рубки, фактически скрывая под этим сведение коренных изюмських лесов, и прежде всего, коренных сосновых боров" на 7 хв. 18 сек. і 17 хв. відповідно викладені не у формі фактів а у формі оціночних суджень, які ґрунтуваються на переконанні відповідача як активіста захисту природи і не носять характеру поширення відомостей про позивача, тому відповідно до ст. 47-1 Закону України від 2 жовтня 1992 року /з наступними змінами/ "Про інформацію" не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

До того ж у цих висловленнях немає чітких тверджень щодо зазначення місця, події, часу і інші зловживання. При цьому ОСОБА_1 є сценаристом і режисером фільму, який був створений у складі творчої групи.

З огляду на це, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові про спростування недостовірної інформації.

Рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314 ч. 1 п. 1, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія -

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Ізюмське лісове господарство" відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду України.