Головуючого : судді Кіселика С. А, суддів : Франко В.А., Суржика М. М. при секретарі Ткач І.В., розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 25 грудня 2007 року,

В жовтні 2007 року до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про повернення коштів звернулась ОСОБА_3.

Рішенням суду позов було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_3 20000грн. авансу, 200грн.. судових витрат та 30 (тридцять) грн.. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Не погоджуючись з рішенням суду в скарзі апелянт просив рішення суду скасувати з тих підстав, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права, та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляції та матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що апеляція підлягає задоволенню частково.

Апеляційним судом на підставі досліджених доказів встановлені наступні обставини.

Позивачка зазначила, що між нею та ОСОБА_1 було досягнуто домовленості про купівлю-продаж за 40000грн. АДРЕСА_1 (далі квартира). В цей же день позивачка передала відповідачу 4000 доларів США, що згідно курсу відповідає 20200грн., і зобов'язалася на протязі 6 місяців передати залишкову суму. Якщо ж на протязі 6 місяців вона не виконає свої зобов'язання, то відповідач повинен буде повернути позивачці аванс. Про ці домовленості було складено розписку. 17 серпня 2007 року ОСОБА_4 відібрала в неї розписку, щоб отримати за неї від відповідача 20000грн., які, як вважала ОСОБА_4, вона викрала в той час, коли працювала в ПП *Кошман*. Того ж дня ОСОБА_4 приїхала разом з нею до ОСОБА_1, де заявила ОСОБА_1, що гроші він повинен віддати саме ОСОБА_4. В цей же день вона

звернулась до прокуратури Долинського району із заявою про те, що відповідач не бажає віддавати аванс і не бажає продавати квартиру.

Відповідачка ОСОБА_2, яка представляє інтереси і відповідача ОСОБА_1, пояснила, що між позивачкою та відповідачами була домовленість про купівлю квартири. Позивачка, дійсно, передала їй 20000грн., про що було складено розписку. В один з днів першої половини жовтня 2007 року вона особисто в присутності ОСОБА_4 передала позивачці 20000грн., а позивачка повернула їй розписку, яку вона знищила.

Апеляційним судом встановлено, що 23 березня 2007 року між позивачкою та ОСОБА_1 було досягнута домовленість про купівлю-продаж за 40000грн. АДРЕСА_1 (далі квартира). В цей же день позивачка передала в якості авансу відповідачу 4000 доларів США, що згідно курсу відповідає 20200грн., і зобов'язалася на протязі 6 місяців передати залишкову суму. Якщо ж на протязі 6 місяців позивачка не виконає свої зобов'язання, то аванс буде повернутий позивачці. Про ці домовленості було складено розписку.

Відповідно до вимог ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна строєна (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно вимог ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до вимог ст. 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або нерухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до вимог ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен, повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Як вбачається з пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2, наданих 11 вересня 2007 року дільничному інспектору ОСОБА_5(матеріали Долинського МРВ), в серпні 2007 року додому до сімї ОСОБА_1прийшли позивачка і ОСОБА_4, де між ОСОБА_4 та Агакаряном СЕ. зі згоди позивачки відбулась домовленість про те, що після продажу квартири, він поверне 20000грн. саме ОСОБА_4, а не позивачці. І ця домовленість була виконана.

В суді ж 1-ої інстанції ОСОБА_2 стверджувала, що вона особисто передала позивачці 20000грн. та отримала розписку, яку знищила. Колегія суддів критично відноситься до цих пояснень, як намір уникнути цивільної відповідальності як самої, так і її чоловіка, а також з урахуванням того, що представником відповідачів було надано суду оригінал розписки.

Колегія суддів переконана, що належним чином відповідач свої зобов'язання не виконав. Тобто, гроші (аванс) відповідач, як сторона у зобов'язанні, позивачці не передав, квартиру позивачці не продав. Наявність у боржника розписки не може слугувати підставою вважати, що зобов'язання є виконаним, оскільки саме від позивачки цей борговий документ відповідач не отримав, а отримав його від ОСОБА_4. Звернення до прокуратури із заявою позивачки колегія суддів розцінює також як доказ того, що відповідач уникав від виконання зобов'язання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла переконання, що позов до ОСОБА_2 безпідставний і не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_2 не була стороною у зобов'язанні.

Крім того, відповідно до вимог ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Докази того, що належним чином відбулась заміна кредитора, відсутні.

Згідно вимог п.п.3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позов належить задовольнити лише щодо відповідача ОСОБА_1, а в позові до ОСОБА_2 - відмовити.

На підставі ст. ст. 509, 510, 513, 570, 665, 657 ЦК України, керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляцію задовольнити частково.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 25 грудня 2007 року скасувати.

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 20000(двадцять тисяч)грн. авансу, 200(двісті)грн.. судових витрат та 30(тридцять)грн.. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.