розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Кресюн Василь Андрійович, на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21 листопада 2019 року в складі судді Вергопула А. К. та на постанову Одеського апеляційного суду

від 23 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

Короткий зміст вимог позовної заяви

У грудні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду

з позовом до ОСОБА_3, виконавчого комітету Подільської міської ради Одеської області, Подільської міської ради Одеської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування державного акта, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення сесії Котовської міської ради Одеської області від 18 червня 2008 року № 282-У

ОСОБА_4 25 травня 2010 року видано державний акт серії ЯК № 500647 на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5111200000:02:001:0164, яка розташована на

АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого

будинку, господарських будівель і споруд, розміри земельної ділянки:

20,15 м х 20,18 м х 49,63 м х 49,68 м.

20 грудня 2014 року проведено інвентаризацію зазначеної земельної ділянки, яка належить ОСОБА_4, у результаті якої встановлено, що площа цієї земельної ділянки фактично становить 0,1057 га. Фактичне збільшення земельної ділянки ОСОБА_4, правонаступником якого

є ОСОБА_3, відбулося у зв`язку з перенесенням останніми паркану, що належить позивачам, на земельну ділянку ОСОБА_5,

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на

АДРЕСА_2 (паркан змістили на земельну ділянку позивачів по межі від 0,15 м до 1 м). До порушення прав позивачів між парканом та сараєм, які належать останнім, була відстань 0,5 м, проте на час звернення з позовом паркан впритул проходить по стінці сараю, а за сараєм на 0,5 м і більше перенесений на земельну ділянку ОСОБА_1, ОСОБА_2 .

Позивачі не погоджували межі спірної земельної ділянки, підписи від їх імені у відповідному акті виконані не ними, а іншою особою. Між сторонами у справі існує спір щодо порядку користування земельними ділянками на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, а саме щодо межі між цими земельними ділянками.

На підставі викладеного ОСОБА_1, ОСОБА_2 з урахуванням уточнених позовних вимог просили: визнати незаконним та скасувати

рішення Котовської міської ради Одеській області від 18 червня 2008 року № 282-У в частині передачі у користування ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд на

АДРЕСА_1 ; визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності від 25 травня 2010 року серії ЯК № 500647, виданий на ім`я ОСОБА_4, на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5111200000:02:001:0164, яка розташована на АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд зі скасуванням відомостей про дану земельну ділянку в Держгеокадастрі; зобов`язати ОСОБА_3 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні своєю земельною ділянкою, шляхом перенесення паркану із земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку ОСОБА_3 по межі, починаючи з фасадної сторони будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 на 0,01 м в бік будинку АДРЕСА_1 та в кінцевій точці на відстань 0,5 м в бік будинку АДРЕСА_4, по прямій відстані 0,4968 м.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області

від 21 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірними рішенням органу місцевого самоврядування від 18 червня 2008 року, державним актом на земельну ділянку від 25 травня 2010 року серії ЯК № 500647, парканом між домоволодіннями сторін у справі та діями ОСОБА_3 не порушено прав та інтересів позивачів на користування земельною ділянкою на АДРЕСА_2 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21 листопада 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що фактично у користуванні ОСОБА_1 знаходиться земельна ділянка площею на 15 кв. м більше, ніж зареєстровано в державному земельному кадастрі. Накладка в межовій частині земельних ділянок АДРЕСА_1 та

АДРЕСА_2, складає

в середньому менше 0,1 м, а площа накладки земельних ділянок - менше

1 кв. м та знаходиться в межах допустимої похибки. Висновком судової земельно-технічної експертизи встановлено, що ОСОБА_3 права ОСОБА_1, ОСОБА_2 не порушені.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що експерт не провела заміри лінійних вимірів зменшення земельної ділянки, оскільки при проведенні вказаної експертизи, був присутній представник позивачів, під час проведення вимірів дії експерта ним не оспорювалися, будь-яких заперечень чи зауважень представником позивачів не вносилося. Безпідставними є доводи позивачів щодо непогодження меж спірної земельної ділянки, оскільки непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акта погодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Кресюн В. А., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

18 жовтня 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Кресюна В. В. надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області

від 21 листопада 2019 року та на постанову Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 13 грудня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Кресюн В. А., на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21 листопада 2019 року та на постанову Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скарга

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ). Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, Верховного Суду

від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачі не погоджували меж земельної ділянки на АДРЕСА_1, підписи у відмовних актах є підробленими, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи. Оскільки ОСОБА_4 отримав державний акт на земельні ділянку пізніше, ніж подружжя ОСОБА_6, то саме він і повинен був погоджувати межі земельної ділянки в останніх. Погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками користувачами є обов`язковим при виділенні земельної ділянки у власність.

Суд першої інстанції помилково врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц,

від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц. Суд апеляційної інстанції помилково послався на постанову Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 709/809/17. Суди не мотивували належним чином відмову в задоволенні позовних вимог. Позивачі довели належними та допустимими доказами заявлені у справі вимоги. Експерти дійшов помилкового висновку, що площа накладення земельних ділянок складає лише 0,95 кв. м.

Позиції інших учасників

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що житловий будинок з відповідними господарським спорудами та будівлями на

АДРЕСА_1 належав на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку

серії ЯГ № 946088, виданого відповідно до рішення сесії Котовської міської ради Одеської області від 01 листопада 2006 року № 59-V, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 належала земельна ділянка для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,0989 га, що розташована на АДРЕСА_2 .

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 15 листопада 2012 року продали ОСОБА_1 житловий будинок з відповідними господарським спорудами та будівлями на АДРЕСА_2 .

Рішенням Котовської міської ради Одеської області від 18 червня 2008 року № 282-V передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1 га, що розташована на

На підставі рішення Котовської міської ради Одеської області від 18 червня 2008 року № 282-V встановлено в натурі межі вказаної земельної ділянки,

наданої у власність ОСОБА_4 .

25 травня 2010 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 500647, цільове призначення земельної ділянки загальною площею 0,1 га на

АДРЕСА_1 - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Земельні ділянки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 є суміжними.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, його правонаступником

у спірних правовідносинах є ОСОБА_3, який також є користувачем земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 17 січня 2019 року призначено: судову почеркознавчу експертизу; комплексну судову земельно-технічну експертизу та судову будівельно-технічну експертизу.

Відповідно до судової земельно-технічної експертизи від 20 серпня

2019 року № 07-2019:

"1) Фактично за даними контрольної кадастрової зйомки, проведеної сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_7

07 червня 2019 року станом на дату обстеження площа земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_3 складає 0,0979 га.

За даними державного акта, виданого 25 травня 2010 року відділом Держкомзему у місті Подільськ (Котовськ) Одеської області, серія ЯК № 500647, площа земельної ділянки на

АДРЕСА_1, кадастровий номер якої 5111200000:02:001:0164, складала 0,1 га.

Фактично у користуванні ОСОБА_3 знаходиться земельна ділянка площею на 21 кв. м менше, ніж зареєстровано в Державному земельному кадастрі про земельному ділянку на АДРЕСА_1 .

2) Контрольна кадастрова зйомка земельної ділянки на АДРЕСА_2 проводилась на підставі заяви ОСОБА_1 10 жовтня 2018 року. Фактична площа земельної ділянки на АДРЕСА_2 складає 0,1004 га.

Відповідно до державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 946088, який видано 29 травня 2007 року (кадастровий номер 5111200000:02:001:0014) попереднім власникам, площа земельної ділянки на АДРЕСА_2 становить 0,0989 га.

Фактично у користуванні ОСОБА_1 знаходиться земельна ділянка площею на 15 кв.м більше, ніж зареєстровано в державному земельному кадастрі про земельному ділянку.

При вивченні наданих матеріалів та проведеному обміру земельної ділянки на АДРЕСА_1 встановлено, що існує відхилення, а саме лінійні розміри земельної ділянки:

- по фасадній частині: 19,44 м замість 30,15 м - зменшені на 0,71 м;

- з боку АДРЕСА_5 : 49,68 м замість 49,63 м - збільшені на 0,05 м;

- з тильної сторони: 19,62 м замість 20,18 м - зменшені на 0,56 м;

- з боку АДРЕСА_2 : 50,1 м замість 49,68 м - збільшені на 0,42 м.

Площа земельної ділянки на АДРЕСА_1 зазнала змін, а саме зменшена на 11 кв. м.

При вивченні наданих матеріалів та проведеному обміру земельної ділянки на АДРЕСА_2 встановлено, що в наявності відхилення, а саме лінійні розміри земельної ділянки:

- по фасадній частині: 20,15 м замість 20,14 м - зменшені на 0,01 м;

- з боку АДРЕСА_1 : 50,06 м замість 49,68 м - збільшені на 0,38 м;

- з тильної сторони: 19,96 м замість 19,54 м - збільшені на 0,42 м;

- з боку АДРЕСА_2 : 50,28 м замість 49,98 м - збільшені на 0,3 м.

Площа земельної ділянки на АДРЕСА_2 зазнала змін, а саме збільшена на 15 кв. м.

При дослідженні спірної частини суміжних земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 встановлено, що в наявності накладка земельної ділянки шириною 0,1 м по фасаду, що зменшується до 0 м на відстані 19 м (сарай літ "Д" на АДРЕСА_2 ) від фасаду.

Загальна площа накладки земельної ділянки

АДРЕСА_6, складає 0,95 кв. м.

За наявною у матеріалах цивільної справи відповіді управління архітектури, містобудування та земельних відносин Подільської міської ради Одеської області від 05 жовтня 2018 року № 770 встановлено, що при виїзді спеціалістами управління виявлено відсутність частини паркану між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Контрольна кадастрова зйомка земельної ділянки на АДРЕСА_1 проводилась

06 червня 2019 року після встановлення огорожі між домоволодіннями. Внаслідок встановлення огорожі між домоволодіннями, лінійний розмір земельної ділянки по фасаду АДРЕСА_1 зменшився на 0,01 м.

Накладка у межовій частині земельних ділянок на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5111200000:02:001:0164) та на АДРЕСА_2 (кадастровий номер: 5111200000:02:001:0014) складає

в середньому менше 0,1 м, а площа накладки земельних ділянок - менше

1 кв. м та знаходиться в межах допустимої похибки.

3) При дослідженні матеріалів справи та проведеному обстеженні земельної ділянки на АДРЕСА_1 встановлено, що на відстані 1 м від сараю літ "Д" на АДРЕСА_2 в наявності закопані автомобільні шини, які раніше слугували вигрібною ямою.

На дату обстеження дана споруда повністю засипана землею, слідів її використання не виявлено.

Натомість, на земельній ділянці збудовано водонепроникну вигрібну яму

з дотриманням законодавства на відстані 5,76 м від паркану земельної ділянки на АДРЕСА_2 та 14,81 м від стін житлового будинку, що розташований на земельній ділянці на АДРЕСА_2".

Висновком судової почеркознавчої експертизи від 21 березня 2019 року № 19-581/582 встановлено, що:

"1) Підписи у 2-му та 3-му рядках акта встановлення в натурі меж земельної ділянки, наданої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_4 (поряд з надрукованими розшифровками ПІБ: " ОСОБА_2"), виконані не ОСОБА_5,

а іншою (-ими) особою (-ами).

2) Підписи в 2-му та 3-му рядках акта встановлення в натурі меж земельної ділянки, наданої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_4 (поряд з надрукованими розшифровками ПІБ: " ОСОБА_2"), виконані не ОСОБА_2,

а іншою (-ими) особою (-ами).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),

а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені

в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд при вирішенні касаційної скарги, та застосовані норми права

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 278/1191/18.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування

і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику

у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

У спірних правовідносинах предметом доказування є наявність або відсутність встановлення факту порушення оспорюваними рішеннями органу місцевого самоврядування, видачою державного акта на земельну ділянку та встановленням паркану законних прав та інтересів

ОСОБА_1, ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що спірними рішенням органу місцевого самоврядування від 18 червня 2008 року, державним актом на земельну ділянку від 25 травня 2010 року серії ЯК № 500647, парканом між домоволодіннями сторін у справі та діями ОСОБА_3 не порушено прав та інтересів позивачів на користування земельною ділянкою на АДРЕСА_2 .

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності визначені статтею 116 ЗК України,

а у статті 118 ЗК України врегульовано порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених

статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Тобто за змістом закону, проект землеустрою щодо відведення

земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (стаття 79-1 ЗК України).

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або

у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

Підставою відмови у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі

Встановлено, що рішенням Котовської міської ради Одеської області

від 18 червня 2008 року № 282-V передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1 га, що розташована на АДРЕСА_1 .

наданої у власність ОСОБА_4 .

АДРЕСА_1 - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, його правонаступником

у спірних правовідносинах є ОСОБА_3, який також є користувачем земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі вказували, що оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування державним актом на земельну ділянку та діями ОСОБА_3 порушено їхні права та інтереси, оскільки зайнято частину належної їм земельної ділянки.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі № 392/1363/18

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З поданих сторонами доказів суди встановили, що накладення земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 складає 0,95 кв. м та знаходиться в межах допустимої похибки.

Висновком проведеної у справі судової земельно-технічної експертизи встановлено, що відповідачем як власником суміжної земельної ділянки права позивачів не порушені.

Доводи позивачів щодо перенесення паркану ОСОБА_4 у бік ділянки ОСОБА_1 також спростовуються висновками зазначеної судової земельно-технічної експертизи, зокрема, що землекористування відбувається в межах, встановлених чинною документацією, а накладка перебуває у межах допустимої похибки, а сам паркан був відсутній ще

у жовтні 2018 року, що підтверджено відповіддю Управління архітектури, містобудування та земельних відносин Подільської міської ради Одеської області від 05 жовтня 2018 року № 770.

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що позивачі не довели належними та допустимими доказами заявлені у справі вимоги.

Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, місцевий суд визначив характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясував, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Верховний Суд погоджується із висновками судів про те, що заявлений позивачем позов не підлягає задоволенню.

Разом з тим не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо непогодження меж спірної земельної ділянки, враховуючи наступне.

Так, висновком судової почеркознавчої експертизи від 21 березня 2019 року № 19-581/582 встановлено, що підписи в актах встановлення в натурі меж земельної ділянки, наданої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_4 виконані не ОСОБА_5 та ОСОБА_2, а іншою особою.

Статтею 198 ЗК України передбачено, що кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості;

г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.

Аналіз норм матеріального права свідчить, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації

є допоміжною.

При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Непогодження меж земельної ділянки не може слугувати підставою для відмови у затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 13 липня

2022 року у справі № 556/1437/19.

Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивачі не довели належними та допустимими доказами заявлені у справі вимоги (зокрема, що оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування, державним актом на земельну ділянку та діями відповідача порушено їхні законні права на будинок та земельну ділянку), тому правильно відмовили

у задоволенні позову.

Встановлені судами обставини підтверджуються матеріалами справи.

Отже, суди, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності та надавши їм правову оцінку, дійшли обґрунтованого та правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі

№ 263/11779/16-ц не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 263/11779/16-ц фізична особа звернулася до суду з позовом до іншої фізичної особи, міської ради, територіального управління Держгеокадастру про скасування рішення міської ради, визнання державного акта на право приватної власності на земельну ділянку недійсним. Позивач вважала, що відповідач самовільно, без її згоди, зайняла частину земельної ділянки площею 200 кв. м, яка знаходилася у її користуванні, та встановила огорожу, унаслідок чого під час приватизації земельної ділянки отримала у власність земельну ділянку більшої площі, ніж та, що перебувала у її користуванні. Постановою Верховного Суду

від 11 липня 2018 року скасовано судові рішення, якими відмовлено

у задоволенні позову, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційний суд вказував, зокрема, що: суди відмовили у позові, не вказавши відповідних правових підстав, помилково зазначивши, що позивачем обрано невірний спосіб судового захисту; суди не перевірили доводів позивачка про те, що згідно з викопіюванням з генерального плану міста в її користуванні знаходиться земельна ділянка площею 730,85 кв. м, а унаслідок приватизації відповідачем земельної ділянки відбулося накладання меж земельної ділянки, яка знаходиться у її користуванні, та земельної ділянки відповідача; у матеріалах справи наявний лист міської ради відповідно до якого за результатами перевірки дотримання вимог земельного законодавства встановлено, що відповідачем самовільно зайнята та використовується земельна ділянка із земель житлової та громадської забудови, що відноситься до іншого домоволодіння під встановлення огорожі, загальною площею 0,053 га, що є порушенням

статей 125, 126 ЗК України; відповідачу було направлено припис з вимогою усунути виявлені порушення земельного законодавства, який виконано не було; на час отримання відповідачем державного акта на право приватної власності на земельну ділянку встановлено факт самовільного захоплення суміжної земельної ділянки, а погодження меж земельної ділянки, виділеної у власність, з усіма суміжними власниками та землекористувачами, зокрема позивачем, не було проведено.

У справі № 545/1149/17 позивач звернувся до суду з позовом до квартирно-експлуатаційного відділу, в якому просив суд: визнати неправомірною відмову відповідача у підписанні акта погодження меж земельної ділянки для передачі її у власність; визнати за позивачем право на погодження та затвердження управлінням Держгеокадастру землевпорядної документації без погодження меж із суміжним землекористувачем - відповідачем, з метою передачі у власність. Позов мотивовано тим, що позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивач звернувся і до відповідача, який також є суміжним землекористувачем земельної ділянки, з метою підписання акта погодження меж земельної ділянки, однак отримав відмову. Позивач вважає, що такими діями відповідач порушує його право на приватизацію земельної ділянки. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Рішенням апеляційного суду скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, стягнуто з позивача на користь відповідача судовий збір. Постановою Великої Палати Верховного Суду

від 12 лютого 2020 року скасовано рішення апеляційного суду в частині стягнення з позивача судового збору, компенсовано відповідачу сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у решті рішення апеляційного суду залишено без змін. Касаційний суд вказував, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації

є допоміжною; оскільки чинне законодавство не обмежує право на приватизацію земельної ділянки у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що така відмова відповідача не є перешкодою для завершення позивачем процедури приватизації земельної ділянки, з огляду на що відсутні підстави для задоволення позову.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається,

не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведеній як приклад постанові касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи та доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Висновки судів не є суперечливими.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди безпідставно врахували та застосували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, від 20 березня 2019 року у справі

№ 350/67/15-ц, від 04 березня 2021 року у справі № 709/809/17з огляду на різні фактичні обставини в указаних справах та у цій справі, враховуючи наступне.

Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб`єктним, ні за об`єктним критеріями. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту

є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 372/1988/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Вказані висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

Таким чином, враховуючи саме ті правовідносини, які є спірними

у порівнюваних ситуаціях, суди правильно врахував висновки, викладені у зазначених постановах Верховного Суду.

Помилковими є доводи касаційної скарги, що суди неповно з`ясували обставини справи та неправильно оцінили зібрані у справі докази, оскільки судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні

і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Разом із тим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Враховуючи викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними є висновки судів по суті заявлених вимог. У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень міститься обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції

є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною

в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Серявін та інші проти України"). Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а вказаних судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.