відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного управління справами, Комплексу відпочинку

"Пуща-Водиця" Державного управління справами, третя особа - Керівник

Державного управління справами Тарасюк Ігор Григорович - про поновлення на

роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди -

У вересні 2006 року позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в червні 2005 року Розпорядженням Керівника Державного управління справами його було прийнято на посаду директора будинку відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами.

17 серпня 2006 року адміністрація комплексу відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами, телеграмою, просила його отримати кошти, що передбачені при звільнені з роботи. Для з'ясування підстав та причин свого звільнення, того ж дня він звернувся до відділу кадрів, де йому повідомили, що його було звільнено 15.08.2006р. за п. 6 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з його відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.

Вказане звільнення позивач вважає незаконним, оскільки його було звільнено в період тимчасової непрацездатності, крім того, відповідачем було порушено порядок звільнення та звільнення було проведено без законної на те підстави, не було враховано його переважне право на залишення на роботі.

Крім того, незаконним звільненням йому завдано моральної шкоди яку він оцінює в 5000грн.

Просив поновити його на раніше займаній посаді директора будинку відпочинку "Пуща-Водиця", зобов'язати Державне управління справами перевести його, з посади директора будинку відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами на посаду першого заступника директора Комплексу відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами, стягнути з Державного управління справами на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути з Державного управління справами на його користь моральну шкоду в розмірі 5 000 грн..

В подальшому, в судовому засіданні, позивач уточнив позовні вимоги, просив поновити пропущений з поважних причин строк позовної давності для

звернення до суду за захистом його порушених прав, поновити його на раніше займаній посаді директора будинку відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами, стягнути з Комплексу відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути з Державного управління справами на його користь моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Посилався на те, що на момент його звільнення, а саме 15.08.2006 року, він знаходився на лікарняному про що надав відповідний листок непрацездатності, а тому вважає, що відповідно до вимог ч.3 ст. 40 КЗпП України його звільнення є незаконним.

Також зазначив, що вказане звільнення було проведено без законної підстави, оскільки змін в організації виробництва і праці та у зв'язку з цим змін істотних умов праці на підприємстві не було запроваджено, а було проведено реорганізацію підприємства, крім того, позивач зазначив, що про звільнення за п. 6 ст. 36 КЗпП України у передбаченому законом порядку його попереджено не було, а тому його звільнення за п. 6 ст. 36 КЗпП України є безпідставним та незаконним.

Позивач також пояснив, що 09.08.06 р. на прийомі у директора Комплексу відпочинку "Пуща-Водиця" Є.Єгорова, йому була запропонована посада першого заступника комплексу відпочинку "Пуща-Водиця" на яку він погодився, що підтверджується його підписом на Списку вакантних посад комплексу відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами станом на 09.08.2006 р. та повторною заявою про його призначення від 14.08.2006 року.

Крім того, позивач посилався на те, що саме через поганий стан здоров'я та перебування на лікарняному з 15.08.2006 р. по 24.08.2006 p., з 28.08.2006р. по 31.08.2006 року та з 04.09.2006р по 10.09.2006 р. з діагнозом "гіпертонічний криз", а після цього перебування на домашньому лікуванні, він не мав можливості подати вчасно позовну заяву про поновлення його на роботі. Тому, просив поновити пропущений з поважних причин строк позовної давності для звернення до суду.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник відповідача- Державного управління справами позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, вважає, позивача було звільнено на законних підставах.

Зокрема, зазначив, що оскільки посада позивача була ліквідована, це зумовило зміну істотних умов праці для нього, а також, що скорочення штату чи чисельності працівників хоча б на одну штатну одиницю є випадком зміни в організації виробництва і праці, а тому звільнення позивача за п. 6 ст. 36 КЗпП України є законним.

Крім того, посилався на те, що позивача було завчасно повідомлено про звільнення, згідно списку працівників будинку відпочинку "Пуща-Водиця" попереджених про майбутнє звільнення з займаних посад на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. А також було запропоновано всі можливі варіанти подальшого працевлаштування. Проте, позивач відмовився від запропонованих посад на підтвердження чого відповідач надав акт від 09.08.2006 року.

Також, представник відповідача зазначив, що заяву позивача від 14.08.2006 року, в якій він погодився на призначення його на посаду першого заступника директора комплексу відпочинку "Пуща-Водиця" відповідач отримав лише 16.08.2006 p., тобто зазначена заява була подана відповідачу після звільнення позивача. Враховуючи викладене, представник вважає, що позивача було звільнено на законних підставах та просить відмовити в задоволені позовних вимог.

Представник Комплексу відпочинку "Пуща-Водиця" позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Третя особа в судове засідання не з'явився, просив розглядати справу без його участі. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутність.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Розпорядженням Керівника Державного управління справами № 16/92-к від 30.05.2005 року позивача з 1.06.2005 року було прийнято на посаду директора будинку відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами.

24.03.2006 року Державним управлінням справами було видано Розпорядження № 105, відповідно до якого було проведено реорганізацію будинку відпочинку "Пуща-Водиця" у Комплекс відпочинку "Пуща-Водиця" шляхом злиття будинку відпочинку "Пуща-Водиця" та будинку відпочинку "Межигір'я".

15.08.2006 року відповідно до витягу з Розпорядження Державного управління справами позивача було звільнено з посади директора будинку відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до вказаного розпорядження підставами звільнення є наказ будинку відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами від 31.03.2006 року № 69 та лист-пропозиція посад від 14.08.2006 року.

Про звільнення позивач дізнався 17 серпня 2006 року, що підтверджується телеграмою від адміністрації комплексу відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами, відповідно до якої позивача просили отримати кошти, які передбачені при звільнені з роботи.

Відповідно до листка непрацездатності від 15.08.2006 року позивач знаходився на лікарняному з 15.08.2006 р. по 24.08.2006 року включно з діагнозом "гіпертонічний криз". Про свій невихід на роботу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, позивач повідомив відповідача належними чином.

Відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Таким чином, враховуючи те, що в день звільнення, а саме 15.08.2006 p., позивач знаходився на лікарняному, суд вважає, звільнення його у період тимчасової непрацездатності є незаконним.

Згідно ч. 1, 5 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Тому, враховуючи те, що позивача було звільнено в порушення вимог ч.3 ст. 40 КЗпП України без законної підстави, відповідно до ст. 235 КЗпП України його позовні вимоги про поновлення на попередній роботі є законними та підлягають задоволенню.

Крім того, судом встановлено, що позивача було звільнено у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці за п. 6. ст. 36 КЗпП України.

Згідно п. 6 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Разом з тим, Державним управлінням справами не було надано доказів, що позивач відмовився від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці, а також не подано доказів того, що такі зміни в організації виробництва і праці мали місце в будинку відпочинку "Пуща-Водиця".

Крім того, судом встановлено, що позивач погодився продовжувати роботу на посаді першого заступника Комплексу відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами. Зокрема, відповідно до Списку вакантних посад Комплексу відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами від 09.08.2006 року позивач погодився на запропоновану йому директором комплексу відпочинку Є.Єгоровим, посаду в Комплексі відпочинку "Пуща-Водиця". Відповідно до заяви позивача від 14.08.2006 року він також погоджується продовжувати роботу на посаді першого заступника Комплексу відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами.

Також судом встановлено, що позивача не було повідомлено про звільнення за п. 6. ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до ч.3 ст. 32 КЗпП України про зміну істотних умов праці -систем та розмірів опати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Згідно ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 2 місяці.

Таким чином, оскільки позивача не було повідомлено у передбаченому законом порядку про його звільнення у зв'язку з істотною зміною в організації виробництва та праці, суд вважає, таке звільнення проведено з порушенням встановленого порядку вивільнення працівників.

Судом також встановлено, що позивач є особою, на яку поширюється положення Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) , ст. ст. 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Згідно ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Відповідно до ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при звільненні позивача у зв'язку із зміною істотних умов праці відповідачем не було враховано його переважне право на залишення на роботі.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (100-95-п) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата за час вимушеного прогулу.

Останнім днем роботи позивача є 15.08.2006 р. Час вимушеного прогулу необхідно рахувати з 16.08.2006 року по день ухвалення рішення судом -25.06.2007 р. Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за цей період, виходячи з середньоденної заробітної плати позивача за 2 календарних місяці, що передували звільненню в розмірі 131грн. 32 коп. - 28 365грн. 12 коп., яка визначається з наступного розрахунку: з 16.08.2006 р. по 25.06.2007 р. включно = 216 робочих днів (216 днівх 131, 32 грн. = 28365, 12 грн.).

Таким чином, оскільки звільнення позивача є незаконним і він підлягає поновленню, суд вважає, що на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 28365грн. 12коп.

Крім того, судом встановлено, що позивач через поганий стан здоров'я та перебування на лікарняному з 15.08.2006 р. по 24.08.2006 p., з 28.08.2006р. по 31.08.2006 р. та з 04.09.2006р. по 10.09.2006 р. з діагнозом "гіпертонічний криз", не мав можливості звернутися до суду в передбачений законом термін з позовом про поновлення на роботі.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строку, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний (міський) суд може поновити ці строки.

Аналізуючи причини пропуску позивачем процесуального строку на звернення до суду з вказаним позовом, суд вважає, що позивач пропустив процесуальний строк з поважних причин, а тому, відповідно до ст. 234 КЗпП України задовольняє вимоги позивача про поновлення йому строку звернення до суду за захистом своїх прав.

Стосовно вимог позивача щодо відшкодування на його користь моральної шкоди в розмірі 5000 грн., суд вважає, що вони є необгрунтованими і не підлягають задоволенню. При цьому суд виходить з того, що сам факт поновлення позивача на роботі є компенсацією за спричинені йому моральні страждання.

Відповідно до вимог ст. 84 ЦПК України з Державного управління справами на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 1000 грн., що підтверджується квитанцією та договором доручення № 102/06 від 30 серпня 2006 року

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з Державного управління справами на користь держави підлягають стягненню судові витрати в розмірі 292грн. 5 Окоп, та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37грн.50 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 36, 40, 42, 49-2, 233, 234, 235 КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (100-95-п) , ст. 10, 60, 208, 209, 212- 215 ЦПК України, суд -

Позов задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк позовної давності для звернення до суду.

ПоновитиОСОБА_1 на раніше займаній посаді директора будинку відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами.

Стягнути з Державного управління справами на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 28 365 (двадцять вісім тисяч триста шістдесят п'ять) грн. 12 коп.

Стягнути з Державного управління справами на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 1 000 (одна тисяча) грн.

Стягнути з Державного управління справами на користь держави судові витрати в розмірі 292/ двісті дев"яносто дві /грн.50коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 / тридцять сім /грн.50 коп.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора будинку відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами та в частині стягнення з Державного управління справами на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за один місяць в розмірі 2778 (дві тисячі сімсот сімдесят вісім) грн. 64 коп.

В решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається в 10 денний термін з дня проголошення рішення.