за клопотаннями ОСОБА_1 про повернення судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг та Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Інвестментс Груп" про повернення судового збору за подання касаційної скарги на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінєвровектор" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма "ЕСКО" ЛТД, ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Інвестментс Груп" (Euro Investments Group, Польща), Міністерства юстиції України, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник Ольга Ігорівна, державний реєстратор Комунального підприємства "Центр правової допомоги та реєстрації" Гумуржи Олександр Костянтинович, Товариство

з обмеженою відповідальністю "Файненс Компані", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лігун Андрій Іванович, Державне підприємство "Національні інформаційні системи", про визнання права іпотекодержателя за позивачем, визнання недійсними договорів іпотеки та купівлі-продажу, скасування реєстраційних записів, визнання відсутнім права іпотекодержателя у ОСОБА_1, визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України,

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позовних вимог

У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК "Фінєвровектор" (далі - ТОВ "ФК "Фінєвровектор") звернулося до суду

з позовом, просило:

- визнати ТОВ "ФК "Фінєвровектор" іпотекодержателем за договором іпотеки від 30 січня 2014 року, укладеним Приватним акціонерним товариством "Златобанк" (далі - ПрАТ "Златобанк") та Товариством

з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма "ЕСКО" ЛТД (далі - ТОВ "НВУКФ "ЕСКО" ЛТД);

- визнати недійсним договір іпотеки від 03 червня 2016 року, укладений ОСОБА_1 та ТОВ "НВУКФ "ЕСКО" ЛТД;

- визнати у ОСОБА_1 відсутнім право іпотекодержателя за договором іпотеки від 03 червня 2016 року;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 липня 2016 року, укладений ТОВ "НВУКФ "ЕСКО" ЛТД та Товариством

з обмеженою відповідальністю "Євро Інвестментс Груп" (Euro Investments Group, Польща) (далі - ТОВ "ЄІГ");

- визнати протиправними та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 червня 2016 року, на підставі якого внесено запис про іпотеку № 14810126, та від 12 липня 2016 року, на підставі якого внесено запис про право власності № 15362316 щодо об`єкту нерухомого майна,

а саме: нежилого комплексу - автомобільної заправної станції (далі - АЗС) з сервісним комплексом (літ. А), загальною площею 355, 00 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1;

- визнати протиправними та скасувати накази Міністерства юстиції України від 03 грудня 2019 року № 3866/5 та від 25 лютого 2020 року № 670/5.

Стислий виклад змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 31 серпня 2020 року Солом`янський районний суд міста Києва позов ТОВ "ФК "Фінєвровектор" задовольнив.

Суд визнав ТОВ "ФК "Фінєвровектор" іпотекодержателем за договором іпотеки від 30 січня 2014 року, укладеним ПрАТ "Златобанк" та ТОВ "НВУКФ "ЕСКО" ЛТД.

Визнав недійсним договір іпотеки від 03 червня 2016 року ОСОБА_1 та ТОВ "НВУКФ "ЕСКО" ЛТД.

Визнав у ОСОБА_1 відсутнім право іпотекодержателя за договором іпотеки від 03 червня 2016 року.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 липня 2016 року, укладений ТОВ "НВУКФ "ЕСКО" ЛТД та ТОВ "ЄІГ".

Визнав протиправними та скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 червня 2016 року, на підставі якого внесено запис про іпотеку № 14810126, та від 12 липня 2016 року, на підставі якого внесено запис про право власності № 15362316 щодо об`єкту нерухомого майна, а саме: нежилого комплексу - АЗС з сервісним комплексом (літ. А) загальною площею 355,00 кв. м, що розташований за адресою:

Визнав протиправними та скасував накази Міністерства юстиції України від 03 грудня 2019 року № 3866/5 та від 25 лютого 2020 року № 670/5.

Постановою від 28 квітня 2021 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року - без змін.

Стислий виклад змісту судових рішень суду касаційної інстанції

Постановою від 14 грудня 2021 року Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду частково задовольнив касаційні скарги ОСОБА_1, ТОВ "ЄІГ", Міністерства юстиції України і скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, закрив провадження у справі.

Ухвалою від 26 січня 2022 року Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду клопотання ТОВ "ЄІГ" про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року, повернув заявникові без розгляду.

Заяву ТОВ "ФК "Фінєвровектор" про направлення справи для розгляду за встановленою юрисдикцією задовольнив.

Справу № 760/30077/19 передав справу для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Короткий зміст вимог клопотань про повернення судового збору

ОСОБА_2 у листопаді 2022 року звернулася до Верховного Суду

у складі Касаційного цивільного суду із клопотанням про повернення сплаченого судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у зв`язку із закриттям провадження у справі Верховним Судом та направленням її за встановленою юрисдикцією до Господарського суду міста Києва, посилаючись на пункт 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір", а також на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в ухвалі від 12 травня 2020 року у справі № 464/104/16 (провадження № 14-441цс19), про можливість повернення судового збору у разі закриття провадження

у справі та направлення справи за встановленою юрисдикцією.

ТОВ "ЄІГ" у березні 2023 року також подало клопотання про повернення судового збору за подання касаційної скарги, посилаючись на пункт 5

частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" та на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в ухвалі від 12 травня 2020 року

у справі № 464/104/16 (провадження № 14-441цс19), про можливість повернення судового збору у разі закриття провадження у справі та направлення справи за встановленою юрисдикцією.

ІІ. РОЗГЛЯД СПРАВИ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

Ухвалою від 08 березня 2023 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала справу за клопотаннями про повернення судового збору на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 464/104/16

(провадження № 14-441цс19), про те, щосудовий збір підлягає поверненню

у разі закриття провадження у справі та направлення справи за встановленою юрисдикцією і прийняття такої справи судом, до юрисдикції якого віднесено спір.

Ухвалою від 09 травня 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду.

Постановою від 22 травня 2024 року Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 11 листопада 2022 року про повернення сплаченої суми судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг й клопотання ТОВ "ЄІГ" від 03 березня 2023 року про повернення судового збору за подання касаційної скарги.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі закриття провадження

у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) у випадку, коли сторона не звернулася із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією в межах строку встановленого цим Кодексом, за її заявою потрібно здійснити розподіл судових витрат, повернути судовий збір

з державного бюджету.

У разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (за наявності заяви позивача про направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією) розгляд такої справи не закінчується і продовжується компетентним судом, за результатом якого і буде здійснено розподіл судових витрат, повернення судового збору

з державного бюджету.

Отже, подання позивачем зави (у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України) про направлення справи за встановленою юрисдикцією унеможливило повернення судового збору на підставі статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду конкретизувала правові висновки, викладені в її ухвалі від 12 травня 2020 року

у справі № 464/104/16 (провадження № 14-441цс19) щодо повернення судового збору у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Вирішуючи заявлені клопотання, то Велика Палата Верховного Суду врахувала, що оскільки Верховний Суд у цій справі не ухвалював рішення по суті її розгляду, а закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України і направив для продовження розгляду, тому у такому разі повернення судового збору здійснюється судом, який ухвалює кінцеве рішення по суті, тож належним судом є Господарський суд міста Києва.

ІІІ. ДОВОДИ ОКРЕМОЇ ДУМКИ СУДДІВ

З наведеною сформульованою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду загалом погоджуємося.

Водночас переконані, що Велика Палата Верховного Суду припустилася помилки на стадії вирішення питання про прийняття справи (клопотань про повернення судового збору) до власного розгляду та відповідно розгляду такого процесуального клопотання, у зв`язку з чим на підставі частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку з такими міркуваннями.

Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Передаючи справу за клопотаннями про повернення судового збору на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів касаційного суду вважала за можливе передати справу після ухвалення постанови за результатами вирішення касаційної скарги учасника, оскільки розгляд клопотань учасників справи про повернення судового збору вирішується лише після прийняття судом касаційної інстанції постанови і можливості передати справу

у визначеному цим положенням порядку немає.

Вирішуючи будь-які процесуальні питання, Велика Палата Верховного Суду повинна ex officio передовсім вирішити, чи має компетенцію для його розгляду.

Тож першорядне питання, яке підлягало з`ясуванню, чи має Велика Палата Верховного Суду повноваження розглядати клопотання про повернення сплаченого судового збору після закриття Верховним Судом (який діяв у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду) провадження у цій справі та направлення її за встановленою юрисдикцією до Господарського суду міста Києва.

Наголошуємо, що предметом розгляду у цій справі є саме і винятково клопотання ОСОБА_1 та ТОВ "ЄІГ" про повернення судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у зв`язку із закриттям Верховним Судом провадження у справі та направленням справи за встановленою юрисдикцією.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Ознака "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом правових норм, які регулюють його діяльність. Категорія "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "всю організаційну структуру судів, включно

з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Sokurenko and Strygun v. Ukraine),

заяви № 29458/04 і № 29465/04,параграф 24).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ "суд, встановлений законом" має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження

у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

У цій справі Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду як повноважний суд за наслідками розгляду касаційних скарг ОСОБА_1, ТОВ "ЄІГ", Міністерства юстиції України ухвалив постанову від 14 грудня 2021 року, якою скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, закрив провадження у справі, а ухвалою від 26 січня 2022 року задовольнив заяву ТОВ "ФК "Фінєвровектор" та передав справу № 760/30077/19 для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Суд ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 255 ЦПК України про закриття провадження

у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові, прийнятій за результатами розгляду клопотань ОСОБА_1 та ТОВ "ЄІГ" про повернення судового збору, у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України та подальшого (за заявою позивача) направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією розгляд такої справи не закінчується і продовжується компетентним судом, за результатом якого і буде здійснено розподіл судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Тож, у випадку направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією, винятково компетентний суд на вирішення спору по суті, має повноваження вирішити питання про повернення судового збору після ухвалення цим судом судового рішення, яким буде закінчено розгляд справи.

Такий висновок ґрунтується й на тому, що у частинах першій, третій статті 260 ЦПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

З наведеного випливає, що процесуальний закон наділяє повноваженнями вирішити питання про розподіл між сторонами судових витрат та повернення судового збору з державного бюджету саме той суд, який ухвалив судове рішення за наслідками вирішення спору по суті чи закрив провадження

у справі, зокремана підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України

у випадку, коли сторона не звернулася із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Згідно із частиною першою статті 36, пунктами 1, 5 частини другої статті 37 Закону Українивід 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції. У складі Верховного Суду діють, зокрема, Касаційний цивільний суд і Велика Палата.

У пункті 1 частини другої статті 45 цього Закону врегульовано, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду передбачено в частинах третій - шостій статті 403 ЦПК України, а саме: після відкриття касаційного провадження, підготовки справи до касаційного розгляду та попереднього розгляду справи Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду як суд, який розглядає справу в касаційному порядку, передає на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за касаційною (-ми) скаргою (-ами) на оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках наділена повноваженнями винятково щодо здійснення перегляду судових рішень

у касаційному порядку за касаційною (-ми) скаргою (-ами).

Якщо ж касаційну скаргу розглянув Верховний Суд у складі колегії суддів касаційного суду, то після завершення касаційного перегляду подальші процесуальні питання має вирішувати саме той суд, який переглянув судові рішення та вирішив спір по суті (а так само той суд, який закрив провадження у справі). При цьому у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, результат вирішення клопотання судом, який закрив провадження у справі, залежить від того чи подав позивач заяву про направлення справи за встановленою юрисдикцією та чи задовольнив її суд.

Враховуючи те, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду за наслідками розгляду касаційних скарг ухвалив постанову від 14 грудня 2021 року, якою скасував рішення судів попередніх інстанцій із закриттям провадження у справі, а в подальшому ухвалою від 26 січня 2022 року передав справу № 760/30077/19 для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва, вважаємо, що саме Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, але аж ніяк не Велика Палата Верховного Суду, мав розглянути клопотання про повернення судового збору та роз`яснити заявникам, що вирішення цього питання віднесено до повноважень Господарського суду міста Києва, який ухвалою від 21 червня 2022 року залишив позов без розгляду, тобто ухвалив кінцеве рішення у справі.

Велика Палата Верховного Суду не наділена повноваженнями бути судом касаційної інстанції водночас і поряд із іншим судом, який вже виконав функції суду такої судової інстанції попередньо. У такій справі Велика Палата може бути лише компетентним судом з вирішення заяви про перегляд за виключними обставинами (якщо для цього настануть передбачені законом підстави). Тож компетенція має ґрунтуватися винятково на приписах процесуального закону.

Розгляд справи на стадії касаційного перегляду різними судами (у цій процесуальній ситуації колегією суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Великою Палатою Верховного Суду) є неприпустимим, оскільки це підтверджуватиме не передбачене процесуальним законом втручання іншого суду у виняткову діяльність того суду, який був абсолютно компетентним для розгляду та вирішення цього спору на стадії касаційного перегляду.

Переконані, що Велика Палата Верховного Суду не наділена повноваженнями розглядати клопотання про повернення судового збору, оскільки не переглядала оскаржувані у справі № 760/30077/19 судові рішення

у касаційному порядку та не ухвалювала власного судового рішення за наслідками вирішення спору по суті заявлених вимог.

Отже, у цій справі Велика Палата Верховного Суду не була "судом, встановленим законом", тобто об`єктивно є неналежним судом для розгляду клопотання про повернення судового збору.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, який розглянув касаційні скарги, закрив провадження у справі та передав справу за належністю до суду господарської юрисдикції, отримавши клопотання про повернення судового збору, мав розглянути ці клопотання та роз`яснити заявникам, що належним судом для вирішення цього питання є Господарський суд міста Києва, який ухвалив кінцеве рішення у справі, а не передавати зазначені клопотання на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

Отже, оскільки Велика Палата Верховного Суду не наділена повноваженнями розглядати клопотання про повернення сплаченої суми судового збору після закриття Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду провадження у справі та направлення її за встановленою юрисдикцією до Господарського суду міста Києва, тому висловлюємо міркування про те, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду помилково направила ці клопотання на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а остання помилково їх прийняла до розгляду та вирішила.

Наголошуємо також на тому, що давність вирішення будь-яких правових питань, тривалість розгляду поданого клопотання не впливає на виникнення компетенції у того суду, який не був повноважним станом на момент прийняття такого процесуального питання до свого розгляду.

ІV. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ АВТОРІВ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

Погоджуючись із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду сформульованими в постанові, все ж переконані, що справа була прийнята помилково, тому її потрібно було повернути на розгляд Верховного Суду

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Можливість повернення справи, помилково прийнятої до розгляду Великою Палатою Верховного Суду, на розгляд колегії суддів, яка необґрунтовано передала справу на вирішення Великої Палати, неодноразово застосовувалася останньою, зокрема в ухвалі від 14 вересня 2021 року