розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Ніколенком Максимом Євгеновичем, на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 червня 2023 року у складі судді Кузнецова Р. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, виконавчого комітету (далі - виконком) Центрально-Міської районної у місті ради про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, після смерті якої залишилось спадкове майно, яке складається з 1/2 частки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що належить спадкодавиці на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Посилалася на те, що 02 грудня 2020 року вона звернулася до Першої криворізької нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої відкрита спадкова справа № 463/2020. У видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено з тих підстав, що вона не є спадкоємицею за законом. Заповіту ОСОБА_3 не складала, а факт проживання однією сім`єю більш ніж п`ять років не встановлено.

Позивачка зазначала, що ОСОБА_3 успадкувала від свого батька будинок. ОСОБА_4 разом зі своєю сім`єю отримав земельну ділянку під забудову та у 1939 році закінчив будівництво свого будинку. Заміж ОСОБА_3 не вийшла, своїх дітей у неї не було. Все своє життя вона мешкала у цьому будинку і поріднилася зі своїми сусідами - нею (позивачкою) та її родиною.

З 1995 року вони почали вести спільне господарство, разом на всіх засіювали город, робили сумісні закупи на зиму та спільну консервацію влітку.

З 2012 року вона стала проживати спільно з ОСОБА_3 однією сім`єю, мали спільний бюджет і побут, вели спільне господарство, допомагали один одному та спільно несли витрати.

ОСОБА_3 мала намір укласти з нею договір довічного утримання, однак раптово захворіла і померла.

Позивачка вказувала, що самостійно оплачувала лікування, купувала ліки, доглядала, а після смерті взяла на себе організацію поховання, оплатила всі ритуальні послуги (докази додаються). З родичів у ОСОБА_3 залишився тільки племінник - ОСОБА_2, який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . На даний час відповідач зі своєю сім`єю фактично мешкає у Ізраїлі та має громадянство цієї країни.

Вона з відповідачем та його сім`єю спілкується, знаходиться в товариських відносинах. Спадкове майно ОСОБА_3 відповідач ОСОБА_2 приймати не має наміру, сам запропонував їй прийняти спадщину та оформити майно на себе. Інших спадкоємців у ОСОБА_3 немає. Спір з приводу спадкового майна з відповідачем відсутній.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила судвстановити факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 у період з 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Ураховуючи зазначене, районний суд вважав, що позивачем доказів таких фактів суду не надано.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені та в інтересах якої діє адвокат Ніколенко М. Є., залишено без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 червня 2023 року залишено без мін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не довела належними і допустимими доказами наявність юридичних фактів у їх сукупності для визнання осіб членами сім`ї, отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні її вимог про встановлення факту її проживання однією сім`єю з 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 зі ОСОБА_3 .

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що судом не було надано належної оцінки доказам, наданим позивачкою на підтвердження факту її спільного проживання із померлою ОСОБА_3, зокрема, акту від 14 липня 2021 року, показам свідків, позиції відповідача ОСОБА_2, який визнав позов, та представника відповідача виконкому Центрально-Міської районної у місті ради м. Кривого Рогу, який вважав доведеним факт спільного проживання та не заперечував проти задоволення позову, оскільки сам по собі факт спільного проживання не свідчить про наявність між особами взаємовідносин притаманних сім'ї, тоді як вирішальним у даному спорі є саме встановлення наявності таких зв'язків між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Суд апеляційної інстанції спростував посилання апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково послався, як на підставу для відмови у задоволенні позову, факт реєстрації позивачки за іншою адресою та її перебування у зареєстрованому шлюбі, та зазначив, що наведена обставина була оцінена судом у сукупності з іншими доказами, як така, що спростовує твердження позивачки про її проживання однією сім'єю саме із ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 червня 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2024 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги акт від 14 липня 2021 року, показання свідків, позицію відповідача у справі. Вважає, що вказані докази у своїй сукупності є підставою для задоволення позову.

Зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки відповідачу не було надіслано ухвалу про відкриття апеляційного провадження, копію апеляційної скарги з додатками, не повідомлено про дату, час та місце розгляду справи.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-238цс18) та постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 644/4284/17, від 12 серпня 2019 року у справі № 521/16365/15, від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц, від 24 вересня 2020 року у справі № 644/5818/18, від 30 листопада 2020 року у справі № 638/20596/16, від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження № 61-5208св21), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 19 жовтня 2020 року (а. с. 10).

Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, яке складається з 1/2 частки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що належить спадкодавиці на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою криворізькою державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 1-194 від 16 січня 2001 року (а. с. 13)

Згідно з актом від 14 липня 2021 року, посвідченим головою квартального комітету № 55 виконкому Центрально-Міської у місті ради Коваленко Ю. В., ОСОБА_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3, та померла ОСОБА_3 вели спільне господарство з 1995 року, а з 2012 року проживали однією сім`єю.

З огляду на письмову заяву від 29 червня 2021 року племінник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 на даний час мешкає у м. Кацрін, республіка Ізраїль, повідомляє, що обізнаний про наявність спадкового майна після померлої тітки - ОСОБА_3 .

Із заявою про прийняття спадщини звертатись не буде, не заперечує, щодо оформлення спадщини у вигляді житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на ОСОБА_1 .

Зі спадкової справи № 463-2020, заведеної Першою криворізькою державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області після смерті ОСОБА_3 на підставі заяви ОСОБА_1, встановлено, що крім позивачки ОСОБА_1 інших спадкоємців, передбачених законом немає, згідно з даними Спадкового реєстру інформація про спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину відсутня, заповіти від імені померлої не посвідчувались, спадкові договори не укладались.

Постановою від 13 травня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з невстановленням між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 факту проживання однією сім`єю більш ніж п`ять років.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

Касаційна скарга ОСОБА_1, задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (частина друга статті 1258 ЦК України).

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання осіб сім`єю без наявності інших ознак сім`ї.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність у осіб особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року №5-рп/99 (v005p710-99) установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, тощо.

Належними та допустимими доказами проживання осіб однією сім`єю відповідно до вимог статей 77- 78 ЦПК України є, зокрема: довідки з місця проживання; свідчення свідків; спільні фото, листи ділового та особистого характеру тощо; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що особи вважали себе сім`єю, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Необхідною умовою встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 і визнання позивача спадкоємцем ОСОБА_3 є доведеність факту постійного проживання позивача та спадкодавця у одному житловому приміщенні на час відкриття спадщини. При цьому тривалість спільного проживання спадкодавця із спадкоємцем встановлена статтею 1264 ЦК України.

Отже, для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Під час розгляду справи судом були допитані свідки: ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які, кожен окремо, пояснили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є їх сусідками, позивач мешкала з ОСОБА_3 з 2012 року, готувала їй їжу, купувала ліки та вела спільне господарство. З чоловіком ОСОБА_1 не мешкала, мешкала з сусідкою - ОСОБА_3 . Свідкам відомо, що позивач казала, що хоче переписати на себе майно ОСОБА_3 .

Крім того, на підтвердження факту спільного проживання ОСОБА_1 надала суду акт виконкому Центрально-Міської районної у місті ради м. Кривого Рогу від 14 липня 2021 року, відповідно до якого ОСОБА_1 з 2012 року проживала однією сім`єю із ОСОБА_3 .

Інших доказів на підтвердження факту спільного проживання позивача однією сім`єю із спадкодавцем матеріали справи не містять.

Оскільки про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій встановили, що надані позивачем докази є недостатніми для підтвердження факту проживання позивача та ОСОБА_3 однією сім`єю та ведення ними спільного господарства.

Самі по собі показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц та від 22 квітня 2021 року у справі № 707/2882/19.

Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги акт від 14 липня 2021 року, показання свідків, позицію відповідача у справі, як підстава для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів відхиляє, оскільки оцінка наявних у матеріалах справи доказів проведена судами попередніх інстанцій в порядку, визначеному статтею 89 ЦПК України. При цьому зазначені доводи зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Посилання ОСОБА_1 про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме те, що ОСОБА_2 не було надіслано ухвалу про відкриття апеляційного провадження, копію апеляційної скарги з додатками, не повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів відхиляє, оскільки оскарження судових рішень з цих підстав можливе лише стороною, без участі якої розглянуто справу. При цьому колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 касаційної скарги на судові рішення судів попередніх інстанцій не подавав, повноважень ОСОБА_1 представляти його інтереси не надавав.

Доводи заявника про неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції ОСОБА_2, який є спадкоємцем ОСОБА_3 та не заперечує позову, за умови відсутності належних, допустимих та достовірних доказів факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Не заперечення позову не є аналогічним визнанню позову з відповідними правовими наслідками. Крім того, ОСОБА_2 не єдиний відповідач у справі.

З огляду на наведене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 про встановлення факту її проживання із ОСОБА_3 однією сім`єю за недоведеністю вимог.

Посилання касаційної скарги на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-238цс18) та постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 644/4284/17, від 12 серпня 2019 року у справі № 521/16365/15, від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц, від 24 вересня 2020 року у справі № 644/5818/18, від 30 листопада 2020 року у справі № 638/20596/16, від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження № 61-5208св21), колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини, ніж у справі, що є предметом касаційного перегляду.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано правильну правову оцінку доказам, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Ніколенком Максимом Євгеновичем, залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року залишити без змін.