Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - адвокат Мишак Дмитро Едуардович,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - орган опіки та піклування Кривоозерської селищної ради Миколаївської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мишака Дмитра Едуардовича, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 липня 2023 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Самчишиної Н. В., Локтіонової О. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Кривоозерської селищної ради Миколаївської області (далі - орган опіки), про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 02 лютого 2015 року (справа

№ 479/112/15-ц) було розірвано шлюб між нею та відповідачем. Вони є батьками малолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом із нею, перебуває на її утриманні та вихованні.

ОСОБА_2 свої батьківські обов`язки не виконує, участі у вихованні та утриманні сина не бере, в тому числі не сплачує аліменти, тривалий час (з 2015 року)

із дитиною не спілкується, не відвідує його та не цікавиться ним.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 27 березня 2023 року у складі судді Репушевської О. В. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3,

який народився ІНФОРМАЦІЯ_2, актовий запис про народження № 07

від 23 жовтня 2013 року, складений виконкомом Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в сумі 992,40 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, урахувавши наявні в матеріалах справи докази, доводи сторін, показання свідків, які були допитані районним судом, а також висновок органу опіки та піклування

від 07 лютого 2023 року № 08-25/73, яким визнано за доцільне позбавлення батьківських прав відповідача відносно його малолітнього сина, зробив висновок, що ОСОБА_2 самоусунувся від виховання та утримання дитини, не піклується про його здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками. Указані обставини під час розгляду справи

в суді першої інстанції відповідач не заперечував.

При цьому у відповідача наявна заборгованість зі сплати аліментів, яка станом

на 01 березня 2023 року становить 80 990,80 грн. Суд розцінив несплату аліментів як елемент ухилення відповідачем від виховання дитини, свідоме нехтування ним своїх обов`язків, що підтверджує відсутність серйозного ставлення ОСОБА_2

до своїх батьківських обов`язків, і відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення його батьківських прав. Суд зазначив,

що позбавлення батьківських прав відповідача є засобом захисту прав дитини

та як крайній захід впливу через невиконання ним батьківських обов`язків

є виправданим і співмірним.

Крім цього, суд указав, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав,

на спілкування з дитиною, виконання своїх батьківських обов`язків, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав..

Посилаючись на положення статті 141 ЦПК України суд розподіл судові витрати.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 12 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 27 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Зобов`язано Головному управлінню Державної казначейської служби

у Миколаївській області повернути ОСОБА_2 надміру сплачений судовий збір

у розмірі 1 488,60 грн на розрахунковий рахунок Миколаївського апеляційного суду НОМЕР_1 за квитанцією № 3 від 10 травня 2023 року.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Позивачем

не надано, а судом не встановлено винної поведінки відповідача, свідомого

та злісного нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, які б свідчили

про його ухилення від утримання та виховання сина. При цьому ОСОБА_2 заперечує щодо позбавлення його батьківських прав відносно сина.

Крім цього, апеляційний суд не бере до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він ґрунтується виключно на викладених позивачем фактах, без встановлення дійсних мотивів поведінки батька та наведення будь-яких фактів, які б свідчили

про винність цих дій та свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, тим більше, що під час складання висновку комісією не враховано проживання відповідача та малолітнього сина в різних містах України, його необізнаність щодо наявності заборгованості зі сплати аліментів та неможливість бути присутнім на комісії з об`єктивних причин.

Суд апеляційної інстанції послався на відповідну судову практику Верховного Суду, застосував прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року

зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН

від 21 грудня 1995 року, ратифікованої постановою Верховної Ради № 789-X11

від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини) та відповідні норми СК України (2947-14) .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2023 року до Верховного Суду,

представник ОСОБА_1 - адвокат Мишак Д. Е., просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 липня 2023 року та залишити в силі рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 27 березня 2023 року.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник посилається на те, що: судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; а також належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2024 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі від 08 листопада 2023 року, відкрито касаційне провадження

у вказаній справі.Витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мишака Д. Е., мотивована тим, що апеляційним судом зроблено помилкові висновки по суті спору, які не відповідають обставинам справи. Позивачем наведені факти, а також надані достатні докази, які свідчать про ухилення відповідача від виховання сина, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками. Той факт, що він

із 23 березня 2022 року, як внутрішньо переміщена особа проживає в іншому місті України, не виправдовує нехтування ним своїми батьківськими обов`язками протягом попередніх років.

Відповідач ніяким чином не підтримує свого сина, не бере участі в його вихованні, не провідує його, не цікавиться ним і не надає жодної матеріальної допомоги.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову позивача, встановивши, що батько ухиляється від виконання своїх обов`язків.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мишака Д. Е., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів

та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених

у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення суду першої

та апеляційної інстанцій відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено,

що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними

чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням

та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне

в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому

чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною

або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право

і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний

і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку

її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя

у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні

і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування

не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину

з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують

її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див. постанову Верховного Суду

від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони

не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку

до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних

та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року

у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати

як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох

з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес

до дитини (параграфи 57, 58).

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів

та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня

2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ

від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті

їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі "Ілля Ляпін проти росії", заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини

на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі

№ 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18),

від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20),

від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21 (провадження № 61-10098св23),

та багатьох інших.

Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише

від фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає

її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою

є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних

в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він

є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста

статті 19 СК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення

для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися

на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При вирішенні спору суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, з урахуванням якнайкращих інтересів малолітньої дитини

та бажання відповідача брати участь у вихованні й спілкуванні з сином, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав

є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено й судом не встановлено.

Верховний Суд ураховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає їх інтересам.

Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України апеляційний суд вірно не взяв його до уваги.

Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Натомість, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції

про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина, оскільки позивач не довела належними та допустимим доказами ухилення відповідача від виховання дитини, свідомого нехтування батьківськими обов`язками. Позбавлення відповідача батьківських прав

є передчасним і таким, що суперечить інтересам дитини.

ОСОБА_2 протягом усього розгляду справи заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно сина, він бажає спілкуватися із ним, що свідчить про те, що він не втратив інтересу до дитини і має намір на відновлення відносин

із ним. З матеріалів справи вбачається, що наявність конфлікту між позивачем

і відповідачем, як колишнім подружжям, створило перешкоди у спілкуванні батька із сином.

При цьому колегія суддів зауважує, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав (див. постанови Верховного Суду: від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17,

від 02 червня 2022 року у справі № 754/15490/18).

Колегія суддів не вбачає неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, так і порушень норм процесуального права,

які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За встановлених обставин, висновки апеляційного суду не суперечать узагальненим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які заявник посилався в касаційній скарзі. У справі, яка переглядається, позивачем

не доведено, а апеляційним судом не встановлено, ухилення відповідача

від виховання дітей, свідомого нехтування батьківськими обов`язками,

що виключає можливість застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України та позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина.

Апеляційним судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави

їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України), а тому відповідні доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.

Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, вони

є аналогічними доводам позовної заяви, яким уже надавалася оцінка судами, вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення,

по суті зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України

не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність

та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мишака Дмитра Едуардовича, залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 липня 2023 року залишити

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.