Постанова
Іменем України
16 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 629/1974/18
провадження № 61-16658св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Тетяна Василівна, Лозівська державна нотаріальна контора Харківської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Тетяни Василівни на постанову Харківського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 рокув складі колегії суддів: Бурлака І. В., Котелевець А. В., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила визнати недійсним договір міни земельної ділянки, укладений 10 липня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію права власності за відповідачем на земельні ділянки площею 5, 8091 га, кадастровий номер 6323985500:02:000:0110, та площею 1, 2965 га, кадастровий номер 6323985500:02:000:0111, розташовані на землях Царедарівської сільської ради Лозівського району Харківської області.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є спадкоємицею за заповітом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За життя ОСОБА_3 набув право власності на земельну частку (пай) площею 7, 1056 умовних кадастрових гектарів на землях Царедарівської сільської ради Лозівського району Харківської області, яка складається з двох земельних ділянок площею 1, 2965 га та 5, 8091 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Під час оформлення спадкових прав вона дізналася, що 10 липня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір міни, за умовами якого ОСОБА_3 обміняв вищевказані земельні ділянки на належну відповідачу свійську тварину.
На підставі цього договору 14 березня 2017 року ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на спірні земельні ділянки.
Зазначала, що оскаржуваний договір укладено під час дії мораторію на відчуження земельних ділянок (паїв) сільськогосподарського призначення, що є підставою для визнання його недійсним. До того ж вважала, що обмін земельної ділянки на інше майно є незаконним, оскільки за договором міни земельна ділянка може бути обміняна лише на земельну ділянку.
У січні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якомупросив визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 05 липня 2006 року ВСХ № 812085, видане ОСОБА_1 Лозівською державною нотаріальною конторою Харківської області, недійсним.
Зустрічні позовні вимоги мотивував тим, що 05 липня 2006 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну частку (пай) розміром 7, 68 умовних кадастрових одиниць, яке належало ОСОБА_3 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) № 8353 від 17 червня 2000 року.
Посилаючись на те, що 02 січня 2003 року ОСОБА_3 замість вказаного сертифіката отримав державний акт на право власності на землю, відповідно, з цього часу сертифікат втратив чинність і ОСОБА_1 не могла на його підставі успадкувати земельну ділянку, просив зустрічний позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13 січня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір міни укладено у відповідності до чинного на час його укладення законодавства, яке не містило заборони на відчуження земельної ділянки шляхом міни, й прав позивача такий договір не порушує, оскільки відчужена за цим договором земельна ділянка не належала спадкодавцю на момент відкриття спадщини.
Також суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення зустрічного позову, з огляду на те, що земельна ділянка, яка є предметом договору міни від 10 липня 2013 року, та земельна частка (пай), на яку ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину, є різними земельними ділянками.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного судувід 05 жовтня 2020 року рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області скасовано в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення її позову.
Визнано недійсним договір міни земельної ділянки площею 5, 8091 га, кадастровий номер 6323985500:02:000:0110, та площею 1, 2965 га, кадастровий номер 6323985500:02:000:0111, на свиню відгодовану, укладений, укладений 10 липня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2,серія та номер № 4349; скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки, які розташовані на землях Царедарівської сільської ради Лозівського району Харківської області.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що договір міни укладено всупереч вимогам пункту 15 розділу Х Перехідних положень ЗК України (2768-14) в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), що є підставою для визнання його недійсним.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
У листопаді 2020 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_7 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати постанову Харківського апеляційного судувід 05 жовтня 2020 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував пункт 15 Перехідних положень ЗК України (2768-14) (в редакції на час укладення спірного правочину), не врахував, що прямої заборони на відчуження земельної ділянки шляхом укладення договору міни щодо обміну земельної ділянки на будь-яке інше майно цей пункт не містив.
Окрім цього вказує, що апеляційний суд не дослідив зібрані в справі докази, не звернув уваги на факт відсутності в ОСОБА_1 порушеного права та її звернення до суду з пропуском позовної давності.
Також у листопаді 2020 року приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Т. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України),просить скасувати постанову Харківського апеляційного судувід 05 жовтня 2020 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновків, викладениху постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 227/1506/18, від 15 січня 2020 року в справі № 200/19766/16-ц, від 28 січня 2020 року в справі № 199/153/17-ц, зокрема не врахував, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення, як об`єкт права власності, може бути товаром при укладенні договору міни.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 28 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою приватного нотаріуса Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Т. В.
02 лютого 2021 року справа № 629/1974/18 надійшла до Верховного Суду.
Приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Т. В. надіслала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якій просить її задовольнити.
ОСОБА_1 надіслала відзиви на касаційні скарги, у яких просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Установлено, що 17 червня 2000 року ОСОБА_3 був виданий сертифікат про право на земельну частку (пай) серії ХР № 0221459.
Також 04 березня 2003 року ОСОБА_3 був виданий сертифікат про право на земельну частку (пай) серії РН № 895976.
Земельні ділянки розташовані на землях Царедарівської сільської ради Колективного сільськогосподарського підприємства "Жовтень", цільове призначення - для сільськогосподарського використання, площа - по 7, 68 умовних кадастрових гектарів.
02 січня 2003 року ОСОБА_3 на підставі розпорядження голови Лозівської райдержадміністрації від 10 грудня 2002 року № 568 передано у приватну власність земельну ділянку площею 7, 1056 га, яка розташована на території Царедарівської сільської ради Колективного сільськогосподарського підприємства "Жовтень" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, про що свідчить державний акт на право приватної власності на землю серії Р2 № 765815.
Вказана земельна ділянка складається з двох земельних ділянок: площею 1, 2965 га, кадастровий номер 6323985500:02:000:0111, та площею 5, 8091 га, кадастровий номер 6323985500:02:000:0110.
17 квітня 2003 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті та на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_1
10 липня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Т. В. за № 4349, згідно з яким ОСОБА_3 обміняв належну йому на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії Р2 № 765815 земельну ділянку площею 7, 1056 га, на належну ОСОБА_2 свійську тварину.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла ОСОБА_1 шляхом подачі відповідної заяви від 12 грудня 2005 року до Лозівської нотаріальної контори Харківської області.
17 лютого 2006 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме право на земельну ділянку частку (пай) розміром 7, 68 умовних кадастрових гектарів, яке належало ОСОБА_3 на підставі дубліката сертифіката на право на земельну частку (пай) серії РН № 895976.
05 липня 2006 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме право на земельну частку (пай) розміром 7, 68 умовних кадастрових гектарів, яке належало ОСОБА_3 на підставі сертифіката на право на земельну ділянку (пай) серії ХР № 0221459.
14 березня 2017 року ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6323985500:02:000:0111 площею 1, 2965 га, та 6323985500:02:000:0110 площею 5, 8091 га на підставі договору міни від 10 липня 2003 року.
Постановою державного нотаріуса Первомайської державної нотаріальної контори Мірошниченко М. О. від 30 листопада 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки з кадастровими номерами 6323985500:02:000:0111, площею 1, 2965 га, та 6323985500:02:000:0110, площею 5, 8091 га, які належали ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії Р2 № 765815, оскільки право власності на такі зареєстровано за ОСОБА_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 78 ЗК України (тут і далі в редакції на час укладення оспорюваного договору) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до пункту "а" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.
За договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує (частини перша та друга статті 241 ЦК України 1963 року, тут і далі в редакції на час укладення оспорюваного договору).
Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт "в" частини першої статті 5 ЗК України).
Пунктом 15 розділу X "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 01 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.
Тлумачення цього пункту свідчить про те, що заборона відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв) не поширювалася на випадки укладення договорів міни таких земельних ділянок та не встановлювала обмежень щодо товару, який може бути предметом обміну на земельну ділянку.
Зміни до пункту 15 розділу X "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) щодо поширення мораторію на відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв) на випадки міни земельних ділянок внесені Законом України від 06 жовтня 2004 року № 2059-IV "Про внесення змін до Земельного кодексу України" (2059-15) , тобто після укладення оскаржуваного в цій справі договору міни.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність законодавчо встановленої заборони здійснювати обмін земельної ділянки на інше рухоме чи нерухоме майно на момент укладення оспорюваного договору, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що договір міни земельної ділянки на свійську тварину, укладений 10 липня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, є таким, що відповідав чинним на момент його укладення вимогам ЦК України 1963 (1540-06) року та ЗК України (2768-14) , у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 227/1506/18.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційного суду й залишає в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційні скарги задоволено, то сплачений заявниками судовий збір за подання касаційних скарг в сумі по 2 819, 20 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь кожного з них.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Тетяни Василівни задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року скасувати, рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13 січня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Тетяна Василівна, про визнання договору міни недійсним та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 819, 20 грн судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Тетяни Василівни2 819, 20 грн судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов