відповідачі: прокуратура Дніпропетровської області, Державна казначейська служба України, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 листопада 2020 року у складі судді Ступак С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до прокуратури Дніпропетровської області та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності і незаконного утримання під вартою, незаконного засудження, незаконних обшуків, незаконної конфіскації майна та катування.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 25 травня 2004 року ОСОБА_1 та 07 червня 2004 року ОСОБА_2 були незаконно затримані слідчим органів внутрішніх справ слідчого управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі - СУ УМВС України в Дніпропетровській області), за підозрою у вчиненні кримінальних злочинів, передбачених частиною третьою статті 289 та частиною другою статті 186 КК України. У період досудового розслідування кримінальної справи відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 застосовувались питки, катування, різного виду тортури, а саме працівники міліції обмотували голову курткою і били головою об підлогу, натягували на голову поліетиленовий пакет, надягали кайданки за спиною та вивертали руки, на вуха одягали металеву клему та по ній пускали струм. Вказані дії вчинялися працівниками міліції для отримання показань від підозрюваних про вчинення злочинів, які ними не вчинялись.

26 жовтня 2004 року старший слідчий відділу внутрішніх справ СУ УМВС України в Дніпропетровській області полковник поліції Павлів В. М., розглянувши матеріали кримінальної справи, виніс постанову про притягнення як обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за частиною третьою статті 289, частиною другою статті 186 КК України, вказані дії призвели до обмеження конституційних прав на вільне пересування, вільне користування майном яке їм належало, спричинили довгострокові моральні та фізичні страждання.

15 червня 2006 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська було винесено вирок про визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 винними у вчинені злочинів, передбачених частиною третьою статті 289, частиною другою статті 186 КК України та призначене покарання ОСОБА_1 у вигляді 7 років 7 місяців позбавлення волі та ОСОБА_2 у вигляді 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. Дніпровським апеляційним судом вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2006 року залишено без змін.

04 жовтня 2007 року Верховний Суд України скасував вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2006 року та направив справу до суду першої інстанції.

08 вересня 2008 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було направлено на додаткове розслідування до прокуратури Дніпропетровської області, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були звільнені з під варти і їм був обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, який фактично діяв по 31 грудня 2019 року, так як слідчими діями запобіжний захід не скасований.

12 вересня 2008 року прокуратурою Дніпропетровської області кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було направлено до ГУ МВС України в Дніпропетровській області для проведення досудового розслідування.

У 2009 року кримінальна справа з неприйнятим кінцевим процесуальним рішенням відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було здана до архіву, де і знаходилась до 2018 року, з цього часу жодних слідчих дій працівниками правоохоронних органів проведено не було.

ОСОБА_1, отримавши довідку про судимість, побачив, що в ній відображено, що він засуджений Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська, вирок якого скасовано Верховним Судом України та справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, тобто він під слідством. Задля захисту законних прав та інтересів ОСОБА_1, 08 серпня 2018 року звернувся до начальника СУ НП в Дніпропетровській області з клопотанням про закриття кримінального провадження, однак відповіді на своє клопотання він не отримав, тому ним було подано скаргу на бездіяльність начальника слідчого управління НП в Дніпропетровській області. Однак, Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська було відмовлено в задоволенні скарги, оскільки під час її розгляду стало відомо, що матеріали кримінальної справи знаходяться в провадженні Саксаганського ВП ГУНП в Дніпропетровській області.

04 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся з клопотанням про закриття кримінального провадження до Саксаганського ВП ГУНП в Дніпропетровській області та 08 січня 2019 року було отримано відповідь на вказане клопотання, в якому повідомлено, що розглянути вказане клопотання вони не мають можливості, оскільки кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 відсутнє.

15 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області зі скаргою на дії та бездіяльність працівників правоохоронних органів.

19 лютого 2019 року слідчому СВ Саксаганського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Дубовик А. М. було подано письмове клопотання про закриття кримінального провадження № 12019040750000220, однак 22 лютого 2019 року було отримано постанову про відмову в закритті кримінального провадження, в зв`язку з відсутністю в матеріалах кримінального провадження даних про те, що адвокат Мотрук В. І. є захисником ОСОБА_1. У зв`язку з чим, представником позивачів було подано скаргу до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про скасування вказаної постанови слідчого.

28 березня 2019 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області скаргу було задоволено та постанову слідчого скасовано, проте, незважаючи на скасування постанови, слідчим винесено 17 квітня 2019 року постанову про відмову в прийнятті законного процесуального рішення відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним діями та бездіяльністю прокуратури Дніпропетровської області та Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, а також були подані чергові скарги вже до офісу Генеральної прокуратури України та МВС України, в результаті чого 28 грудня 2019 року було винесено постанову про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У зв`язку з незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду ОСОБА_1 незаконно знаходився під вартою 4 роки 1 місяць і 8 днів і фактично під підпискою про невиїзд - 11 років 5 місяців 25 днів, ОСОБА_2 знаходився під вартою 4 роки один місяць і на підписці про невиїзд - 11 років 5 місяців 25 днів. Загальний період знаходження під слідством у ОСОБА_1 становить 15 років і 7 місяців, у ОСОБА_2 15 років 6 місяців і 25 днів.

Вказані незаконні дії, завдали їм значних моральних довгострокових страждань так і значну моральну шкоду, обсяг якої безмежний, яку, кожен окремо, оцінює в 3 000 000,00 грн з розрахунку мінімальної заробітної плати за кожен місяць знаходження під підпискою про невиїзд, 5 кратний розмір мінімальної заробітної плати на день подачі позову згідно судової практики за кожен місяць знаходження в місцях позбавлення волі, а також за побої, катування та знущання. Характер довгострокового правопорушення відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незаконне притягнення як обвинувачених, арешт, утримання під вартою, тортури та катування, підписки про невиїзд, проведення незаконних обшуків, становлять підвищену суспільну небезпеку, які викликали глибокі моральні довгострокові страждання, через усвідомлення, що вони є безвинними жертвами державних органів.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просили суд стягнути з Державної казначейської служби України в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності і незаконного утримання під вартою, незаконного засудження, незаконних обшуків, незаконної конфіскації майна та катування по 3 000 000,00 грн кожному.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 листопада 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 2 500 000,00 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди 2 500 000,00 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були незаконно притягнуті до кримінальної відповідальності, вирок суду був скасований Верховним Судом України, а в подальшому справа була повернута на додаткове розслідування до прокуратури, після чого, винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діяннях особи складу кримінального правопорушення. Окрім того, до позивачів були застосовані запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою більше 4 років, а згодом змінено на підписку про невиїзд, які фактично тривали більше 11 років.Вирішуючи питання про можливість відшкодування моральної шкоди на користь позивачів, суд враховував, що вони дійсно довгий час перебував під слідством та судом, могли мати душевні переживання у зв`язку з цим, могли втратити нормальні життєві зв`язки у суспільстві.

Всього під слідством та судом ОСОБА_1 перебував 15 років 7 місяців, а ОСОБА_2 15 років 6 місяців і 25 днів. Тому суд, з урахуванням вимог статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та статті 8 Закону України "Про державний бюджет на 2020 рік", та враховуючи характер, глибину отриманих позивачами душевних страждань з приводу притягнення їх до кримінальної відповідальності, обрання відносно позивачів запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, та згодом підписки про невиїзд, тривалість негативних наслідків, та змін у звичному укладі життя позивачів, а також катування під час слідства, суд вважав, що на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 має бути стягнуто по 2 500 000,00 грн кожному в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 листопада 2020 року змінено у частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди зменшивши цей розмір з 2 500 000,00 грн до 1 000 000,00 грн.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 листопада 2020 року змінено у частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди зменшивши цей розмір з 2 500 000,00 грн до 1 000 000,00 грн.

Викладено абзац другий та третій резолютивної частини рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 листопада 2020 року в наступній редакції: "Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 000,00 грн. Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2, в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 000,00 грн".

У іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що постановою прокурора Криворізької місцевої прокуратури від 28 грудня 2019 року № 3, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040750000220 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 186, частиною другою статті 289 КК України відносно ОСОБА_1, закрите на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні особи складу кримінального правопорушення; кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040750000220 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 186, частиною другою статті 289 КК України відносно ОСОБА_2, закрите на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні особи складу кримінального правопорушення, взявши до уваги, що позивачі перебували під слідством та судом впродовж тривалого часу, а саме більше 15 років, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Разом із тим, визначений законом розмір є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розміру закон не містить.

При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачам, суд першої інстанції не в повній мірі врахував обставини справи, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивачів, тривалість їх перебування під слідством і судом, глибину переживань у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, змін у житті, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції, беручи до уваги конкретні обставини у справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивачів, та необхідні зусилля для організації свого життя, вважав за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з Державної казначейської служби України і зменшити його з 2 500 000,00 грн до 1 000 000,00 грн на користь кожного з позивачів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У серпні 2021 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку Державна казначейська служба України подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 641/7033/17-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що підстав для відшкодування шкоди згідно із статтею 1173 ЦК України немає, тому що незаконність дій державного органу не встановлена. Також відповідно до статті 1176 ЦК України відсутні підстави для задоволення позову позивачів так як досудове розслідування у кримінальному провадженні триває та остаточного процесуального рішення не прийнято.

Вказує, що суди безпідставно не закрили провадження у цій цивільній справи, оскільки в провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Дніпропетровської області, Головного управління Національної поліції у Дніпропетровської області, Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю прокуратури Дніпропетровської області та Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області (справа № 210/5096/19).

У матеріалах справи відсутні докази, які мали надати позивачі для підтвердження заподіяння їм моральних чи фізичних страждань або втрат майнового характеру.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Зупинено виконання рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 18 листопада 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У листопаді 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, утримання під вартою, засудженням, незаконними обшуками, конфіскацією майна та катування призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Дніпропетровської обласної прокуратури на касаційну скаргу Державної казначейської служби України.

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 та ОСОБА_2, поданий представником - ОСОБА_3, на касаційну скаргу Державної казначейської служби України, у якому вони просили зазначену касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 березня 2002 року СВ Бабушкінським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровський області порушено кримінальну справу № 63021245 за частиною третьою статті 289 КК України.

25 травня 2004 року ОСОБА_1 затриманий в порядку статті 115 КПК України та 28 травня 2004 року ОСОБА_1 обраний запобіжний захід - тримання під вартою.

Відповідно до постанови старшого слідчого з ОАС СУ УМВС України в Дніпропетровський області Павлів В. М. від 26 травня 2004 року, в рамках кримінальної справи № 63041721 призначено судово-медичну експертизу. Підставою призначення вказаної експертизи слідчим стало звернення захисника ОСОБА_1 - Коби О. В., оскільки ОСОБА_1 повідомив, що в ході допиту останнього, його побили співробітники міліції, наносили удари по ребрам, голові, обличчю.

На вирішення експертів поставлені наступні питання: чи наявні на тілі, обличчі ОСОБА_1 тілесні пошкодження, якщо так, то механізм їх утворення; чи могли вони виникнути від нанесення ударів руками, ногами; тяжкість виявлених тілесних ушкоджень; давність та локалізація їх утворення (а. с. 33).

Відповідно до висновку судово-медичного експерта Дніпропетровського обласного бюро СМЕ Разумова І. Ю. від 27 травня 2004 року № 2554-е, зазначено, що на основі судово-медичної експертизи громадянина ОСОБА_1, 1969 року народження, враховуючи відомі обставини справи, та у відповідності з висунутими перед експертизою питаннями, судмедексперт ОСОБА_4 прийшла до висновку, що у нього виявлені ушкодження у вигляді: саднин на обличчі, на кінцівках; крововиливи у ротовій порожнині, на язиці, синця на 1-му пальцю лівої кисті спричинено від дії тупих твердих предметів, або при падінні та ударі об такі, конкретно встановити характер травмуючого предмету неможливо, оскільки відсутні будь-які характерні ознаки травмуючого предмету; садни на обох пром`янисто - зап`ястних суглобах могли утворитись від дії тупого твердого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею, можливі від дії кайданів. За своїм характером ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень. Термін утворення ушкоджень біля 2-4 діб на момент огляду (а. с. 34-36).

10 червня 2004 року ОСОБА_2 пред`явлено обвинувачення за частиною третьою статті 289, частиною п`ятою статті 186, частиною третьою статті 357 КК України.

26 жовтня 2004 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за частиною третьою статті 289, частиною п`ятою статті 186, частиною третьою статті 357 КК України.

Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджені за частиною третьою статті 289, частиною другою статті 186 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2006 року вирок залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 26 липня 2007 року вирок скасовано та кримінальна справа повернута на новий судовий розгляд до місцевого суду у іншому складі суддів.

03 липня 2008 року постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська кримінальна справа повернута для проведення додаткового розслідування, та обрано запобіжний захід ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписку про невиїзд.

10 вересня 2008 року кримінальна справа надійшла до прокуратури Дніпропетровської області та 12 вересня 2008 року кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за частиною третьою статті 289, частиною четвертою статті 187, частиною третьою статті 357 КК України направлена заступнику прокурора області Котенок О. І. та заступнику начальника УМВС України в області Фокіну В. О. для організації розслідування.

23 жовтня 2008 року старшим слідчим СУ ГКМВС України в Дніпропетровській області винесено постанову про зупинення досудового слідства на підставі пункту 3 статті 206 КПК України до встановлення особи, яка вчинила злочин.

31 серпня 2009 року слідчим СВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області поновлена кримінальна справа № 63021245 та прийнята до свого провадження.

03 грудня 2009 року слідчим СВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області винесена постанова про передачу кримінальної справи по підслідності до СВ Саксаганського РВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області.

09 грудня 2009 року слідчим СВ Саксаганського РВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області кримінальна справа прийнята до свого провадження.

29 грудня 2009 року слідчим СВ Саксаганського РВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області винесено постанову про зупинення досудового слідства на підставі пункту 3 статті 206 КПК України у кримінальній справі до встановлення особи, яка вчинила злочин.

04 листопада 2010 року слідчим СВ Саксаганського РВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області поновлена кримінальна справа № 63021245 та прийнята до свого провадження.

27 листопада 2010 року слідчим СВ Саксаганського РВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області винесено постанову про зупинення досудового слідства на підставі пункту 3 статті 206 КПК України по кримінальній справі до встановлення особи, яка вчинила злочин.

01 лютого 2019 року СВ Саксаганського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019040750000220 за ознакою кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 186 КК України.

07 листопада 2019 року СВ Саксаганського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019040750001998, за ознакою кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 КК України.

Відповідно до постанови прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 3 від 28 грудня 2019 року, кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040750000220, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 186, частиною другою статті 289 КК України відносно ОСОБА_1, закрите на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні особи складу кримінального правопорушення. Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040750000220 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 186, частиною другою статті 289 КК України відносно ОСОБА_2 закрите на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні особи складу кримінального правопорушення (а. с. 60-62).

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Положеннями частин першої, другої статті 1176 ЦК Українипередбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) .

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Верховний Суд врахував, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року "STANKOV v. BULGARIA", § 62).

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) не передбачено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином оцінивши наявні у матеріалах справи докази та встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом 15 років 7 місяців, а ОСОБА_2 незаконно перебував під слідством та судом 15 років 6 місяців і 25 днів, дійшли правильного висновку про те, що позивачі довели їх право на відшкодування завданої їм моральної шкоди, у зв`язку із постановленням щодо них постанови про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діяннях цих осіб складу кримінального правопорушення.

Змінюючи розмір моральної шкоди суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що її розмір за кожен місяць перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під слідством необхідно визначити, приймаючи за розрахункову величину розмір мінімальної заробітної плати, який діяв на час розгляду справи у суді, встановлений Законом України "Про державний бюджет на 2020 рік" (294-20) , 5 000,00 грн.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховані конкретні обставини справи, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивачів, тривалість їх перебування під слідством і судом, глибину переживань у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, змін у житті, а також засади розумності, виваженості та справедливості.

Щодо доводів касаційної скарги Державної казначейської служби України про розмір відшкодування моральної шкоди Верховний Суд враховує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року у справі "Станков проти Болгарії" (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62).

Чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги.

На день розгляду справи єдиним таким законом є Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , прийнятий у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб`єктів, у тому числі й на осіб, стосовно яких закрито кримінальне провадження за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

Доводи касаційних скарг не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, тому підстав для їх скасування немає.

При вирішенні вказаної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Щодо зупинення виконання рішення

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року було зупинено виконання рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання судових рішень на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.