провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 листопада 2022 року в складі судді Грегуля О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, у якому просив: визнати протиправними і скасувати висновок Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, щодо визначення місця проживання малолітньої дитини за № 102/02/38-7987 (недоцільність проживання дитини з батьком) від 28 грудня 2021 року, який був складений на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації № 26 від 16 грудня 2021 року; визнати протиправними і скасувати висновок Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, щодо визначення місця проживання малолітньої дитини за № 102/02/38-7952 (доцільність проживання дитини з матір`ю) від 28 грудня 2021 року, який був складений на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації № 26 від 16 грудня 2021 року.

На обґрунтування позову зазначав, що з 01 жовтня 2010 року перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року.

Під час перебування у шлюбі у сторін народилася дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В провадженні Деснянського районного суду міста Києва перебуває справа № 754/1811/21 за позовом ОСОБА_2 до нього про визначення місця проживання дитини та за його зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком.

В межах справи № 754/1811/21 органом опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації були надані два висновки щодо визначення місця проживання малолітньої дитини від 28 грудня 2021 року за № 102/02/38-7987 та № 102/02/38-7952, які не відповідають дійсним обставинам справи, є упередженим, не відповідають вимогам СК України (2947-14) та Типового положення про комісію з питань захисту прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (866-2008-п) .

З огляду на наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень в справі

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог. Доводи позивача про те, що в основу висновків органу опіки та піклування покладені неправдиві та сфальсифіковані дані, жодними належними та допустимими доказами не підтвердженні.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 листопада 2022 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскаржувані висновки є доказами у справі № 754/1811/21за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батькомта підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами, відтак ОСОБА_1 має захищати свій інтерес під час судового розгляду зазначеної справи, а не ініціювати окрему справу щодо оскарження висновків органу опіки та піклування.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 711/276/17 та від 16 листопада 2022 року в справі № 308/8785/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Апеляційний суд ухилився від дослідження питання щодо порушення процедури проведення комісії з питань щодо порушення прав батька, щодо неприйняття та відхилення поданих ним доказів, безпідставної надання переваги одним доказам над іншими.

На підтвердження позовних вимог він надав докази порушення процедури організації засідань комісії, невідповідність та наклепи у текстах протоколів цих комісій, які були покладені в основу тексту висновків.

Служба у справах дітей при підготовці висновків не провела з ним співбесіду, не дослідила умови його проживання

Суд в межах справи про визначення місця проживання дитини оцінює тільки обґрунтованість висновку органу опіки та піклування та відповідність його інтересам дитини, проте не досліджує саму процедуру складення такого висновку на предмет дотримання встановленого законом порядку.

Судові рішення про відмову в позові є недостатньо мотивованими.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Києва.

20 червня 2023 року справа № 754/1498/22 надійшла до Верховного Суду.

Представник Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації Жуковська Я. В. та представник Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації Кваснюк Н. В. направили відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 жовтня 2010 року, який був розірваний рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року.

У шлюбі народилася дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не змогли досягнути згоди щодо участі ОСОБА_1 у вихованні дитини.

У 2017 році позивач звернувся до Служби у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про визначення порядку його участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Розпорядженням Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації № 338 від 22 червня 2017 року "Про участь батька у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3" позивачу визначено порядок участі у вихованні та спілкуванні із дитиною відповідно до встановленого графіку, а саме:

кожної п`ятниці з 18:00 год до 21:00 год у присутності матері дитини;

кожної суботи з 10:00 год до 15:00 год у присутності матері дитини;

кожної неділі з 12:00 год до 16:00 год у присутності матері дитини.

Позивач вказував, що ОСОБА_2 зазначене розпорядження систематично не виконувала, досягнути з нею домовленості про побачення з дитиною не вдалося.

На момент розгляду цієї справи судом першої інстанції в провадженні Деснянського районного суду міста Києва перебувала справа № 754/1811/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком, під час розгляду якої Органом опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації надано два висновки щодо визначення місця проживання малолітньої дитини від 28 грудня 2021 року за №102/02/38-7987 та № 102/02/38-7952.

Відповідно до висновку Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 28 грудня 2021 року за № 102/02/38-7987, остання діючи в найкращих інтересах дитини, вважає за недоцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком ОСОБА_1 .

Згідно з висновком Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 28 грудня 2021 року за №102/02/38-7952, остання діючи в найкращих інтересах дитини вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У справі, яка переглядається, позивач просив визнати протиправними та скасувати висновки Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 28 грудня 2021 року № 102/02/38-7987 та № 102/02/38-7952 щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частини друга і третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

За положеннями статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до частини першої статті 19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування.

Згідно з частиною першою статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

У частині першій статті 158 СК України визначено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до частини другої статті 19 СК України рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.

Частинами першою, третьою статті 159 СК України встановлено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.

Законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Якщо хтось із батьків не погоджується з рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду. У цьому випадку законодавство не вимагає окремого оскарження рішення органу опіки та піклування, оскільки частиною третьою статті 159 СК України встановлено, що суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.

У справі, що переглядається, предметом оскарження є висновки органу опіки та піклування, надані на виконання вимог статті 19 СК України в межах розгляду цивільної справи № 754/1811/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком.

Отже, ОСОБА_1 мав захищати свої права та інтереси під час судового розгляду у справі № 754/1811/21, а не ініціювати окрему судову справу щодо оскарження висновків органу опіки та піклування.

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 370/408/19 (провадження № 61-15434св20), від 28 вересня 2023 року у справі № 754/17038/21 (провадження № 61-7430св23).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (пункт 58 постанови від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).

Оскаржувані висновки органу опіки та піклування не породжують певних правових наслідків для суб`єктів відповідних правовідносин, правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини. Під час розгляду цієї справи надається оцінка усім доказам в сукупності, в тому числі й висновкам органу опіки та піклування, які не мають наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про визначення місця проживання дитини.

За таких обставин правильними є висновки апеляційного суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав, викладених у постанові.

Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 листопада 2022 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року залишити без змін.