розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - банк) про визнання недійсним договорів, зобов`язання вчинити дії, відшкодування збитків.

2. Позовна заява мотивована тим, що 05 вересня 2007 року між АКБСР "Укрсоцбанк", в подальшому змінено назву на ПАТ "Укрсоцбанк", та ним укладено договір кредиту № 10-29/4129.

3. Відповідно до п. п. 1.1, 1.1.2, 1.2, 1.3.1 зазначеного вище договору банк надав позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру в сумі 33 081,00 швейцарських франків зі сплатою 10 % річних з кінцевим терміном погашення до 04 вересня 2022 року; кредит надавався позичальнику на наступні цілі - придбання лота іменних, цільових, безпроцентних облігацій серії "L" у бездокументарній формі, що емітовані ТОВ "Будівельна компанія "Міськжитлобуд", які надають право на отримання у власність однокімнатної квартири АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу облігацій № Б-018/01/63/07 від 29 серпня 2007 року та договору про участь у будівництві № К-03/2/044 від 29 серпня 2007 року та майнові права на яку взяті в забезпечення відповідно до іпотечного договору № 02-10/3079 від 05 вересня 2007 року (з додатковими угодами) із заставною вартістю 545 507,20 грн.

4. Однак зазначений договір, на думку позивача, не відповідає нормам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) .

5. Так, у порушення норм Закону України "Про захист прав споживача" (1023-12) йому не надано інформацію про загальну вартість кредиту, умови договору є несправедливими.

6. З огляду на викладене вище просив визнати недійсними договір кредиту № 10-29/4129 від 05 вересня 2007 року та договір іпотеки № 02-10/3078 від 05 вересня 2007 року; зобов`язати банк зняти обтяження з предмету іпотеки - однокімнатної квартири АДРЕСА_2 ; стягнути з ПАТ "Укрсоцбанк" на його користь збитки у розмірі 389 158,44 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

8. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що позивач звернувся до суду із пропуском строку позовної давності, на застуванні якої наполягав відповідач.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

9. Постановою Київського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

10. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2022 року змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

11. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

12. Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви відмови у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що ОСОБА_1 з моменту підписання цього договору обізнаний щодо оплатності наданого кредиту, свого обов`язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту, тому, на думку суду, відсутні підстави вважати про порушення банком вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) під час його укладення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13. У квітні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 29 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

15. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позовні вимоги.

17. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15, від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 733/608/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

18. Касаційна скарга мотивована тим, що з огляду на вимоги законодавства у сфері захисту прав споживачів вбачається, що необхідну, доступну, достовірну, повну та своєчасну інформацію про послугу споживчого кредитування необхідно надавати банком до укладення кредитного договору, тому суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про надання такої інформації безпосередньо в укладеному договорі.

19. Заявник вказує, що банк скористався його необізнаністю як слабкої сторони, чим поставив його у невигідне становище, що є неприпустимим, оскільки матеріали справи не містять графіку платежів у розрізі сум погашення окремо по тілу кредиту, окремо по процентам та іншим платежам.

20. Також зазначає, що несправедливими та дискримінаційними є умови кредитного договору з погашення кредиту і сплати відсотків за користування кредитом в швейцарських франках, що є способом зловживання правом, оскільки існують ризики знецінення національної валюти.

21. Банк не надав позивачу на момент підписання договору попередню повну інформацію про кредит, його реальну вартість, як того вимагає частина друга статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

22. Посилається на те, що обставини введення в оману щодо реальної відсоткової ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту було встановлено висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 20 червня 2022 року, який міститься в матеріалах справи.

23. Банк не надав на підтвердження видачі кредиту фінансового (первинного бухгалтерського) документа за підписом позичальника.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24. 05 вересня 2007 року між АКБСР "Укрсоцбанк", в подальшому змінено назву на ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 10-29/4129.

25. Відповідно до п. п. 1.1, 1.1.2, 1.2, 1.3.1 зазначеного вище договору банк надав позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру в сумі 33 081,00 швейцарських франків зі сплатою 10 % річних з кінцевим терміном погашення до 04 вересня 2022 року; кредит надавався позичальнику на наступні цілі - придбання лота іменних, цільових, безпроцентних облігацій серії "L" у без документарній формі, що емітовані ТОВ "Будівельна компанія "Міськжитлобуд", які надають право на отримання у власність однокімнатної квартири АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу облігацій № Б-018/01/63/07 від 29 серпня 2007 року та договору про участь у будівництві № К-03/2/044 від 29 серпня 2007 року та майнові права на яку взяті в забезпечення відповідно до іпотечного договору № 02-10/3079 від 05 вересня 2007 року (з додатковими угодами) із заставною вартістю 545 507,20 грн.

Позиція Верховного Суду

26. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

27. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

28. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

29. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

30. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

31. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

32. Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

33. Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

34. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

35. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

36. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

37. Відповідно до частин другої, третьої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

38. Аналізуючи частину третю статті 215 ЦК України можна дійти висновку, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню статті 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист порушеного цивільного права.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 посилався на невідповідність договорів кредиту та іпотеки вимогам закону та несправедливість умов договору кредиту.

39. Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (тут і надалі в редакції, чинній на час укладення правочинів) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

40. Згідно з пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини 3 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

41. Відповідно до частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

42. Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

43. За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

44. У постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15 Верховний Суд України наголосив, що Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

45. Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (v015p710-11) у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України необхідно розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

46. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, дослідивши надані сторонами докази, встановив, що під час укладення оспорюваного кредитного договору було дотримано вимоги законодавства, зокрема, досягнуто сторонами договору згоди з усіх істотних умов: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та повернення; види (способи) забезпечення зобов`язання позичальника; відсоткова ставка; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; кредитний договір укладено у письмовій формі та підписано його сторонами; сторони кредитного договору мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі.

47. За встановлених обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки, підписуючи кредитний договір та неодноразово укладаючи додаткові угоди до кредитного договору, позичальник ОСОБА_1 був ознайомлений та погодився з усіма умовами отримання та повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом у строки, встановлені договором.

48. Доводи касаційної скарги про те, що кредит надався в валюті гривня, а не швейцарських франках, є безпідставними та спростовуються наступним.

49. Так, пунктом 1.1. кредитного договору визначено, що кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 33 081,00 швейцарських франків, за сплатою 10 % річних та порядком погашення суми основної заборгованості до 10 числа кожного місяця згідно графіку, який вказаний в п. п. 1.1.1. п. 1 договору.

50. Згідно з пунктом 2.1 кредитного договору надання кредиту здійснюється шляхом видачі позичальнику готівкових коштів в іноземній валюті (швейцарські франки) з наступною їх конвертацією (обміном) через операційну касу кредитора в гривні та прийняття суми в гривнях для перерахування на цілі, визначені п. 1.2 цього договору.

51. Отже, умовами договору сторони погодили надання кредиту у швейцарських франках із наступною конвертацію, що не може свідчити про надання кредиту не в іноземній валюті, а в гривнях.

52. При цьому оскільки ОСОБА_1 був попереджений щодо всіх істотних умов договору, тривалий час виконував його умови, підписував додаткові угоди до нього, тому останній міг передбачити ризики щодо зміни курсу валют під час дії кредитного договору.

53. Доводи заявника про те, що матеріали справи не містять графіку платежів у розрізі сум погашення окремо по тілу кредиту, окремо по процентах та інших платежів, відхиляються колегією суддів та спростовується умовами кредитного договору, зокрема графіком погашення заборгованості по кредиту, зазначеного у підпункті 1.1.1. пункту 1 договору, та статтею 2 договору "порядок надання кредиту та сплати процентів". Крім того, вказані доводи колегія суддів вважає безпідставними, оскільки протягом тривалого часу позичальник виконував умови договору та сплачував обумовлену договором суму на погашення заборгованості. Матеріали справи містять детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту від 05 вересня 2007 року та попередню інформацію про умови кредитування фізичних осіб на придбання нерухомості на первинному ринку від 05 вересня 2007 року, які підписані ОСОБА_1 .

54. Також відхиляються колегією суддів посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновку експерта від 20 червня 2022 року.

55. Відповідно до статті 110 ЦПК Українивисновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили та оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивовано в судовому рішенні.

56. Частинами першою та другою статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

57. Отже, з урахуванням наведених норм закону, вищевказаний висновок судово-економічної експертизи не спростовує як факт отримання позичальником кредитних коштів так і наявності обов`язку їх повернення на умовах, визначених сторонами під час укладення кредитного договору. При цьому апеляційним судом зазначено, що вказаний висновок, який було надано суду, про неповідомлення споживачу реального показника подорожчання кредиту базується саме на зміні курсу валют під час виконання кредитного договору.

58. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

59. Крім того, ОСОБА_1, вказуючи у касаційній скарзі на наявність підстав для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, ніяким чином не обґрунтував спростування висновків рішення місцевого суду, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

60. Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15, від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 733/608/16-ц, відхиляються колегією суддів, оскільки судове рішення апеляційного суду у справі, яка переглядається, не суперечить висновкам, які викладені у вказаних постановах.

61. Таким чином, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення місцевого суду в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

62. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

63. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

64. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.