У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, сектору з питань державної реєстрації Оратівської районної державної адміністрації про скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Позов обґрунтований тим, що з 1992 року до дня смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1, чоловік позивачки ОСОБА_3 користувався земельною ділянкою площею 0,5427 га, яка знаходиться за межами с. Якимівка в полі IV - 5 (ферма 1) (далі - земельна ділянка-1).

Рішенням сесії Якимівської сільської ради від 06 лютого 2003 року затверджено технічну документацію і погоджено надати у власність, зокрема ОСОБА_3 земельну ділянку-1.

Розпорядженням Оратівської районної державної адміністрації Вінницької області від 09 квітня 2008 року № 206 надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для надання у власність та виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення особистих селянських господарств, зокрема ОСОБА_3 на земельну ділянку-1.

ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у лютому 2012 року виготовили державні акти на земельні ділянки, які рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 16 березня 2016 року у справі № 141/552/15-ц, яке набрало законної сили 13 червня 2016 року, визнані недійсними і скасовані.

ОСОБА_3 за життя не встиг виготовити державний акт на земельну ділянку-1, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, а ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом на майно, належне ОСОБА_3 .

Незважаючи на те, що державний акт на право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,9839 га, кадастровий номер 0523180200:02:002:0241 (далі - земельна ділянка-2), скасований судовим рішенням у справі № 141/552/15-ц, 19 квітня 2018 року вона незаконно подарувала цю земельну ділянку ОСОБА_2

19 квітня 2018 року приватний нотаріус незаконно провів державну реєстрацію права власності на земельну ділянку-2 за ОСОБА_2 .

Частина земельної ділянки-2 знаходиться в межах земельної ділянки-1.

ОСОБА_6, а пізніше і ОСОБА_2, відмовлялися добровільно скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку-2, у зв`язку з чим позивачка не може реалізувати законне право на нотаріальне посвідчення спадщини, що й стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Просила скасувати державну реєстрацію права власності, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 квітня 2018 року № 25795041 на земельну ділянку-2 за ОСОБА_2, проведену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвиненко О. М.

У заяві від 15 лютого 2022 року просила позов у частині позовних вимог до відділу з питань організації надання адміністративних послуг Оратівської селищної ради залишити без розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Оратівського районного суду Вінницької області від 20 травня 2021 року за клопотанням позивачки було замінено первісного відповідача - сектор з питань державної реєстрації Оратівської районної державної адміністрації на - відділ з питань організації надання адміністративних послуг Оратівської селищної ради (а. с. 41).

Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 20 квітня 2022 року заяву ОСОБА_1 від 15 лютого 2022 року задоволено. Позов про скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку в частині позовних вимог до відділу з питань організації надання адміністративних послуг Оратівської селищної ради залишено без розгляду.

Позов до ОСОБА_2 про скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку задоволено. Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки-2.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольнивши позов до ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 незаконно подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку-2, частина якої на законних підставах перебувала у власності померлого ОСОБА_3, оскільки у 2003 році виділена йому у власність на підставі рішення Якимівської сільської ради, а спадкоємцем його майна є ОСОБА_1 .

Суд врахував, що на земельну ділянку-2 розроблено та затверджено технічну документацію, яка в подальшому рішенням суду визнана недійсною, а державний акт від 06 лютого 2012 року, серія ЯК № 022241, на право власності на земельну ділянку-2, виданий на ім`я ОСОБА_6, скасований.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 червня 2022 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 20 квітня 2022 року в частині задоволення позову до ОСОБА_2 скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відмовивши у позові до ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не звернув уваги і не дав належної правової оцінки тому факту, що договір дарування, за яким ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку-2, в судовому порядку не був визнаний недійсним, на час розгляду справи є дійсним та не є предметом цього спору.

Суд першої інстанції не звернув увагу, що ОСОБА_6 не брала участі у справі як сторона, питання про її залучення до участі у розгляді справи суд не вирішував.

Скасувавши державну реєстрацію права власності, проведену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвиненко О. М., суд першої інстанції фактично вирішив питання про права і обов`язки нотаріуса як особи, яка не брала участі у справі.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на час звернення до суду з позовом позивачка не була власником земельної ділянки-1, а набула таке право тільки під час розгляду справи № 141/282/21.

У матеріалах справи немає належних та допустимих доказів того, що частина земельної ділянки-1 перебуває у власності ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 28 червня 2022 року, просила її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 січня 2022 року у справі № 673/533/19, провадження № 61-5264св21, від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19, провадження № 61-7745св21.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що в судовому засіданні в суді першої інстанції суд оглядав документи, що підтверджують накладення земельних ділянок, а ОСОБА_2 визнала таке накладення.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивований тим, що земельні ділянки сторін не накладаються, зворотного позивачка не довела.

Під час розгляду справи в судах не витребувано інформації з Державного земельного кадастру щодо накладення спірних земельних ділянок.

Позивачка не надала доказів посвідчення права власності за ОСОБА_3 (за життя) на земельну ділянку-1 у Книзі реєстрації громадян, яким передано земельні ділянки у приватну власність.

Інші доводи відзиву аналогічні мотивам відмови у позові, викладеним в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 28 червня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . Спадкоємцем його майна є ОСОБА_1 (а .с. 8).

Рішенням 6 сесії 4 скликання Якимівської сільської ради Оратівського району Вінницької області від 06 лютого 2003 року "Про затвердження технічної документації і погодження надання у власність для розширення особистих селянських господарств та видачу державних актів на право приватної власності на землю громадянам с. Якимівка" затверджено технічну документацію зі складання державних актів на право власності на землю громадянам с. Якимівка, внесено часткові зміни у земельно-кадастрові документи відповідно до фактичних розмірів, визначених в натурі (на місцевості), надано у власність ділянки для ведення особистих селянських господарств і вирішено видати державні акти на право власності на землю громадянам с. Якимівка згідно з додатком (а. с. 56).

У списку землекористувачів, доданому до рішення Якимівської сільської ради від 06 лютого 2003 року, під порядковим номером 11 щодо земельної ділянки-1 вказано ОСОБА_3, під порядковим номером 18 - ОСОБА_7 (а. с. 57).

Розпорядженням Оратівської районної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року № 206 надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для надання у власність та виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення особистих селянських господарств із земель запасу на території Якимівської сільської ради згідно з додатком. Рекомендовано громадянам, вказаним у додатку до розпорядження, замовити у землевпорядній організації, що має ліцензію на проведення землевпорядних робіт, розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для надання у власність та виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства. Визнано такими, що втратили чинність, розпорядження голови районної державної адміністрації від 02 червня 2003 року № 162 і від 20 липня 2005 року № 252 (а. с. 58).

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку, серія ЯЖ № 764773, ОСОБА_6 є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,9839 га, кадастровий номер 0523180200:02:002:0241, яка розташована на території Якимівської сільської ради Оратівського району Вінницької області (а. с. 116).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2009 року визнано протиправним розпорядження голови Оратівської районної державної адміністрації від 08 вересня 2008 року № 483 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам с. Якимівка для ведення особистих селянських господарств на території Якимівської сільської ради" (а. с. 113-115).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 0,9839 га, кадастровий номер 0523180200:02:002:0241, яка розташована на території Якимівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, на підставі договору дарування від 19 квітня 2018 року № 458 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 (а. с. 12).

Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 16 березня 2016 року у справі № 141/552/15-ц, яке набрало законної сили, визнано недійсними та скасовано видані на підставі розпорядження Оратівської районної державної адміністрації Вінницької області від 03 жовтня 2011 року № 399 (щодо повторного виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки) державні акти від: 13 лютого 2012 року, серія ЯК № 022238, на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку; 06 лютого 2012 року, серія ЯК № 022241, на право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку; 06 лютого 2012 року, серія ЯК № 022244, на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку (а. с. 10, 11).

26 серпня 2021 року рішенням Оратівського районного суду Вінницької області у справі № 141/282/21, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку-1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 (а. с. 117-119).

Відповідно до листа від 17 січня 2022 року відділу № 2 управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, встановлено, що неможливо зареєструвати в Державному земельному кадастрі земельну ділянку-1 у зв`язку з тим, що вона не є сформованою, технічна документація із землеустрою на неї не виготовлялась (а. с. 82).

Згідно з викопіюванням зі схеми землекористування Якимівської сільської ради та ситуаційного плану сільської ради земельну ділянку-1 відведено у власність, відповідно до судових рішень Оратівського районного суду Вінницької області від 16 березня 2016 року та Апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2016 року, ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства. У національній кадастровій системі ця земельна ділянка закріплена за попереднім власником (а. с. 62).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна (стаття 41 Конституції України, стаття 319 ЦК України).

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Разом із тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України (435-15) . Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України).

Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, постанові Верховного Суду від 15 вересня 2023 року у справі № 203/4638/20, провадження № 61-4402св23.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а відсутність реєстрації права власності не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивачка на час звернення з позовом не мала права на таке звернення, а отримала його лише під час судового розгляду справи № 141/282/21, з огляду на таке.

Згідно з матеріалами справи на час звернення до суду позивачка прийняла спадщину після смерті її чоловіка, але не оформила її, що підтверджується довідкою Оратівської державної нотаріальної контори Вінницької області від 18 червня 2020 року № 124/01-16 та змістом позовної заяви.

Крім того під час розгляду справи, що переглядається, суд зупиняв провадження до розгляду справи № 141/282/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права власності на земельну ділянку-1 в порядку спадкування за законом, підтавою для якого стала відмова нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на земельну ділянку-1.

Суд у справі № 141/282/21 встановив, що спадкова справа після смерті ОСОБА_3 заведена 24 січня 2020 року за заявою ОСОБА_1 21 січня 2020 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відмовились від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Постановою в. о. державного нотаріуса Оратівської державної нотаріальної контори від 25 березня 2021 року № 106/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку-1.

Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 26 серпня 2021 року у справі № 141/282/21 позов ОСОБА_1 задоволено, визнано право власності на земельну ділянку-1 в порядку спадкування за законом, що стало підставою для поновлення провадження у справі, яка переглядається.

З огляду на вказане ОСОБА_1 на час звернення до суду з цим позовом мала право на захист її права власності на спадкове майно, незалежно від того, чи отримала свідоцтво про право на спадщину чи ні та чи зареєстроване право власності за нею як спадкоємцем ОСОБА_3 .

Щодо того, чи було порушено право позивачки, зокрема, чи накладаються спірні земельні ділянки сторін у справі, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України, перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою, шостою статті 81 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд зауважує, що стандарт доказуванняє важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі, тому доводи касаційної скарги суд оцінює з урахуванням предмета доказування у цій справі, встановлених судами обставин та їх правової оцінки відповідно до наданих сторонами доказів. Сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів "поза розумним сумнівом" полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові посилається на те, що позивачка не довела накладення спірних земельних ділянок.

Верховний Суд не в повній мірі погоджується з таким висновком, з огляду на таке.

У матеріалах справи немає беззаперечних доказів того, що земельні ділянки сторін накладаються, водночас відповідно до технічного запису судового засідання від 20 квітня 2022 року ОСОБА_2, яка спочатку не визнала накладення земельних ділянок сторін (час запису, диск, 9.51-9.56), після огляду письмових документів та доказів судом визнала їх часткове накладення у розмірі 0,29 га (час запису, диск, 25.09-25.17).

Також декілька разів протягом запису судового засідання від 20 квітня 2022 року ОСОБА_2 посилається на те, що позивачці було виділено іншу земельну ділянку на цьому полі ніж ту, яка була у користуванні чоловіка позивачки раніше (земельна ділянка-1).

Водночас згідно з матеріалами справи та відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень всі розпорядження Оратівської районної державної адміністрації, відповідно до яких фактично відбулась заміна земельних ділянок, що з 1990-х років перебували у користуванні, зокрема і чоловіка позивачки, на інші земельні ділянки для оформлення прав на них, були скасовані (справи № 2-а-1860/09/0270, 2а/0270/880/12), як і державні акти на них. Зокрема рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 26 вересня 2011 року у справі № 22Ц-2423/11 визнано недійсним державний акт на земельну ділянку-2 від 17 жовтня 2008 року, серія ЯЖ № 764773.

Відповідно до статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що ОСОБА_2 в суді першої інстанції погодилась із частковим накладенням земельних ділянок сторін, водночас у суді апеляційної інстанції заперечувала проти цього, що вказує на її непослідовну та суперечливу поведінку.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, провадження № 61-22315сво18, зазначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з доктриною venire contra factum proprium ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц, провадження № 14-175цс20.

Крім того, суд першої інстанції за клопотанням ОСОБА_2 вчиняв дії для встановлення факту та розміру накладення спірних земельних ділянок, а саме: ухвалою від 15 лютого 2022 року витребував в ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області інформацію про ці земельні ділянки, зокрема чи є накладення земельної ділянки-1 на земельну ділянку-2.

Відповідно до листа ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, отриманого 12 квітня 2022 року, вх. № 657/22-В, державний кадастровий реєстратор повідомив суд про неможливість надання витребуваної інформації, оскільки не має доступу до Національної кадастрової системи на час дії воєнного стану в Україні.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 подала аналогічне клопотання про витребування в ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області відомостей про накладення земельних ділянок, проте ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 червня 2022 року їй було відмовлено у задоволенні цього клопотання з огляду на відсутність доступу до Національної кадастрової системи на час дії воєнного стану в Україні.

Верховний Суд зауважує, що у зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації 24 лютого 2022 року було закрито доступ до Державного земельного кадастру.

Проте згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2022 року № 564 "Деякі питання ведення та функціонування Державного земельного кадастру в умовах воєнного стану", яка набрала чинності 14 травня 2022 року, відновлено роботу автоматизованої системи Державного земельного кадастру, зокрема доступ кадастрових реєстраторів до Національної кадастрової системи.

Отже, на час постановлення ухвали Вінницького апеляційного суду від 09 червня 2022 року доступ до Національної кадастрової системи був відновлений.

Суд апеляційної інстанції також не врахував, що відповідно до листа ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 17 січня 2022 року № 64/25-22 позивачка зверталась щодо спірної земельної ділянки та її оформлення, проте їй було відмовлено у зв`язку з тим, що вказана вказана земельна ділянка не була сформована (не присвоєно кадастровий номер), водночас згідно з довідкою відділу земельних ресурсів у Оратівському районі Вінницької області Державного агенства земельних ресурсів України від 02 квітня 2008 року № 425 земельній ділянці-1 присвоєно кадастровий номер 0523180200:02:002:0257.

З огляду на наведене, зокрема на невідповідність у доказах, поданих ОСОБА_1, помилкове невитребування інформації з Держгеокадастру судом апеляційної інстанції, не дозволяє встановити дійсні обставини справи, необхідні для об`єктивного її вирішення.

Отже, недобросовісна, суперечлива поведінка ОСОБА_2, не врахована судом апеляційної інстанції, неможливість з об`єктивних причин в суді першої інстанції отримати відомості з Державного земельного кадастру, помилкова відмова суду апеляційної інстанції у витребуванні інформації про накладення земельних ділянок призвели до неможливості встановити, чи були порушені права позивачки у цій справі, зокрема, чи мало місце накладення земельної ділянки-1 на земельну ділянку-2 (державний акт на яку скасований судовим рішенням).

Взявши до уваги обставини цієї справи, тривалі судові процеси відновлення прав спочатку чоловіка позивачки, потім самої позивачки, враховуючи неможливість встановлення фактичних обставин в суді касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд.

Верховний Суд також зауважує, що сформована стала судова практика Верховного Суду щодо способу захисту прав власника земельної ділянки (його спадкоємця) у спорах з власником іншої земельної ділянки, яка накладається (повністю або частково) на спірну земельну ділянку.

Стосовно висновків суду апеляційної інстанції, що позов стосується прав та інтересів нотаріуса, який не був залучений до участі у справі, та ОСОБА_6 як попереднього власника земельної ділянки-2, Верховний Суд зазначає таке.

Державний реєстратор, зокрема нотаріус, що вчинив реєстраційну дію, не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а належним відповідачем є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, провадження № 14-512цс18, від 04 лютого 2020 року у справі № 910/7781/19, провадження № 12-150гс19, від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, провадження № 12-31гс22).

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 359/3951/17, провадження № 61-1629св22).

Отже, з урахуванням предмета та підстав позову ОСОБА_2 є належним відповідачем у цій справі, а незалучення нотаріуса як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не впливає на вирішення спору по суті під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.