розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 серпня 2022 року у складі судді Зоріної Д. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 червня 2023 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Кременчуцька кондитерська фабрика "РОШЕН" (далі - ПрАТ "КрКФ "РОШЕН") про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона з 27 листопада 2000 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, з 02 лютого 2010 року займала посаду начальника відділу охорони праці.

Наказом № 151-к від 30 квітня 2021 року її було звільнено з посади начальника відділу охорони праці на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки була порушена передбачена трудовим законодавством України процедура такого звільнення.

Зокрема, їй не було запропоновано всі вакантні посади, наявні на підприємстві.

Крім того, відповідач не врахував той факт, що позивачка мала переважне право на залишенні на роботі.

Посилалась також на те, що жодних консультацій з профспілковим органом проведено не було.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 23 вересня 2021 року позивачка просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ № 151-к від 30 квітня 2021 року про звільнення її з посади начальника відділу охорони праці з 30 квітня 2021 року у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України;

- поновити її на роботі в ПрАТ "КрКФ "РОШЕН" з дати звільнення на посаді начальника відділу охорони праці ПрАТ "КрКФ "РОШЕН";

- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня ухвалення рішення судом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 серпня 2022 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необгрунтованості.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 серпня 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

24 липня 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 серпня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 червня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 18 вересня 2023 року ПрАТ "КрКФ "РОШЕН" просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

22 вересня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 27 листопада 2000 року перебувала з відповідачем у трудових відносинах, з 02 лютого 2010 року займала посаду начальника відділу охорони праці.

Відповідно до Інформації про планове скорочення штатів № 34/16 від 21 січня 2021 року адміністрація ПрАТ "КрКФ "РОШЕН" проінформувала голову профспілкового комітету ПрАТ "КрКФ "РОШЕН" про заплановане з 30 квітня 2021 року скорочення "Відділу охорони праці".

Наказом ПрАТ "КрКФ "РОШЕН" № 20 від 22 лютого 2021 року "Про скорочення чисельності", скорочено з 30 квітня 2021 року зі штатного розпису ПрАТ "КрКФ "РОШЕН", зокрема посаду начальника відділу охорони праці - 1 штатна одиниця та фахівця з питань цивільного захисту - 1 штатна одиниця.

Наказом ПрАТ "КрКФ "РОШЕН" № 54-к від 22 лютого 2021 року "Про скорочення штату працівників" скорочено з 30 квітня 2021 року працівників відділу охорони праці: ОСОБА_1 - начальника відділу охорони праці; Вітка Ю. А. - фахівця з питань цивільного захисту.

З вказаним наказом ОСОБА_1 була ознайомлена 22 лютого 2021 року.

24 березня 2021 року ПрАТ "КрКФ фабрика "РОШЕН" звернулось до профкому ПрАТ "КрКФ "РОШЕН" з поданням № 125/15 щодо отримання згоди на розірвання трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з начальником відділу охорони праці ОСОБА_1

Згідно витягу із протоколу № 16 засідання профспілкового комітету ПрАТ "КрКФ "РОШЕН" від 31 березня 2021 року, профспілковий комітет підприємства розглянув подання ПрАТ "КрКФ фабрика "РОШЕН" від 24 березня 2021 року № 125/15 та вирішив надати згоду адміністрації ПрАТ "КррКФ "РОШЕН" на розірвання трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України за скороченням чисельності працівників з начальником відділу охорони праці ОСОБА_1 . При розгляді питання про звільнення ОСОБА_1 із зазначених підприємством підстав, засідання профспілкового комітету було проведено також в присутності останньої.

Відповідно до повідомлення від 31 березня 2021 року директором з управління персоналом та соціальних питань ПрАТ "КрКФ "РОШЕН" запропоновано ОСОБА_1 переведення на інші вакантні посади, які є на підприємстві станом на 31 березня 2021 року. Повідомлення схожого змісту остання отримала 16 квітня 2021 року та 20 квітня 2021 року. Зокрема ОСОБА_1 пропонувалася робота оператора лінії у виробництві харчової продукції 4 розряду, транспортувальник 2 розряду, сортувальник у виробництві харчової продукції 1 розряду, налагоджувальник КВП та А 6 розряду. Від запропонованих вакансій позивачка відмовилася.

Наказом ПрАТ "КрКФ "РОШЕН" № 151-к від 30 квітня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з 30 квітня 2021 року з посади начальника відділу охорони праці у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

30 квітня 2021 року ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом про звільнення, про що свідчить її особистий підпис на зазначену вище документі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-43/асі18).

Згідно частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частина друга статті 42 КЗпП України містить перелік категорій працівників, які мають переваги в залишенні на роботі.

У постановах Верховного Суду від 27 вересня 2021 року у справі № 452/2056/18 (провадження № 61-6712св20), від 20 серпня 2018 року у справі № 537/1621/17 (провадження № 61-11983св18) зроблено висновок, що роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо. Доказами більш високої продуктивності праці можуть бути: виконання значно більшого обсягу робіт порівняно з іншими працівниками, які займають аналогічні посади чи виконують таку ж роботу, накази про преміювання за високі показники у роботі тощо.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40, пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Згідно із частиною сьомою статті 43 КЗпП України та частиною шостою статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо

в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року № 6-104цс14, від 01 липня 2015 року у справі

№ 6-703цс15, у постанові Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі

№ 226/1664/18 (провадження № 61-6930св19).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Встановивши, що у ПрАТ "КрКФ "РОШЕН" дійсно відбулося скорочення штату та чисельності працівників, відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивачку про наступне вивільнення, остання відмовилася від запропонованих їй вакантних посад, також ураховуючи наявність згоди профспілкового органу на звільнення позивачки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині поновлення на роботі.

Доводи позивачки про те, що їй не були запропоновані всі вакантні посади, а саме: інженер-технолог 3 категорії, підрозділ "Відділ головного технолога", старший бухгалтер з економічної роботи, підрозділ "Бухгалтерія" є безпідставними, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, вказані посади не були вакантними.

При цьому, оскільки у штатному розписі ПрАТ "КрКФ "РОШЕН" була лише 1 посада начальника відділу охорони праці, яка скорочувалася, отже, у роботодавця не було підстав та можливості проводити порівняльний аналіз продуктивності праці та кваліфікації з метою вирішення питання переважного права на залишення на роботі.

Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки, вимоги позивачки про стягнення на її користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення на роботі, а тому задоволенню також не підлягають.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.