04 серпня 2015 року за договорами купівлі-продажу сім`я ОСОБА_6 придбала у власність земельну ділянку та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки було прийнято рішення про продаж вказаних земельної ділянки та житлового будинку, ОСОБА_1 29 грудня 2015 року надала нотаріальну згоду колишньому чоловіку на продаж вказаного майна. У зв`язку із фактичним припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 24 листопада 2016 року видала заяву про відкликання раніше наданої заяву про надання дозволу продати житловий будинок та земельну ділянку. У вересні 2017 року шлюб між сторонами розірваний за рішенням суду. Однак, не дивлячись на те, що ОСОБА_2 отримав зазначену заяву, він уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку.

Оскільки вона скасувала заяву від 29 грудня 2015 року, якою надала згоду на продаж об`єктів нерухомості, які є спільним сумісним майном подружжя, вказані договори були вчинені без її згоди, а грошові кошти після продажу спільного сумісного майна були приховані, вказані договори слід визнати недійсними.

ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просила суд:

визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу марки "FordFocus" д/н НОМЕР_1 від 17 серпня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

витребувати у ОСОБА_3 з незаконного володіння вказаний автомобіль;

визнати спірний автомобіль сумісним майном;

здійснити поділ автомобіля у особистій приватній власності ОСОБА_2, зобов`язавши ОСОБА_2 сплатити їй вартість 1/2 частини автомобіля у розмірі 146 665,50 грн;

визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22 березня 2017 року, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 житловий будинок та земельну ділянку;

визнати об`єктом спільної сумісної власності її та ОСОБА_2 житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані в АДРЕСА_1 ;

визнати за нею право власності на 2/3 частини житлового будинку та 2/3 частини земельної ділянки передавши їй їх у власність;

визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину житлового будинку та 1/3 частину земельної ділянки передавши йому їх у власність.

ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна.

Позов мотивований тим, що жодних порушень в оформлені договору купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку не було, а ствердження позивачки про те, що вони припинили вести спільне господарство в листопаді 2016 року не підтверджено доказами.

ОСОБА_2 просив визнати право власності по 1/2 частини автомобіля за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частини автомобіля в сумі 103 740,00 грн; стягнути з ОСОБА_1 на його користь 1/2 частину вартості ремонтних робіт здійснених в її службовій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 в сумі орієнтовно 12 500,00 грн; стягнути з ОСОБА_1 на його користь 1/2 частину вартості меблів в сумі 1 717,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 06 грудня 2019 року первісний позов ОСОБА_1 задоволений частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу №5143/2017/587158 від 17 серпня 2017 року транспортного засобу марки "Ford Focus" д/н НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, 2012 року випуску, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Витребувано у ОСОБА_3 із незаконного володіння вказаний автомобіль.

Визнано вказаний автомобіль спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Здійснено поділ автомобіля марки Ford Focus, 2012 року випуску, р.н. НОМЕР_1, тип - легковий седан-В, номер шасі - НОМЕР_2, об`єм двигуна - 1596, маса без навантаження - 1290, категорія - В, тип пального - В, колір - білий, відповідно до якого залишено автомобіль у особистій приватній власності ОСОБА_2 та зобов`язано ОСОБА_2 сплати ОСОБА_1 вартість 1/2 автомобіля марки у розмірі 116 532 грн.

Визнано недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку від 22 березня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергієнко Н. Б., реєстр № 327.

Визнано недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 березня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергієнко Н. Б., реєстр № 329.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами загальною площею 47,7 кв.м, житловою площею 27,5 кв.м, в цілому складається з: А - житловий кам`яний будинок; а - веранда; В - сарай; Р - літня кухня; Г - кладова; Д - підвал; Ж - навіс; 3 - літній душ; С - уборна; №1,2,3 - споруди, реєстраційний номер обєкта нерухомого майна - 562662951108 та земельної ділянки кадастровий номер 5110800000:02:002:0208 площею 0,1135 га.

Визнано об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне майно: житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами загальною площею 47,7 м2 житловою площею 27,5 м2, в цілому складається з: А - житловий кам`яний будинок; а - веранда; В - сарай; Р - літня кухня; Г - кладова; Д - підвал; Ж - навіс; 3 - літній душ; С - уборна; № 1, 2, 3 - споруди, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 562662951108 та земельну ділянку кадастровий номер 5110800000:02:002:0208 площею 0,1135 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 621110951108, що розташовані в АДРЕСА_1 .

В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на:

- 1/2 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами загальною площею 47,7 м2 житловою площею 27,5 м2, в цілому складається з: А - житловий кам`яний будинок; а - веранда; В - сарай; Р - літня кухня; Г - кладова; Д - підвал; Ж - навіс; 3 - літній душ; С - уборна; № 1, 2, 3 - споруди, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 562662951108, який розташований в АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частини земельної ділянки кадастровий номер 5110800000:02:002:0208, площею 0,1135 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 621110951108, що розташована в АДРЕСА_1 .

В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на:

- 1/2 частину житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами загальною площею 47,7 м житловою площею 27,5 м, в цілому складається з: А - житловий кам`яний будинок; а - веранда; В - сарай; Р - літня кухня; Г - кладова; Д - підвал; Ж - навіс; 3 - літній душ; С - уборна; № 1, 2, 3 - споруди, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 562662951108, який розташований в АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 5110800000:02:002:0208, площею 0,1135 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 621110951108, що розташована в АДРЕСА_1 ;

Виділено в натурі та передано ОСОБА_1 у власність:

Виділено в натурі та передано ОСОБА_2 у власність:

Стягнено в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 витрати щодо сплати судового збору у розмірі 6 080 грн.

Стягнути в солідарному порядку з з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 витрати, пов`язанні з розглядом справи в розмірі 75 876,40 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 задоволена частково.

Визнано право власності на 1/2 частину автомобіля Ford Focus, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, тип - легковий седан-В, номер шасі - НОМЕР_2, об`єм двигуна - 1596, маса без навантаження - 1290, категорія - В, тип пального - В, колір - білий за ОСОБА_2 .

Визнано право власності на 1/2 частину вказаного автомобіля за ОСОБА_1 .

Залишено автомобіль Ford Focus у власності ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частини відчуженого автомобіля у розмірі 116 532,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину вартості меблів у розмірі 1 717,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при відчуженні ОСОБА_2 спірного майна була відсутня згода дружини на відчуження майна, що підтверджується відповідною заявою ОСОБА_1, що автоматично робить вказані правочини по відчуженню майна недійсними.

Згідно з частинами першою, другою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц підтримала практику Верховного Суду України щодо фіктивності правочинів, які укладаються з метою запобігання зверненню стягнення на майно. Мова йде про так звані фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам). Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить. Разом з тим, у судовій практиці договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов`язання, кваліфіковано як фіктивний у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами у цих справах були за твердженнями позивачів вчинені відповідні правочини (постанови Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц).

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 06 грудня 2019 року в частині витребування житлового будинку та земельної ділянки за АДРЕСА_1, а також розподілу судових витрат скасовано.

Прийняти в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Стягнено в рівних частках на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3, ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 49 228,32 грн.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 06 грудня 2019 року в частині визнання недійсними договорів купівлі продажу, визнання об`єктів спільною сумісною власністю житлового будинку та земельної ділянки за АДРЕСА_1 змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_9 в частині визнання угод недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, розподілу майна в натурі та стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 та з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 витрат, пов`язаних з розглядом справи, суд першої інстанції виходив з того, що при відчуженні ОСОБА_2 спірного майна була відсутня згода дружини на відчуження майна, що підтверджується відповідною заявою ОСОБА_1, що автоматично робить вказані правочини по відчуженню майна недійсними, однак в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції мотивуючи рішення зробив висновок про фіктивний правочин, переписуючи правові позиції Верховного Суду стосовно фіктивності правочинів.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_9 про визнання договорів купівлі-продажу, суд першої інстанції зробив висновок про фіктивність правочину, однак поза увагою суду залишилась та обставина, що позовні вимоги ОСОБА_9 про недійсність правочинів були заявлені з підстав відсутності її згоди на відчуження майна, яке є спільною сумісною власністю.

Позовні вимоги ОСОБА_9 про визнання недійсними угод купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки підлягають задоволенню з тих підстав, що при укладанні угоди між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на відчуження майна, яке є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, була відсутня згода співвласника ОСОБА_1, а тому такий правочин є недійсним.

За таких підстав, колегія суддів погоджуючись з висновком суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними, однак не погоджується з мотивуванням наведеним у рішенні суду, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну рішення в частині мотивування.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про поділ майна між подружжям по 1/2 частині, однак колегія суддів не погоджується з рішенням суду в частині його мотивування.

Оскільки порушене право позивача захищено шляхом визнання правочину недійсним та визнання права власності на 1/2 частку у спільному майні, норми матеріального права, передбачені статтею 388 ЦК України, судом застосовані бути не можуть.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 стосовно відсутності підстав визнання правочинів недійсними колегія суддів вважає такими, що спростовуються матеріалами справи, відповідно до яких подружжя придбавши майно є його співвласниками, відчуження такого майна має відбуватися за згодою. В цій справі судом встановлено відсутність згоди ОСОБА_1 на продаж спільного майна, а тому підстав для задоволення в цієї частині апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

З урахуванням наданих до суду доказів понесених витрат на правничу допомогу з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підлягають стягненню в рівних частках на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 49 228,32 грн. Колегія суддів також не вбачає підстав для стягнення витрат пов`язаних з експертними дослідженнями, тому що ці дослідження проводились для обґрунтування позовних вимог, які судом задоволені не були, та які в подальшому сторонами не оскаржувалися.

Аргументи учасників справи

29 жовтня 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині визнання угод недійсними, розподілу майна в натурі та стягнення із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 49 228,32 грн витрат на правничу допомогу, і ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, щовисновок суду про відсутність згоди позивачки на відчуження її чоловіком спірної земельної ділянки та будинку не відповідає дійсності та протирічить матеріалам справи. В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 про надання згоди на відчуження її чоловіком ОСОБА_2 спільного майна, яка надана за запитом суду приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергієнко Н. Б. Згода на продаж нерухомого майна від 29 грудня 2015 року надана позивачем, справжність підпису якої засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Галущенко Н. М., реєстровий номер 2222. Ніяких відомостей стосовно того, що ОСОБА_1 відкликала згоду на відчуження вказаного нерухомого майна на момент підписання договору купівлі-продажу між нею та ОСОБА_2 не було. Нотаріус Сергієнко Н. Б. при посвідченні угоди купівлі-продажу 22 березня 2017 року не порушила жодної норми діючого законодавства, тому підстави визнавати угоди недійсними у суду абсолютно відсутні.

В рішенні суду відсутнє обґрунтування про те, якими належними та допустимими доказами позивачка довела, що в момент вчинення її чоловіком ОСОБА_2 оспорюваних договорів купівлі-продажу нотаріус, продавець та я були обізнані про те, що нею в листопаді 2016 року була написана заява про відкликання раніше наданої згоди. Сама по собі наявність такої заяви про відкликання раніше наданої згоди не є доказом того, що сторони оспорюваних договорів та нотаріус, який їх посвідчував, були про це обізнані. Сам факт існування заяви не породжує жодних наслідків. Будь-яких реєстрів, з яких приватний нотаріус міг про це дізнатися, діючим законодавством не передбачено. Заява має юридичне значення, реалізується і тягне правові наслідки лише в момент подання її адресату. Питання відкликання заяви виходить за межі нотаріального врегулювання - нотаріус може лише допомогти особі оформити необхідні документи, а недопущення використання раніше оформленої заяви є обов`язком заявника. Тобто заявник ( ОСОБА_8 ) передала оригінал заяви своєму чоловікові, потім має довести до адресата, що його воля змінилась і раніше оформлена заява не може бути застосована. Нотаріус лише засвідчує справжність підпису на такій заяві. Судами не було взято до уваги, що ОСОБА_8 взагалі не надала жодного доказу про те, що вона, її колишній чоловік - продавець та нотаріус, який посвідчував договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки були обізнані про скасування нею свого дозволу на відчуження її чоловіком спільної сумісної власності.

Підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину. Ствердження в оскаржуваних рішеннях про те, що при вчиненні оспорюваних договорів купівлі-продажу була відсутня згода дружини відповідача ОСОБА_2 за фізичної наявності такої письмової згоди і відсутності доказів про обізнаність про відкликання ОСОБА_8 своєї письмової згоди сторін договорів та нотаріуса протирічить правовій позиції Верховного суду, викладеній у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 про тлумачення правочину на користь дійсності.

Таким чином вона, як покупець за договором купівлі-продажу, діяла добросовісно, оскільки не знала, що ОСОБА_8 в 2016 році таємно відкликала свою згоду, яку надала раніше. Крім того, вона перебувала з ОСОБА_2 в шлюбі до вересня 2017 року та ще в червні 2017 року вони разом сім`єю їздили відпочивати на море. В оскаржуваних судових рішеннях не встановлено її недобросовісності під час укладання договору купівлі-продажу. Дане ствердження повністю узгоджується з висновком щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).

21 квітня 2022 року і 30 червня 2022 року до Верховного Суду надійшли відзивиОСОБА_8, подані представником ОСОБА_11, на касаційну скаргу ОСОБА_3, в яких також зазначено, що ОСОБА_8 очікує понести судові витрати під час розгляду справи у Верховному Суді у вигляді правової допомоги у розмірі 30 000,00 грн.

Зазначає, що у постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17 взято до уваги принцип добросовісності учасника договірних правовідносин (пункт 14). З точки зору добросовісності суди першої та апеляційної інстанцій вірно надали оцінку доказам, що містяться у матеріалах справи, та не встановили обставин які б свідчили що продавець ( ОСОБА_2 ) та покупець ( ОСОБА_3 ) діяли добросовісно. Під час укладання вказаних угод ОСОБА_3 достеменно було відомо, що ОСОБА_2 перебуває у шлюбі та що майно є спільною власністю подружжя, отже вона, купуючи земельну ділянку за вартістю, що в 40 разів нижче ринкової та 8 разів нижче вартості придбання у 2015 році, а будинок - вартістю більше, ніж 13 разів менше ринкової та тричі нижче вартості придбання у 2015 році, діяла явно недобросовісно та мала всі можливості вчинити елементарні дії (як то запрошення на підписання дружину ОСОБА_2, з якою була особисто знайома), спрямовані на з`ясування наявності згоди іншого співвласника на укладання угоди, яка суттєво погіршує її матеріальний стан шляхом фактичного продажу коштовного майна (землі та будинку) за безцінь. Саме факт не запрошення ОСОБА_8 (на відміну від ОСОБА_12 ) на підписання договорів купівлі-продажу земельної ділянки та будинку свідчить про намагання приховати від неї сам факт цих угод, що прямо протирічили як її інтересам, як співвласника, так і інтересам її малолітньої дитини.

Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про відсутність згоди ОСОБА_8 на укладення правочинів, а посилання ОСОБА_3 щодо наявності згоди позивача на укладення договорів купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Добропорядність, на яку посилається ОСОБА_3 в касаційній скарзі, не була доведена нею в суді як першої, так і апеляційної інстанції, отже судами не досліджувалось жодного доказу, наданого ОСОБА_3, щодо неї як добросовісного набувача, оскільки таких доказів, як і взагалі будь-яких доказів нею суду не надавалось. Натомість судами досліджено докази щодо недобропорядності ОСОБА_3, які оцінюючи докази у сукупності правильно дійшли висновку не визнати ОСОБА_3 добропорядним набувачем, оскільки її поведінка прямо протирічить принципам добропорядності. ОСОБА_3 проти жодного з наданих позивачем доказів її недобросовісності не заперечувала.

У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшла заява представника ОСОБА_8 - ОСОБА_11, у якій просить долучити до матеріалів справи розрахунок судових витрат ОСОБА_8 під час розгляду цієї справи Верховним Судом станом на 03 жовтня 2022 року, розмір яких становить 100 000 грн. Долучає: копію Договору про надання правової допомоги від 01 березня 2020 року; копію додатку № 2 від 01 лютого 2022 року; копію додатку № 3 від 01 жовтня 2022 року; копію Акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 01 жовтня 2022 року до Договору про надання правової допомоги від 01 березня 2020 року. Копія вказаної заяви з додатками також була надіслана відповідачам у справі.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі; у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення дії рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 06 грудня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року відмовлено.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2020 року у справі № 522/25151/14, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, від 21 вересня 2021 року у справі № 757/1480/17, 11 червня 2020 року у справі № 482/383/17, у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі

№ 6-3058цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17).

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від01 липня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_8 - ОСОБА_11 про поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу. Продовжено представнику ОСОБА_8 - ОСОБА_11 строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від17 січня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_8 про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від22 серпня 2023 року додаткові пояснення ОСОБА_3 повернуто без розгляду; справу призначено до судового розгляду.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що рішення судів оскаржуються в частині задоволених вимог за первісним позовомОСОБА_8 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки недійсними, поділу та виділення в натурі житлового будинку та земельної ділянки, стягнення судових витрат на правничу допомогу. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 10 вересня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у родині ОСОБА_6 народився син ОСОБА_14

ІНФОРМАЦІЯ_3 в період шлюбу ОСОБА_2, зі згоди його дружини ОСОБА_1, укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки, реєстровий номер 859 та договір купівлі-продажу житлового будинку, реєстровий номер 853, за умовами яких придбано:

- земельну ділянку, кадастровий номер 5110800000:02:002:0208, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд (присадибна ділянка), площею 0,1135 га, втому числі за земельними угіддями під житловою забудовою одно- та двоповерховою - 0,0216 га, рілля - 0,0919 га, що розташована у АДРЕСА_1 ;

- житловий будинок, загальною площею 47,7 кв. м, що розташована на земельній ділянці, кадастровий номер 5110800000:02:002:0208 за адресою: АДРЕСА_1 .

29 грудня 2015 року позивач надала ОСОБА_2 нотаріальну згоду на продаж зазначеного майна в приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Галущенко Н. М., реєстровий номер 2222.

В квітні 2016 року ОСОБА_1, після звільнення з СБУ за станом здоров`я, отримала інвалідність та їй надали однокімнатну квартиру в новобудові за адресою: АДРЕСА_2 .

24 листопада 2016 року ОСОБА_1 написала заяву в приватного нотаріуса Галущенко Н. М., реєстровий номер 2339, якою відкликала раніше подану заяву від 29 листопада 2015 року, в якій було надано дозвіл ОСОБА_2 продати вказані житловий будинок та земельну ділянку.

22 березня 2017 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу земельної ділянки, реєстровий номер 329,та договір купівлі-продажу житлового будинку, реєстровий номер 327, що знаходяться в АДРЕСА_1, при цьому надав згоду ОСОБА_1 на продаж зазначеного майна від 29 грудня 2015 року.

22 березня 2017 року ОСОБА_3 надала на ім`я ОСОБА_2 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергієнко Н. Б., реєстровий номер 343, якою уповноважує ОСОБА_2 розпоряджатися вказаними житловим будинком та земельною ділянкою.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 93172601 від 28 липня 2017 року право власності на земельну ділянку та житловий будинок зареєстровані за ОСОБА_3 .

Відповідно до звіту про експертно-грошову оцінку земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, здійсненого ТОВ "Нотаріус" на замовлення ОСОБА_1 - ринкова вартість земельної ділянки на дату 08 серпня 2017 року становить 2 000 000,00 грн.

Відповідно до звіту про оцінку майна житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, здійсненого ФОП " ОСОБА_15" на замовлення ОСОБА_1 - ринкова вартість об`єкта оцінки - житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами на дату 07 серпня 2017 року становить 638 814,00 грн.

Ухвалою від 19 липня 2017 року Голосіївським районним судом м. Києва відкрито провадження по цивільній справі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

13 вересня 2017 року рішенням Голосіївського районного суду м. Києва розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

10 травня 2019 року ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_16 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин перших статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 24 квітня 2020 року в справі № 522/25151/14-ц (провадження № 61-101св19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок що "тлумачення статті 215 ЦК України свідчить, що підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що "з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності".

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначила, що:

"згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину. Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину. З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі № 6-3058цс16. Водночас із зазначеної постанови випливає, що для визнання договору недійсним суду слід також встановити недобросовісність того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна. Велика Палата Верховного Суду вважає, що положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від зазначеного висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі

№ 6-3058цс16. Сформульовані вище висновки частково не узгоджуються з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, наведеного в зазначеній постанові, шляхом уточнення, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором".

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України).

Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19 (провадження № 61-4745св21).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини перша, друга статті 202 ЦК України).

Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки учасників цивільних правовідносин.

По своїй суті згода одного з співвласників щодо розпорядження спільним сумісним майном є одностороннім правочином. При вчиненні такого правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Законодавець не передбачив вимог щодо моменту вчинення такого правочину (до чи після розпорядження). Звісно, логічним є те, що, зазвичай, вчинення такого правочину передує розпорядженню спільним сумісним майном. Проте приватне законодавство не містить заборони на вчинення згоди одного з співвласників щодо розпорядження спільним сумісним майном і після розпорядження спільним сумісним майном.

Касаційний суд неодноразово звертав увагу на те, що по своїй сутності згода є одностороннім правочином (див., наприклад, постанови Верховного Суду від: 23 червня 2021 у справі № 537/3100/17; 10 листопада 2021 року в справі № 756/2312/18; 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18; 26 січня 2022 року в справі № 754/5554/16-ц; 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19).

Одним із ключових питань в цій справі є те, чи може особа, яка вчинила односторонній правочин відмовитися від нього і коли така відмова від правочину породжує правові наслідки.

Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на:

суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини;

такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21).

Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту (частина перша статті 214 ЦК України).

Касаційний суд підкреслює, що:

за загальним правилом, особа, яка вчинила односторонній правочин, може від нього відмовитися;

перешкодою для відмови від одностороннього правочину є заборона, яка визначена нормою закону;

особа, яка вчинила згоду співвласника може від неї відмовитися. Заборони для відмови від такого одностороннього правочину на рівні норми закону не передбачено;

оскільки такий односторонній правочин (відмова від згоди) відноситься до односторонніх правочинів, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, то особа, яка відмовляється від надання згоди, повинна негайно повідомити про це іншого з подружжя (співвласника), якому надана згода на укладення договору щодо розпорядження спільним майном, та відомих їй третіх осіб, але не пізніше моменту укладення договору. Нотаріуси не є учасниками таких приватних відносин і тому їх обізнаність про вчинення відповідного одностороннього правочину не може породжувати правові наслідки для іншого з подружжя (співвласника), якому надана згода на укладення договору щодо розпорядження спільним майном;

укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном, до відома якого не доведена відмова від надання згоди іншого з подружжя (співвласника) на укладення договору, не може бути підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки вважається, що такий договір вчиняється за згоди іншого співвласника;

укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном, до відома якого доведена відмова від надання згоди іншого з подружжя (співвласника) на укладення договору, може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що той з подружжя, хто укладає договір, не має згоди на це другого з подружжя.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК Україниу мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 в позові вказувала, що у зв`язку з наміром продажу земельної ділянки та житлового будинку вона 29 грудня 2015 року надала нотаріальну згоду колишньому чоловіку на продаж вказаного спільного майна; у зв`язку із фактичним припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 24 листопада 2016 року відкликала раніше надану заяву про надання дозволу продати житловий будинок та земельну ділянку, яку в той же день довела до відома ОСОБА_2 ; не дивлячись на це ОСОБА_2 22 березня 2017 року уклав з ОСОБА_3 оспорювані договори купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку; ОСОБА_3, яка є близькою подругою відповідача, достеменно знала про її заперечення щодо продажу вказаного майна з урахуванням обставин справи; реального передання спірного майна не було, яке було відчужене виключно з метою виведення його зі спільної сумісної власності подружжя, а ОСОБА_3 в день укладення договорів надала на ім`я ОСОБА_2 довіреність, якою уповноважила його розпоряджатися житловим будинком та земельною ділянкою;

суди встановили, що ОСОБА_2 з ОСОБА_1 у шлюбі придбали спірні земельну ділянку і житловий будинок, презумпцію спільної власності подружжя щодо яких не оспорено. При задоволенні первісного позову в частині визначення недійсними оспорюваних договорів суди зробили висновок, що при їх укладанні була відсутня згода співвласника ОСОБА_1, виходячи лише з самого факту нотаріального посвідчення 24 листопада 2016 року ОСОБА_1 заяви, якою відкликано раніше подану заяву про надання нею згоди ОСОБА_2 на продаж житлового будинку та земельної ділянки, а суд першої інстанції також послався на їх фіктивність і фраудаторність, але не навів будь-якого обґрунтування такого висновку;

суди не врахували, що: особа, яка вчинила згоду співвласника може від неї відмовитися; оскільки такий односторонній правочин (відмова від згоди)відноситься до односторонніх правочинів, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, то особа, яка відмовляється від надання згоди, повинна негайно повідомити про це іншого з подружжя (співвласника), якому надана згода на укладення договору щодо розпорядження спільним майном, та відомих їй третіх осіб, але не пізніше моменту укладення договору. Нотаріуси не є учасниками таких приватних відносин і тому їх обізнаність про вчинення відповідного одностороннього правочину не може породжувати правові наслідки для іншого з подружжя (співвласника), якому надана згода на укладення договору щодо розпорядження спільним майном;

суди не звернули увагу, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном, до відома якого не доведена відмова від надання згоди іншого з подружжя (співвласника) на укладення договору, не може бути підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки вважається, що такий договір вчиняється за згоди іншого співвласника; укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном, до відома якого доведена відмова від надання згоди іншого з подружжя (співвласника) на укладення договору, може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що той з подружжя, хто укладає договір, не має згоди на це другого з подружжя;

суди не з`ясували обставин (фактів), якими обґрунтовувалися позовні вимоги ОСОБА_1, зокрема, щодо повідомлення (обізнаності) ОСОБА_2 про відмову ОСОБА_1 від згоди на продаж житлового будинку та земельної ділянки домоменту вчинення оспорюваних договорів, добросовісності або недобросовісності ОСОБА_3 при укладенні 22 березня 2017 року договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки з ОСОБА_2, зокрема чи могла вона знати про відсутність згоди (заперечення) ОСОБА_1 на укладення вказаних договорів її чоловіком.

За таких обставин висновок судів про наявність підстав для недійсності договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки є передчасними. Від вирішення цих вимог залежить і вирішення вимог про поділ та виділення в натурі вказаного майна, тому рішення судів в указаній частині слід скасувати.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року у справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22), дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в оскарженій частині скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими в статтях 141- 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

У зв`язку з цим Верховний Суд скасовує судові рішення і в частині розподілу судових витрат, а також не вирішує клопотання представника ОСОБА_8 - ОСОБА_11 про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у Верховному Суді, що має бути вирішено тим судом, який ухвалить остаточне рішення у справі.

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 06 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року в частині задоволених вимог за первісним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, поділу та виділення в натурі житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами і земельної ділянки, а також в частині розподілу судових витрат, скасувати.