Короткий зміст позовних вимогУ серпні 2018 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати незаконним та скасувати рішення 22 сесії 4 скликання Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області (далі - Малехівська сільська рада) від 03 жовтня 2004 року № 4 в частині передання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_3 ; скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_3 серії ЯЗ № 227185, який був виготовлений на підставі рішення 22 сесії 4 скликання Малехівської сільської ради від 03 жовтня 2004 року № 4; скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 10 квітня 2008 року серії ВКК № 393220; зобов`язати державного кадастрового реєстратора скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4622785700:01:004:0023 шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування; скасувати державну реєстрацію права на земельну ділянку; зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться в постійному користуванні регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця", а саме звільнити зайняту земельну ділянку в межах Малехівської сільської ради на 19 км + 640 м - 19 км + 680 м; вирішити питання про розподіл судових витрат.Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ "Укрзалізниця" посилалося на те, що у її користуванні в особі регіональної філії "Львівська залізниця" перебуває земельна ділянка смуги відведення, зокрема в адміністративних межах села Малехів, що підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 17,1368 га під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Рудно-Підбірці від 17 км+200 м до 20 км+544 м для забезпечення функціонування залізничного транспорту в межах села Малехів.20 січня 2017 року комісія в складі працівників залізниці під час обстеження земельної ділянки залізниці в межах села Малехів виявила, що на 19 км + 640 м - 19 км + 680 м перегону Рудно-Підбірці з правої сторони за ходом кілометрів, де ширина смуги відведення залізниці згідно з Планом смуги відводу лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці від км 11+106 до км 20+534 Нестеровського району Львівської області становить 20 м від осі головної колії, знаходиться сітчаста огорожа, що огороджує вищезгадану земельну ділянку. Ця сітчаста огорожа розташована на АДРЕСА_1 та належала ОСОБА_3 . Площа накладення земельних ділянок становить 0,0415 га.Вказує, що на підставі рішення та свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_3 набула у власність земельну ділянку, загальною площею 0,1986 га кадастровий номер 4622785700:01:004:0023. На підставі зазначених документів ОСОБА_3 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.На думку позивача, зазначене рішення Малехівської сільської ради та виданий на його підставі державний акт є незаконними і такими, що порушують право залізниці на постійне користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху в межах села Малехів, а тому є такими, що підлягають скасуванню, оскільки сільська рада під час прийняття оскаржуваного рішення порушила вимоги ЗК України (2768-14) , згідно з яким до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під державними залізницями. Майно залізниці є державною власністю і закріплене за нею на праві повного господарського відання, а отже, Малехівська сільська рада не мала правових підстав приймати оспорюване рішення, порушуючи право землекористування залізниці. Крім того, залізниця як суміжний користувач не погоджувала ні проєкт відведення земельної ділянки, ні акт встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та не надавала погодження на вилучення земельної ділянки. Крім того, за залізницею як землекористувачем обліковується площа земельної ділянки в формі 6-зем саме на підставі плану смуги відведення, що підтверджується податковими деклараціями з плати за землю. У зв`язку з цим просило позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанціїЖовківський районний суд Львівської області рішенням від 15 липня 2019 року в задоволенні позову відмовив.Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що станом на час прийняття Малехівською сільською радою оскаржуваного рішення спірна земельна ділянка не належала на праві користування позивачу, оскільки він не оформив таке право відповідно до чинного на той час земельного законодавства. При цьому суд виходив з того, що при прийнятті оскаржуваного рішення сільська рада діяла в межах наданих їй повноважень щодо розпорядження землями комунальної власності. Проте позивач не навів обставин, за яких спірне рішення ради може бути визнано недійсним (незаконним). У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що не підлягає задоволенню вимога позивача про скасування оспорюваного державного акта, який виданий на підставі оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, та свідоцтва про право на спадщину за законом. Також суд вважав, що немає підстав для зобов`язання державного кадастрового реєстратора скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4622785700:01:004:0023 шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування та підстав для скасування державної реєстрації права на земельну ділянку, яка передана у приватну власність ОСОБА_3, оскільки під час розгляду справи не встановлено порушення прав позивача. Львівський апеляційний суд ухвалою, внесеною до протоколу судового засідання від 28 грудня 2020 року, залучив до участі у справі ОСОБА_1, як правонаступника ОСОБА_3 .

Короткий зміст постанови апеляційного судуЛьвівський апеляційний суд постановою від 04 лютого 2021 року рішення Жовківського районного суду Львівської області від 15 липня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив через пропуск позовної давності.Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, однак суд встановив, що позивач пропустив позовну давність за вимогами про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та, як наслідок, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку із цим. Інші позовні вимоги є похідними від зазначених вимог, а тому суд дійшов висновку, що вони не підлягають задоволенню.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справиУ березні 2021 року АТ "Укрзалізниця" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року і увалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.Підставою касаційного оскарження вказувало те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/68942/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц та постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17, від 08 травня 2018 року у справі № 911/2534/17.Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій помилково застосував положення статті 261 ЦК України, оскільки про порушене право АТ "Укрзалізниця" стало відомо у січні 2017 року під час обстеження земель, а тому позовна давність не пропущена. Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього тривання правопорушення.У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам. При цьому зазначила про те, що апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин позовну давність та зазначив, що позивач обрав неефективний спосіб захисту свого порушеного права.

Рух справи в суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.05 квітня 2021 року справа № 444/2295/18 надійшла до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи Апеляційний суд встановив, що 13 лютого 2009 року на підставі рішення 22 сесії 4 скликання Малехівської сільської ради від 03 жовтня 2004 року № 4 та свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 квітня 2008 року серії ВКК № 393220 ОСОБА_3 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1987 га, розташовану на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд.Житловий будинок на АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3 та її померлому чоловіку ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності, що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок від 28 червня 1972 року. Після смерті чоловіка ОСОБА_3 успадкувала цей житловий будинок в цілому, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05 червня 2008 року.Згідно з витягом з погосподарскої книги за 1971-1973 роки № 1 за домогосподарством на АДРЕСА_1 в особистій власності знаходився житловий будинок 1968 року побудови.Із свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 квітня 2008 року встановлено, що спадкоємцем майна ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є його дружина ОСОБА_3 . Спадкове майно складається з 1/2 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, розташованого на АДРЕСА_1, що належала померлому на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Дублянської міської ради 28 червня 1972 року, зареєстрованого у Львівському бюро технічної інвентаризації 28 червня 1972 року за № 455.З довідки Малехівської сільської ради від 06 листопада 2018 року встановлено, що згідно з книгою обліку сплати земельного податку за використання землі на території Малехівської сільської ради, за користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 площею 0,1987 га земельний податок не сплачувався, оскільки землекористувач звільнений від сплати земельного податку, є пенсіонером.Згідно зі свідоцтвом про смерть від 07 серпня 2019 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, спадкоємцем її є ОСОБА_1, якій видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12 березня 2020 року, зокрема на спірну земельну ділянку.20 січня 2017 року комісія у складі працівників залізниці під час обстеження земельної ділянки залізниці в межах села Малехів виявила, що на 19 км + 640 м - 19 км + 680 м перегону Рудно-Підбірці з правої сторони за ходом кілометрів, де ширина смуги відведення Залізниці згідно з Планом смуги відводу лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці від км 11+106 до км 20+534 Нестеровського району Львівської області 1962 року становить 20 м від осі головної колії знаходиться сітчаста огорожа, що огороджує спірну земельну ділянку. Ця сітчаста огорожа розташована на АДРЕСА_1 та належала ОСОБА_3 . На підтвердження права постійного користування землями смуги відведення АТ "Українська залізниця" надало план смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Нестеровського (нині Жовківського) району Львівської області від 11 км+ 106 м до 20 км+ 534 м, який був розроблений проєктною організацією "Дорпроект" Південно-Західної залізниці у 1962 році; внутрішній акт, з якого встановлено, що комісія в складі головного інженера ВП "Кам`янка-Бузька дистанція колії" ОСОБА_5, інженера-землевпорядника ОСОБА_6 та старшого шляхового майстра ОСОБА_7 здійснила обстеження земельної ділянки в межах населеного пункту на території Малехівської сільської ради, де виявила, що на 19 км + 640 м - 19 км + 680 м перегону Рудно-Підбірці за ходом кілометрів з правої сторони від осі головної колії на відстані 10 м знаходиться сітчаста огорожа, що огороджує земельну ділянку, яка належить ОСОБА_3, при ширині смуги відведення залізниці 19 км + 640 м - 19 м +680 м за ходом кілометрів з правої сторони від осі головної колії згідно з "Планом границ полосы отвода линии Рудно-Подборцы Львовской железной дороги от км 11+106 до км 20+534". Площа накладення земельних ділянок становить 0,0415 га; податкові декларації з плати за землю.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуЗгідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми праваВідповідно до статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України (2768-14) та Закону України "Про транспорт" (232/94-ВР) . До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Для забезпечення у межах смуги відведення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання та зв`язку, інших пристроїв та об`єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небезпечних впливів, встановлюються охоронні зони. Охоронні зони - ділянки землі, прилеглі до земель залізничного транспорту загального користування і необхідні для забезпечення збереження, міцності та стійкості споруд, пристроїв та інших об`єктів залізничного транспорту. Порядок встановлення охоронних зон, їх розміри і режим користування визначаються Кабінетом Міністрів України. Згідно з частиною першою статті 11 Закону України "Про транспорт" землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України (2768-14) , для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.Частиною першою статті 23 Закону України "Про транспорт", яка кореспондується з положеннями статті 68 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.Правовий статус земель залізничного транспорту визначено законом і не може бути змінено в будь-який інший спосіб, аніж визначено законодавством. Наявність чи відсутність у залізниці документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності земель до залізничного транспорту. За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.Близькі за змістом правові висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц (провадження № 61-23268св18), від 13 січня 2021 року у справі № 715/2402/18 (провадження № 61-8999св20).У цій справі суд апеляційної інстанції встановив, що частина спірної земельної ділянки накладається на земельну ділянку залізничного транспорту, яка перебуває у користуванні АТ "Українська залізниця", а тому Малехівська сільська рада не мала законних повноважень розпоряджатися землями такої категорії.Разом із тим встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції Малехівська сільська радаподала заяву про застосування позовної давності.Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" ("Stubbings and Others v. the United Kingdom") § 51)), рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року у справі "Золотас проти Греції" (Zolotas v. Greece) § 43)).У рішенні від 22 липня 2014 року у справі "Grafescolo S.R.L. v. The Republic of Moldova" ЄСПЛ зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло привести до відмови в позові. Проте суд не навів ніяких обґрунтованих причин для невзяття до уваги цього важливого аргументу (§ 22, 23).У справі, що переглядається, АТ "Українська залізниця", зокрема, просило визнати незаконним та скасувати рішення Малехівської сільської ради від 03 жовтня 2004 року № 4 в частині передання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_3 ; скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_3 серії ЯЗ № 227185, який був виготовлений на підставі вищезазначеного рішення. Із позовом АТ "Українська залізниця" звернулося у серпні 2018 року, тобто більше ніж через 13 років після прийняття оскаржуваного рішення сільської ради та видачі зазначеного акта.Апеляційний суд установив, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що АТ "Українська залізниця" не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі. Із часу прийняття оскаржуваного рішення Малехівської сільської ради ОСОБА_3 відкрито користувалася переданою їй у власність земельною ділянкою, на якій ще з 1968 року розташований житловий будинок.За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про пропуск позивачем позовної давності за вимогами про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та, як наслідок, дійшов висновку про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог. Доводи касаційної скарги про те, що про порушене право АТ "Укрзалізниця" стало відомо лише у січні 2017 року є безпідставними з огляду на висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).Посилання в касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом того, що позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього тривання правопорушення, не заслуговують на увагу, оскільки у задоволенні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення суд відмовив не через пропуск позовної давності, а у зв`язку із тим, що зазначена вимога є похідною від вимоги про скасування рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого спірну земельну ділянку набуто у власність.Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і згідно з нормами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.Враховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувана постанова не суперечить правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.Оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.Постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун