розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 30 березня 2023 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" (далі - ПАТ "Сумихімпром") про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову посилався на те, що з 07 грудня 2018 року він перебуває у трудових відносинах з відповідачем та працює на посаді діловода на 0,5 ставки.

29 листопада 2021 року керівництвом ПАТ "Сумихімпром" його було ознайомлено з попередженням № 417 від 23 листопада 2021 року про те, що у випадку ненадання до 01 грудня 2021 року достовірної інформації про отримання обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 його буде відсторонено від роботи з 10 грудня 2021 року без збереження заробітної плати.

У вказаному попередженні він зазначив про свою незгоду із ним.

08 грудня 2021 року відповідачем видано наказ № 2877 від "Про відсторонення від роботи працівників, які станом на 09 грудня 2021 року не вакциновані", яким його було відсторонено від роботи з 10 грудня 2021 року через відсутність щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивач вказує, що такими діями відповідач незаконно позбавив його гарантованого статтею 43 Конституції України права на працю та можливості заробляти собі на життя.

Вважає указаний наказ протиправним, оскільки, на його думку, сама Постанова Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на територію України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", є незаконною та не підлягає виконанню.

Посилання у наказі на статтю 46 КзпП України не є достатньою та самостійною правовою підставою для відсторонення через щеплення.

Вважає, що єдиним нормативним актом, який визначає обов`язковий перелік щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показаннями, є Календар профілактичних щеплень в Україні, затверджений наказом МОЗ України № 595 від 16 вересня 2011 року, який не передбачає щеплення від коронавірусної хвороби.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ПАТ "Сумихімпром" № 2877 від 08 грудня 2021 року про відсторонення його від роботи;

- зобов`язати ПАТ "Сумихімпром" поновити його на роботі шляхом допуску до роботи на посаді діловода;

- стягнути з ПАТ "Сумихімпром" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 10 грудня 2021 року по день допуску до роботи, виходячи з середньоденної заробітної плати розмірі 328,91 грн;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 13 червня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ ПАТ "Сумихімпром" № 2877 від 08 грудня 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Стягнуто з ПАТ "Сумихімпром" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 10 грудня 2021 року по 24 лютого 2022 року у розмірі 17 432,23 грн.

Допущено негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що єдиним спеціальним нормативно-правовим актом, який містить перелік видів обов`язкового щеплення, в тому числі, і за епідемічними показниками, є Календар профілактичних щеплень в Україні, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 595 від 16 вересня 2011 року.

При цьому наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року (z1306-21) , який став підставою для відсторонення позивача від роботи, містить лише перелік професій і не є нормативно-правовим актом, який визначає перелік обов`язкових щеплень.

Разом із цим, суд вважав, що у разі застосування роботодавцем до працівника процедури відсторонення від роботи, така процедура повинна відповідати вимогам Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (4004-12) .

Зазначив, що відповідно до пунктів 1.2, 2.2, 2.3, 2.5 Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України № 66 від 14 квітня 1995 року (z0270-95) , обов`язковим фактом, який має бути виявлений власником чи уповноваженим ним органом для відсторонення працівника від роботи, є наявність подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби про усунення від роботи особи, яка ухиляється від щеплення, а єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення від щеплення є виключно посадова особа державної санітарно-епідеміологічної служби, а не роботодавець.

Оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, суд дійшов висновку, що таке подання відсутнє та позивачу не повідомлялось про обов`язковість його щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а отже не було і належним чином встановленого факту ухилення особи від такого щеплення.

У зв`язку із цим, суд дійшов висновку, що наказ про відсторонення позивача від роботи є протиправним та підлягає скасуванню.

Також суд стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 грудня 2021 року по 24 лютого 2022 року.

При цьому, визначаючи період такого стягнення, суд виходив з того, що наказом від 03 березня 2022 року № 513 припинено з 25 лютого 2022 року дію наказу № 2877 від 08 грудня 2021 року.

Разом із цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога про поновлення на роботі не підлягає задоволенню, оскільки право позивача вже захищене шляхом скасування наказу про відсторонення від роботи та як наслідок тягне за собою допуск працівника до роботи.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ПАТ "Сумихімпром"звернулось до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 30 березня 2023 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 13 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19, оскільки обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (4004-12) , але й постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 (1096-2021-п) , якою передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".

Апеляційний суд також вважав хибним висновок суду першої інстанції про те, що єдиним визначеним нормативно-правовим актом, який містить перелік видів обов`язкового щеплення є Календар профілактичних щеплень, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 595 від 16 вересня 2011 року, який не передбачає обов`язку щеплення проти COVID-19, оскільки на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 липня 1995 року № 133, та доповнено розділ "Особливо небезпечні інфекційні хвороби" пунктом 39 такого змісту: "39. COVID-19", а наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 (z1306-21) вакцинацію проти COVID-19 включено до обов`язкових профілактичних щеплень для працівників окремих видів професій.

Апеляційний суд встановив неможливість переведення позивача на дистанційну чи надомну форму роботи.

При цьому зазначив, що, обіймаючи посаду діловода, позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників ПАТ "Сумихімпром", оскільки фактично контактував на виробництві з іншими особами, в результаті чого міг поширювати коронавірусну інфекцію.

У зв`язку із цим апеляційний суд вважав, що у відповідача були наявні правові підстави для відсторонення позивача від роботи, а зазначене втручання у права останнього є пропорційним меті охорони здоров`я населення.

Узагальнені доводи касаційної скарги

05 травня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 30 березня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених в інших справах.

Доводи інших учасників справи

05 червня 2023 року від ПАТ "Сумихімпром" до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

26 травня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що ОСОБА_1 з 07 грудня 2018 року працює на 0,5 ставки на посаді діловода ПАТ "Сумихімпром".

12 листопада 2021 року ПАТ "Сумихімпром" видано наказ-постанову № 404/14 "Про обов`язкову вакцинацію проти COVID-19", за яким всім керівникам структурних підрозділів необхідно надати до ВК списки працівників, які не щеплені вакциною проти COVID-19 станом на 08 грудня 2021 року.

23 листопада 2021 року ПАТ "Сумихімпром" видало письмове розпорядження № 417 "Про обов`язкову вакцинацію проти COVID-19", відповідно до якого зобов`язано працівників, які не уклали декларацію з сімейним лікарем МСЧ ПАТ "Сумихімпром", надати достовірну інформацію про отримання щеплення проти COVID-19: документ, який підтверджує, що працівник отримав повний курс вакцинації чи 1 дозу дводозної вакцини COVID-19 або внутрішній COVID сертифікат на порталі "Дія"; довідку медичного закладу про одужання або внутрішній COVID сертифікат на порталі "Дія"; довідку медичного закладу форми № 028-1/0 "Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19". Попереджено про відсторонення від роботи під особистий підпис на попередженні (додаток 1) працівників, які відмовилися від щеплення, або не надали достовірної інформації стосовно стану вакцинації або про дату перенесеної хвороби, або наявності протипоказань проти щеплення.

Відповідно до попередження ПАТ "Сумихімпром" від 09 грудня 2021 року (додаток № 1 до розпорядження № 417 від 23 листопада 2021 року) ОСОБА_1 під підпис був повідомлений про те, що з 09 грудня 2021 року, на період дії карантину, наявність щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників ПАТ "Сумихімпром". На підставі наказу-постанови № 404/14 "Про обов`язкову вакцинацію проти COVID-19" до 01 грудня 2021 року необхідно подати документ, який підтверджує, що працівник отримав повний курс вакцинації чи 1 дозу дводозної вакцини COVID-19 або внутрішній COVID сертифікат на порталі "Дія"; довідку медичного закладу про одужання або внутрішній COVID сертифікат на порталі "Дія"; довідку медичного закладу форми № 028-1/0 "Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19". Повідомлено, що якщо до 01 грудня 2021 року не буде подано одного з вищевказаних документів, з 10 грудня 2021 року наказом по підприємству позивача відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19.

Документ, який підтверджує, що працівник отримав повний курс вакцинації чи 1 дозу дводозної вакцини COVID-19 або внутрішній COVID сертифікат на порталі "Дія"; довідку медичного закладу про одужання або внутрішній COVID сертифікат на порталі "Дія"; довідку медичного закладу форми № 028-1/0 "Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19" позивачем не надано.

Наказом ПАТ "Сумихімпром" № 2877 від 08 грудня 2021 року "Про відсторонення від роботи працівників, які станом на 09 грудня 2021 року не вакциновані" відсторонено від роботи з 10 грудня 2021 року діловода ОСОБА_1, який не вакцинувався, без збереження заробітної плати на термін до усунення причини відсторонення.

З вказаним наказом позивач ознайомлений 09 грудня 2021 року.

Наказом від 03 березня 2022 року № 513 припинено з 25 лютого 2022 року дію наказу № 2877 від 08 грудня 2021 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача поновити позивача на роботі не було предметом перегляду судом апеляційної інстанції, а тому не підлягає перегляду і в суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) , а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (254к/96-ВР) (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що "обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) . Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України" (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я"(далі - Закон № 2801-XII (2801-12) ) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" (1645-14) (далі - Закон № 1645-ІІІ (1645-14) ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою cтатті 12 Закону № 1645-ІІІ (1645-14) передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (267-2015-п) (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90 (90-2020-п) ), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" (83-2015-п) затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, ПАТ "Сумихімпром".

Наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393 "Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.

Наказом МОЗ від 30 листопада 2021 року № 2664 "Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 (1096-2021-п) постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (4004-12) (далі - Закон № 4004-XII (4004-12) ) та в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України N 66 від 14 квітня 1995 року (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897 (z1159-11) .

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII (4004-12) . Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 (1096-2021-п) передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 з 07 грудня 2018 року працює на посаді діловода в ПАТ "Сумихімпром".

Апеляційним судом встановлено, що за характером виконуваної позивачем роботи переведення його на дистанційну чи надомну форму роботи є неможливим. Обіймаючи посаду діловода, він міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників ПАТ "Сумихімпром", оскільки фактично контактував на виробництві з іншими особами, в результаті чого міг поширювати коронавірусну інфекцію.

Оскільки відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих, апеляційний суд дійшов висновку, що в даному випадку відсторонення позивача можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Установивши, що ОСОБА_1, працюючи в ПАТ "Сумихімпром" на посаді діловода, за характером своєї роботи контактував з іншими працівниками цього підприємства, і це підвищує ризик інфікування COVID-19 та/або сприяння його подальшому поширенню, а встановити іншу форму організації роботи, зокрема дистанційну або надомну, є неможливим, суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про правомірність тимчасового відсторонення позивача від роботи.

Крім того слід враховувати, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припиняється, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили його відсторонення від роботи та після його допуску до роботи (виконання робіт).

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи.

Оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, тому відсутні і правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.