Короткий зміст позовних вимогУ листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, в якому просив розірвати шлюб, укладений 24 вересня 2014 року між ним та ОСОБА_2, а також стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у сумі 66 796 грн.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спільне життя з відповідачкою не склалося, шлюбні відносини фактично між ними припинені, спільного господарства не ведуть. Подальше збереження шлюбу суперечить інтересам обох сторін.Обґрунтовуючи вимогу про стягнення грошових коштів, ОСОБА_1 зазначив, що ним були укладені договори підряду щодо проведення ремонтних робіт в особистому будинку ОСОБА_2 . Оскільки відповідні поліпшення не можливо демонтувати та повернути особі, яка придбала такі матеріали та сплачувала кошти за проведення ремонтних робіт, позивач вважав за доцільне стягнути 60 500 грн.Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що ним було профінансовано відпочинок з ОСОБА_2 у м. Буковель Івано-Франківської області на 12 592 грн, тому вважав за доцільне стягнути з відповідача 50% від сплаченої суми.У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому з урахуванням уточнень просила: розірвати шлюб; визнати недійсним шлюбний договір від 03 березня 2015 року, укладений між сторонами; поділити спільне сумісне майно подружжя в такий спосіб: виділити у власність ОСОБА_2 Ѕ квартири АДРЕСА_1 ; виділити у власність ОСОБА_2 Ѕ квартири АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошові кошти як вартість автомобіля "Subaru Forester" у сумі 465 740 грн, стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошові кошти як вартість спільного майна в сумі 226 050 грн.Зустрічний позов обґрунтовано тим, що спільне життя з ОСОБА_1 не склалося, шлюбні відносини фактично між ними припинені, спільного господарства не ведуть. ОСОБА_2 зазначила, що пункт 1.2 шлюбного договору був внесений сторонами під впливом помилки, так як сторони правочину помилилися щодо обставин, які мають істотне значення, тому є підстави для визнання договору недійсним. Під час перебування у шлюбі сторонами було набуте нерухоме майно, яке у добровільному порядку не поділено. Тому на підставі статей 70, 71 СК України просила поділити спільне сумісне майно.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішеньРішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 24 вересня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 2669.У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти як вартість автомобіля "Subaru Forester", реєстраційний номер НОМЕР_1, у розмірі 465 740,00 грн.У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_2 відмовлено.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 749,10 грн.Судові рішення мотивовано тим, що подальше спільне подружнє життя сторін та збереження шлюбу суперечить їх інтересам, а тому такий підлягає розірванню. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за проведення ремонту у будинку ОСОБА_2 та фінансування її відпочинку, суди виходили із того, що на підтвердження своїх вимог останній не надав належних та допустимих доказів, а тому вони є недоведеними. Також суди вважали недоведеними зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про недійсність шлюбного договору та укладення його внаслідок помилки останньої. З огляду на наявність шлюбного договору, спірні квартири є особистою приватною власністю ОСОБА_1, а тому не підлягають поділу між сторонами. Також не підлягають до задоволення вимоги про стягнення з останнього вартості спільного побутового майна у розмірі 226 050,76 грн, оскільки з урахуванням перебігу часу та відповідно зносу майна, відсутністю відповідної оцінки зносу майна, суд позбавлений можливості реально оцінити вартість цього майна. При цьому суди вважали за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 Ѕ частини вартості спільного нажитого рухомого майна - автомобіля "Subaru Forester" у розмірі 465 740 грн, оскільки автомобіль є спільним майном подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводиУ касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірний автомобіль "Subaru Forester" був придбаний ним за його особисті кошти, а тому на нього не розповсюджується режим спільної сумісної власності. Крім того, зазначена у судових рішень вартість цього автомобіля є занадто завищеною. Оскільки судові рішення оскаржуються лише в частині поділу спірного автомобіля та стягнення судового збору, то відповідно до статті 400 ЦПК України їх законність в іншій частині колегією суддів не перевіряються.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та зупинено рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 465 740 грн та судового збору.Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами24 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 2669.Відповідно до договору купівлі-продажу автомобіля від 12 травня 2016 року, укладеного між ТОВ "Інтерциклон" та ОСОБА_1, автомобіль "Subaru Forester" належить ОСОБА_1 .Обґрунтовуючи зустрічний позов, ОСОБА_2 зазначила, що автомобіль "Subaru Forester" придбано у період зареєстрованого шлюбу, відтак він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому на підставі статті 70 СК України просила поділити автомобіль, стягнувши на її користь грошову компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля у розмірі 465 740 грн. На підтвердження вартості автомобіля ОСОБА_2 надала звіт № ВА161207-001.

Позиція Верховного СудуЗгідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваЗгідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі наданих сторонами доказів, встановивши, що спірний транспортний засіб "Subaru Forester" набутий сторонами у період шлюбу за спільні кошти, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, дійшов правильного висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартості Ѕ частини його вартості у розмірі 465 740 грн, з огляду на неподільність цього майна.Оскільки презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя ОСОБА_1 не спростовано, матеріали справи не містять належних доказів того, що спірне майно придбане за його особисті кошти, доводи касаційної інстанції про належність спірного майна на праві особистої приватної власності відповідача безпідставні.Доводи касаційної скарги про те, що вартість спірного майна є значно завищеною необґрунтовані, оскільки спростовуються звітом про незалежну оцінку вартості транспортного засобу від 01 грудня 2016 року № ВА 161207-001, наданим суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "Бізнес Ассіст", відповідно до якого вартість автомобіля становить 931 480 грн (а. с. 43-88, т. 1). Доказів, які б спростовували цей звіт та визначену у ньому вартість автомобіля, ОСОБА_1 не надав. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення в частині поділу автомобіля ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Вовк Сергій Петрович, залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 465 740 грн залишити без змін.Поновити виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.