розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Розумною Оксаною Олександрівною, на рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 червня 2021 року у складі судді Єрмак Н. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2023 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Хіль Л. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2019 року Шайп Росс Ор звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним, стягнення збитків та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що у червні 2014 року на міжнародному сайті знайомств він познайомився із ОСОБА_1, з якою сподівався створити сім`ю. У період їх спілкування, яке тривало більше півтора роки, відповідачка, маніпулюючи статусом майбутньої дружини, використовуючи його для задоволення власних матеріальних потреб, вмовила придбати за його ж грошові кошти автомобіль. Сторони дійшли згоди, що власником автомобіля буде він, а відповідач матиме право користування транспортним засобом.

06 вересня 2015 року він прибув із США до України у м. Харків для укладення договору купівлі-продажу автомобіля, оплата вартості якого мала бути здійснена у безготівковій формі його банківською платіжною карткою, отже, його грошовими коштами, що гарантувало йому право власності на такий автомобіль.

Сторони декілька разів заходили до автомобільного салону "Mitsubishi", де відповідач із менеджером автосалону в його присутності обговорювали умови договору, які він не розумів, тому що не володіє українською або російською мовами, перекладач під час таких зустрічей участі не брав, переклад здійснювала сама ОСОБА_1 .

Враховуючи негативні наслідки оскаржуваного правочину та незаконне зняття грошових коштів з його банківської картки, вважав, що ОСОБА_1 перекладала інформацію учасникам договору так, як було вигідно їй, навмисно спотворюючи наміри сторін та повідомляла їм неправдиву інформацію для введення в оману задля отримання особистої фінансової та майнової вигоди.

09 вересня 2015 року ОСОБА_1, будучи обізнаною про його намір 10 вересня 2015 року повернутися до США, повідомила його, що з технічних причин купівля автомобіля затримується і переноситься на 12 вересня 2015 року та для оплати його вартості запропонувала залишити їй банківську платіжну карту. При цьому ОСОБА_1 запевнила його, що як адвокат, розуміється на тому, як саме оформити договір і гарантувати йому право власності на автомобіль.

Позивач посилався на те, що довіряв відповідачці, тому залишив їй свою банківську картку для оплати вартості автомобіля та доручив від його імені внести на рахунок ФОП " ОСОБА_2" грошові кошти на його ремонт у розмірі 686 500,00 грн, про що 12 вересня 2015 року було укладено договір доручення. Того ж дня, із його банківської платіжної картки було знято 31 635,91 дол. США, що за курсом валют, встановлених Національним банком України (далі - НБУ) на дату здійснення платежу складало 686 500,00 грн.

Після придбання автомобіля ОСОБА_1 відмовилася від реєстрації шлюбу із ним та повертати йому автомобіль й правовстановлюючі документи на нього, а також інше майно, придбане ним. Тоді він намагався повернути своє майно та дізнався, що ОСОБА_1, ввівши його в оману, використавши його банківську картку, внесла грошові кошти через термінальне обладнання на розрахунковий рахунок не продавця автомобіля, а фізичній особі - підприємцю (далі - ФОП) ОСОБА_2 . Після цього вона отримала та внесла його кошти у готівковій формі до продавця автомобіля ТОВ "Техно-Арт" від свого імені, що стало підставою для оформлення права власності на автомобіль на її ім`я.

Зазначав, що йому не відомі підстави зарахування його коштів на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2, оскільки він у нього нічого не придбавав, жодних документів із ним не підписував та ніколи не зустрічався.

Позивач вважав, що правочин, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1, від імені, але не в його інтересах, вчинений обманним шляхом, оскільки йому, як його фактичній стороні, не були відомі природа та предмет зобов`язання, права та обов`язки сторін, він нічого не отримав від цього правочину та не має документів, що його стосуються.

Ураховуючи зазначене вважав відповідача винною у вказаних діях, які спричинили йому майнові збитки та моральну шкоду в розмірі, заявленому до стягнення.

Посилався на те, що банківська платіжна карта, яку використовувала відповідачка, є кредитною. На час звернення до суду кредит у розмірі 31 635,91 дол. США та проценти за кредитом у розмірі 5 212,25 дол. США ним сплачено повністю, що підтверджує понесення ним реальних фінансових збитків, які підлягають стягненню з відповідачки на його користь.

Обґрунтовуючи суму моральної шкоди у розмірі 4 000,00 дол. США, позивач посилався на те, що на відносини з відповідачем та на відновлення порушених майнових прав у нього пішло більше 5 років його життя.

Позивач також повідомив, що у зв`язку з тим, що йому було необхідно готувати документи до суду на території України для відновлення своїх порушених прав та майнових інтересів, він був змушений передати для перекладу з англійської мови листування та відео-діалоги з відповідачем до бюро перекладів у м. Харкові. За послуги перекладача позивач поніс витрати у розмірі 2 322,00 доларів США. Вважає вказану суму своїми вимушеним витратами у зв`язку з подачею позовної заяви, які також просив стягнути з відповідача.

Крім того, у зв`язку з тим, що відповідач обманним шляхом використала грошові кошти позивача у своїх особистих цілях, тому вона повинна сплатити позивачу 3% річних за користування чужими грошовими коштами за період з 12 вересня 2015 року до 12 лютого 2020 року.

Також позивач просив поновити йому строк позовної давності, так як про порушення своїх прав він дізнався лише в жовтні 2016 року, після численних звернень до фінансових установ та продавця автомобіля.

Уточнивши позовні вимоги, Шайп Росс Ор просив суд:

- визнати недійсним, вчинений під впливом обману, правочин, укладений ОСОБА_1, від імені та не в його інтересах, із ФОП ОСОБА_2, на виконання якого ОСОБА_1 провела 12 вересня 2015 року сплату банківською карткою на суму 31 635,91 доларів США, без його згоди та відома;

- стягнути із ОСОБА_1 на його користь:

73 696,32 дол. США - збитки;

4 192,00 дол. США - проценти за користування грошовими коштами;

4 000,00 дол. США - моральної шкоди;

вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02 червня 2021 року позов Шайп Росс Ор задоволено.

Визнано недійсним договір доручення від 12 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та Шайп Росс Ор, на виконання якого 12 вересня 2015 року була проведена сплата банківською карткою Шайп Росс Ор на суму 31 635,91 доларів США, що за курсом валют, встановленому на дату платежу становило 686 500 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Шайп Росс Ор збитки у розмірі 73 696,32 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Шайп Росс Ор моральну шкоду у розмірі 4 000 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Шайп Росс Ор проценти за користування грошовими коштами у розмірі 4 192 доларів США.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позивачем доведено та не спростовано відповідачем, що під час укладення спірного договору внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву.

Суд вважав, що відповідач використала банківську платіжну картку позивача у своїх особистих потребах, без відома та згоди позивача, навмисно ввівши його в оману щодо істотних умов зобов`язання, уклавши від його імені угоду, від якої позивач не отримав будь-якої послуги або товару, натомість поніс матеріальні збитки, які підлягають стягненню із відповідача, як завдавача збитків.

Районний суд зазначив, що у зв`язку з тим, що банківська платіжна картка позивача кредитна, тому позивач зобов`язаний був повернути банку емітенту "CHASE" незаконно списану відповідачем суму у розмірі 31 635,91 дол. США, як кредит, та суму процентів за користування цим кредитом, у розмірі 5 212,25 дол. США, що разом становить 36 848,16 дол. США. При цьому суд взяв до уваги надані позивачем докази сплати кредиту та процентів по ньому у загальному розмірі 36 848,16 дол. США та визнав, що ОСОБА_1 спричинила ОСОБА_3 фінансові збитки, які підлягають стягненню на його користь.

Враховуючи, що відповідач, укладаючи спірний договір, не мала на меті настання реальних наслідків укладання договору, внаслідок чого позивач зазнав моральних страждань, які полягають в негативних змінах в його житті, тяжких душевних переживаннях, емоційної напрузі, а також те, що позивач вимушений був вживати додаткових зусиль щодо захисту порушеного права, районний суд визнав доведеними підстави для відшкодування моральної шкоди у розмірі, заявленому до стягнення.

Також суд дійшов висновку про дотримання позивачем строку позовної давності, так як про порушення своїх прав він дізнався лише у жовтні 2016 року, після звернень до автосалону та банків.

При вирішенні питання розподілу судових витрат, районний суд керувався вимогами статті 141 ЦПК України; у компенсації позивачу витрат на перекладача відмовлено за недоведеністю їх розміру 2 322,00 дол. США.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Розпорядженням голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану" змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду Полтавському апеляційному суду.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, поданою в її інтересах представником - адвокатом Розумною О. О., залишено без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 червня 2021 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки районного суду відповідають встановленим фактичним обставинам справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції дійшов правильного та вмотивованого висновку щодо обґрунтованості заявленого позову та доведеності складових визнання оскаржуваного правочину недійсним відповідно до статті 230 ЦК України, а саме: наявності умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких позивача введено в оману та самого факту обману.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що придбаний автомобіль був передвесільним подарунком від позивача, який був обізнаний, що стороною договору буде саме вона, ОСОБА_1, оскільки такі доводи спростовані наявними у справі письмовими доказами та показаннями свідка, допитаного в судовому засідання із дотриманням вимог статті 230 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими доводи відповідача про те, що за відсутності у позивача посвідки на постійне чи тимчасове проживання в Україні, такий транспортний засіб не міг бути зареєстрованим за ним, та взяв до уваги необізнаність позивача, як громадянина США, із українським законодавством.

Заперечення відповідача щодо наданої судом першої інстанції оцінки доказів, зокрема електронного листування, яке представляє собою лише їх вибірку, апеляційний суд відхилив, оскільки відповідач мала можливість надати суду для дослідження повну версію, проте не реалізувала таке право.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками районного суду про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки про порушення своїх прав позивач дізнався лише в жовтні 2016 року, після звернень до автосалону та банків. При цьому суд врахував фактичне проживання позивача у США, незнання ним української мови та законодавства, наявність обману при укладенні оскаржуваного правочину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Розумною О. О., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення не відповідають положенням статей 263- 265 ЦПК України та підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Вважає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки неможливо визнати невчинений правочин (позивачем не було здійснено жодної дії на виконання своїх обов`язків повіреного, відповідачка не надавала будь-яких засобів на виконання договору) недійсним.

Посилається на те, що вибірки з повідомлень та діалогів не відповідають оригіналам таких повідомлень та діалогів, відтак не є належними доказами у справі. Під час розгляду справи суд першої інстанції не здійснював безпосереднє дослідження оригіналів електронних доказів (ні електронного листування, ні відеозаписів).

Також вважає, що наявний у матеріалах справи висновок спеціаліста не є належним і допустимим доказом на підтвердження позовних вимог, а є "плодом отруйного дерева" і не може бути взятий до уваги під час ухвалення судового рішення.

Стягуюючи моральну шкоду на користь позивача, суди не звернули увагу на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач зазнав будь-яких моральних страждань, обґрунтування співмірності заявлених до стягнення коштів понесеним ним моральним стражданням та наявність причинного зв`язку між поведінкою відповідача і заподіяною шкодою.

Зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки після укладення оспорюваного договору доручення від 12 вересня 2015 року до моменту звернення до суду 14 червня 2019 року пройшло 3 роки 9 місяців і 2 дні. Оскільки позивач 21 квітня 2016 року звернувся до Головного управління національної поліції в Харківській області із заявою про вчинення щодо нього з боку ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, отже, з тієї дати він знав про те, що покупцем автомобіля є відповідач, що є беззаперечним доказом пропуску позивачем строку позовної давності.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21 та постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15, від 19 серпня 2018 року у справі № 822/573/17, від 27 листопада 2018 року у справі № 805/2601/16-а, від 21 березня 2019 року у справі № 809/531/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 667/2661/15-ц, від 16 грудня 2019 року у справі № 922/3128/18, від 27 січня 2021 року у справі № 753/13197/18, від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 23 лютого 2021 року у справі № 910/5349/18, від 20 квітня 2021 року у справі № 750/3192/14, від 21 травня 2021 року у справі № 910/1654/20, від 23 вересня 2021 року у справі № 910/17662/19, від 14 червня 2022 року у справі № 904/6902/20, від 19 липня 2022 року у справі № 686/21853/21, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/5408/21, від 02 лютого 2023 року у справі № 916/2767/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, ОСОБА_1 вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України, оскільки справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду та суди не дослідили зібрані у справі докази, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року представником ОСОБА_3 - адвокатом Бережним Г. В. подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що суди попередніх інстанцій повністю з`ясували обставини, що мають значення для справи та ухвалили судові рішення, які відповідають положенням статей 263- 265 ЦПК України.

Зазначає, що під час розгляду справи відповідач не спростувала викладені і підтверджені позивачем обставини справи, отже, суди попередніх інстанцій надали оцінку доказам справи відповідно до статті 89 ЦПК України.

Посилається на відсутність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки про порушення своїх прав позивач не знав до лютого 2020 року.

Фактичні обставини, встановлені судами

З 06 вересня 2015 року до 10 вересня 2015 року Шайп Росс Ор прибув із США до України у м. Харків, що підтверджується відомостями про бронювання готелю та електронними авіаквитками (том 1, а. с. 65, 66).

09 вересня 2015 року між ТОВ "Техно-Арт" (продавець)та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір № OI0901, за умов якого продавець зобов`язується у строк 14 календарних днів поставити та передати у власність покупця новий автомобіль марки Outlander 2.0 CVTInvite, комплекції S93, кольору З26 - 1 шт.; покупець, у свою чергу, зобов`язується прийняти товар та у строк 5 робочих днів сплатити вартість автомобіля в розмірі 635 000,00 грн (том 1, а. с. 30-31).

12 вересня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір доручення, відповідно до якого остання доручила ОСОБА_3 внести на рахунок ФОП " ОСОБА_2" грошові кошти на ремонт автомобіля у розмірі 686 500,00 грн.

12 вересня 2015 року з банківської платіжної кредитної картки, оформленої та виданої на ім`я ОСОБА_3 американським банком-емітентом "CHASE" списано 31 635,91 дол. США, що за курсом валют, встановленим НБУ на дату списання коштів складало 686 500,00 грн, та підтверджується банківською випискою руху коштів від 04 листопада 2015 року, де отримувачем коштів зазначено "STO29IKZA1VQACC00", місце проведення грошової операції "Харків" (том 1, а. с. 38).

Шайп Росс Ор звертався до банку-емітенту "CHASE", який у своєму листі від 06 лютого 2017 року підтвердив, що дійсно 12 вересня 2015 року з картки ОСОБА_3 списано 31 635,91 дол. США та, що грошові кошти надійшли до КБ "ПриватБанк". Щодо отримувача коштів відомо, що він виставив рахунок в якості коду категорії товарів (MCC) 7538 "Автосервіс" та що він не є дилером.

Відповідно до анкети-заяви ФОП ОСОБА_2 на підключення до послуги "Еквайрингу" у АТ КБ "ПриватБанк", де зазначені: назва його торгового місця для відображення на чеку "STO", місце реалізації товару " АДРЕСА_1", вид діяльності (асортимент товару/послуг) "автомайстерня/СТО/7538", реквізити для відшкодування коштів за розрахункове обслуговування операцій по платіжним карткам: "р/р НОМЕР_1 у АТ КБ "ПриватБанк", МФО 351533".

Також надана банківська виписка по POS-терміналу S1120295 ФОП ОСОБА_2 у АТ КБ "ПриватБанк", де відображено, що 12 вересня 2015 року списано з банківської картки позивача № НОМЕР_2 через POS-термінал 686 500,00 грн, комісія банку склала 12 357,00 грн та, що 13 вересня 2015 року зараховано на р/р № НОМЕР_1 ФОП ОСОБА_2 у АТ КБ "ПриватБанк" 674 143,00 грн. Таким чином, ФОП ОСОБА_2 отримав списану з банківської платіжної картки ОСОБА_3 суму за вирахуванням комісії банку, а саме 674 143,00 грн (686 500,00 грн + 12 357,00 грн). Про це також свідчить, надана ОСОБА_3 банківська виписка по р/р № НОМЕР_1 ФОП ОСОБА_2 у АТ КБ "ПриватБанк", у якій зазначено, що 13 вересня 2015 року на р/р № НОМЕР_1, відкритий ФОП ОСОБА_2 у АТ КБ "ПриватБанк", надійшло 674 143,00 грн, як розрахунок по еквайрингу від 12 вересня 2015 року на суму 686 500,00 грн.

ОСОБА_1 внесла від свого імені до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі -ТОВ) "Техно-Арт" сплату за автомобіль Mitsubishi Outlander у розмірі 635 000,00 грн, трьома платежами у готівковій формі: 14 вересня 2015 року - 130 000,00 грн, 14 вересня 2015 року - 299 999,00 грн та 15 вересня 2015 року - 205 001,00 грн, що підтверджується виписками особистого рахунку ТОВ "Техно-Арт" у ПАТ "Мегабанк" (том 1, а. с. 33-35).

ОСОБА_3 надано відео-діалог між ним та ОСОБА_1 з офіційним перекладом розмови з англійської мови, який відбувся 19 вересня 2015 року через Інтернет-ресурс, завдяки програмному забезпеченню Skype. Зі змісту перекладу вбачається, що ОСОБА_1 розповідала позивачу про те, як вона разом із працівниками продавця автомобіля на території автосалону здійснила сплату за придбання автомобіля за допомогою його банківської картки однією транзакцією, а також про відсутність у неї грошових коштів, необхідних для реєстрації автомобіля у розмірі 1 200,00 дол. США (том 1, а. с. 69-74).

15 вересня 2015 року Шайп Росс Ор перерахував ОСОБА_1 1 200,00 дол. США через міжнародну платіжну систему Money Gram, що підтверджується квитанцією № 82829936 (том 1, а. с. 67).

У зв`язку із тим, що банківська платіжна картка ОСОБА_3 кредитна, тому позивач зобов`язаний був повернути банку-емітенту "CHASE" списану відповідачем суму у розмірі 31 635,91 доларів США, як кредит, та суму процентів за користування цим кредитом, у розмірі 5 212,25 доларів США, разом 36 848,16 доларів США.

Розрахунки кредитної суми та виписки банку-емітенту "CHASE" за періоди з 04 листопада 2015 року до 04 січня 2018 року свідчать про сплату позивачем кредиту та процентів по ньому у загальному розмірі 36 848,16 доларів США.

Позивачем надані докази того, що ОСОБА_1 зареєстрована на декількох міжнародних сайтах знайомств, а саме: Cinderella, VeronikaLove, Find-bride, де вона вказує свій рід занять, як "lawyer", юрист або адвокат (том 1, а. с. 218-224).

Згідно з висновком спеціаліста Інституту судової експертизи та криміналістики від 30 листопада 2016 року за договором № 36, у наданих для дослідження матеріалах переписки містяться висловлювання, вирази, фрази, які є прийомами психологічного впливу зі сторони ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_3 . Такими приймами є: переконання, звернення до позитивних якостей співрозмовника, звернення в емоційно-чуттєвій сфері, активізація особисто-значимих мотивів, актуалізація потреб співрозмовника та формування перспектив їх реалізації; провокація стану тривоги (шляхом тимчасових пауз у спілкуванні).

За змістом пункту 2 цього висновку експерт дійшов висновку, що Шайп Росс Ор проявляв високу зацікавленість та увагу до ОСОБА_1, відчував до неї почуття прихильності, симпатії та був готовий виконати будь-яке її бажання, щоб отримати у відповідь її взаємність. З огляду на викладене, критичність в оцінці своїх дій та вчинків ОСОБА_3 могла бути недостатньою, що могло виступати умовою, що полегшує застосування до нього психологічний вплив.

Згідно з пунктом 6 висновку, виходячи із індивідуально-психологічної характеристики ОСОБА_3 та виявлених ознак застосування впливу зі сторони ОСОБА_1, а також приймаючи до уваги значимість для ОСОБА_3 його ідеї (мрії) про створення сім`ї з ОСОБА_1, його високу прихильність до неї, його поведінка може бути розцінена як конформна. Конформність має місце при прийнятті рішення ОСОБА_3, зокрема, це стосується впливу думки ОСОБА_1 на рішення та вчинки ОСОБА_3 відносно перерахованих грошових сум ОСОБА_1 .

За змістом пункту 7 висновку, враховуючи зміст відповідей на попередні відповіді, а також приймаючи до уваги наявний інтерес у ОСОБА_1 до питань психології (зокрема, тематика свідомої діагностики та прогнозування поведінки людини) можна припустити, що вона свідомо використовувала свої знання для прогнозування поведінки ОСОБА_3 та цілеспрямовано застосовувала вплив на його поведінку при вирішенні грошових питань.

Зміст наданих для дослідження матеріалів дозволяє зробити висновок, що Шайп Росс Ор відчував тривогу, страх по відношенню до ОСОБА_1, пов`язаних із невизначеністю у відношеннях із ОСОБА_1, періодичною відсутністю інформації про неї, страхом її втрати, втрати взаємності у відносинах (пункт 8) (том 1, а. с. 86-110).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Розумною О. О., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору доручення від 12 вересня 2015 року

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Отже, правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Встановлено, що Шайп Росс Ор мав намір придбати автомобіль Mitsubishi Outlander шляхом безготівкового розрахунку та набути право власності на нього. Маючи довірливі відносини з ОСОБА_1, яка увійшла до нього в довіру, він не залучив до супроводу процесу придбання автомобіля перекладача та юриста при підписанні договору. Зазначені обставини спричинили підписання позивачем оспорюваного договору доручення від 12 вересня 2015 року, відповідно до якого відповідач доручила ОСОБА_3 внести на рахунок ФОП " ОСОБА_2" грошові кошти на ремонт автомобіля у розмірі 686 500,00 грн. Надалі ОСОБА_1 використала перераховані позивачем кошти на рахунок ФОП " ОСОБА_2" на придбання автомобіля Mitsubishi Outlander та зареєструвала його на своє ім`я.

Відсутність знань української мови, законодавства України, незалучення юриста та перекладача до та під час укладення оспорюваного договору сприяли можливості ОСОБА_1 на введення позивача в оману. Так, ОСОБА_1 навмисно ввела в оману ОСОБА_3 щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо предмета договору та набуття ним у майбутньому права власності на автомобіль Mitsubishi Outlander.

Наявний у матеріалах справи висновок спеціаліста Інституту судової експертизи та криміналістики від 30 листопада 2016 року, у тому числі, підтверджує наявність у діях ОСОБА_1 умислу на введення позивача в оману. Зокрема, проаналізувавши надані для проведення експертизи документи, експертом встановлено, що у матеріалах переписки містяться висловлювання, вирази, фрази, які є прийомами психологічного впливу зі сторони ОСОБА_1 на ОСОБА_3 . Такими приймами є: переконання, звернення до позитивних якостей співрозмовника, звернення в емоційно-чуттєвій сфері, активізація особисто-значимих мотивів, актуалізація потреб співрозмовника та формування перспектив їх реалізації; провокація стану тривоги (шляхом тимчасових пауз у спілкуванні).

З огляду на наведене та враховуючи, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт його обману ОСОБА_1 під час укладення оспорюваного договору доручення, доведено наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт оману, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним відповідно до вимог статті 230 ЦК України.

Під час розгляду справи Шайп Росс Ор спростував у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), виконав встановлений процесуальним законом обов`язок доведення обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема довів належними і допустимими доказами факт вчинення правочину під впливом обману.

Суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням належної оцінки наданих сторонами доказів, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору доручення, оскільки позивач довів, що оспорений правочин укладено шляхом обману зі сторони відповідача.

Щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 збитків, процентів за користування грошовими коштами та моральної шкоди

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України (435-15) грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Встановлено, що ОСОБА_1 використала банківську платіжну картку позивача, з якої було списано 31 635,91 дол. США, у своїх особистих потребах. Зазначена карта позивача є кредитною, тому він зобов`язаний був повернути банку-емітенту "CHASE" незаконно списану відповідачем суму у розмірі 31 635,91 дол. США кредиту та суму процентів за користування цим кредитом у розмірі 5 212,25 доларів США.

Частиною другою статті 230 ЦК України визначено, що сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про застосування до спірних правовідносин частини другої статті 230 ЦК України та наявності підстав для стягнення з ОСОБА_1 коштів у розмірі 73 696,32 дол. США ((31 635,91+5 212,25)*2).

Зазначені висновки судів попередніх інстанцій є правильними та відповідають нормам матеріального права.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України (435-15) . Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України (435-15) поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України (435-15) ), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України (435-15) ).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Отже, у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій також обґрунтовано вважали, що наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 625 ЦК України та стягнення на користь позивача 4 192,00 дол. США (матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті).

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частини другої статті 23 ЦК України).

Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дії відповідача завдали позивачеві моральних страждань, які полягали в негативних змінах в його житті, тяжких душевних переживаннях, емоційної напрузі. Зазначені зміни у житті позивача відбулися з вини відповідачки, яка повинна відшкодувати йому моральну шкоду. Зокрема, позивач у зв`язку з діями відповідачки відчував психологічне напруження, розчарування, незручності, сором. При цьому суди правильно визнали доведеними обставини завдання моральної шкоди та встановили, що заявлений позивачем розмір на її відшкодування не є більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, не призводить до її безпідставного збагачення.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що позивач зазнав будь-яких моральних страждань, не заслуговують на увагу.

Щодо строку позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої, п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що строк позовної давності на пред`явлення даного позову сплив.

Такі висновки судів попередніх інстанцій є правильними з огляду на таке.

Встановлено, що оспорюваний договір доручення укладено 12 вересня 2015 року. За результатами розгляду справи суди дійшли правильного висновку, що під час укладення зазначеного договору мав місце обман зі сторони повіреного - ОСОБА_1, що виключає обізнаність ОСОБА_3 з умовами зазначеного договору та виключає можливість обчислення строку позовної давності з цієї дати.

Оскільки відповідно до ЦК України (435-15) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що про порушення свого права позивач дізнався в жовтні 2016 року після звернень до автосалону та банків.

Посилання заявника на необхідність обчислення строку позовної давності з 21 квітня 2016 року, коли позивач звернувся до Головного управління національної поліції в Харківській області із заявою про вчинення щодо нього з боку ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, колегія суддів відхиляє, оскільки із поданої ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 заяви від 21 квітня 2016 року до Головного управління національної поліції в Харківській області встановити обізнаність позивача про порушення його прав неможливо (том 5, а. с. 26).

Колегія суддів вважає безпідставними посилання касаційної скарги на те, що наявний у матеріалах справи висновок спеціаліста не є належним і допустимим доказом на підтвердження позовних вимог, а є "плодом отруйного дерева" і не може бути взятий до уваги під час ухвалення судового рішення.

Оскільки під час розгляду справи не було проведено відповідного експертного дослідження, у тому числі за клопотанням відповідача, судами попередніх інстанцій було ухвалено судове рішення на підставі доказів, наявних у матеріалах справи. При цьому ЦПК України (1618-15) обмежень щодо врахування судом висновків спеціаліста не містить.

Доводи касаційної скарги про встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи на підставі недопустимих доказів колегія суддів відхиляє, оскільки обставини справи встановлені на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. При цьому Верховним Судом не встановлено порушень положень статті 230 ЦПК України під час допиту свідків, які надали показання щодо обставин, які входять в предмет доказування.

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на неналежність поданих позивачем електронних доказів у зв`язку з тим, що суд першої інстанції не здійснював безпосереднє дослідження їх оригіналів (ні електронного листування, ні відеозаписів), оскільки відповідачем не надано доказів на їх спростування та/або інших, доказів, які б викликали сумнів у їх достовірності.

Посилання заявника на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21 та постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15 (провадження № 61-1256св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 822/573/17 (провадження № К/9901/37671/18), від 27 листопада 2018 року у справі № 805/2601/16-а, від 21 березня 2019 року у справі № 809/531/18 (провадження № К/9901/68163/18), від 16 грудня 2019 року у справі № 922/3128/18, від 27 січня 2021 року у справі № 753/13197/18 (провадження № 61-19524св19), від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 23 лютого 2021 року у справі № 910/5349/18, від 27 травня 2021 року у справі № 910/1654/20, від 23 вересня 2021 року у справі № 910/17662/19, від 14 червня 2022 року у справі № 904/6902/20, від 19 липня 2022 року у справі № 686/21853/21 (провадження № 61-3096св22), від 03 серпня 2022 року у справі № 910/5408/21, від 02 лютого 2023 року у справі № 916/2767/21, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.