розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2022 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ "ФК "Фінілон"), про захист прав споживачів, стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що між нею та Публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ) комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", на території Автономної Республіки (далі - АР) Крим було укладено три договори банківського вкладу, а саме: договір № SAMDN80000730232081 від 02 листопада 2012 року на суму 26 930 доларів США з процентною ставкою 9 % річних, строком до 02 листопада 2013 року; договір № SAMDN80000736972771 від 06 серпня 2013 року на суму 41 195 доларів США з процентною ставкою 6,5 % річних, строком до 06 листопада 2013 року та договір № SAMDN80000736972750 від 06 серпня 2013 року на суму 40 000 доларів США з процентною ставкою 6,5 % річних, строком до 06 листопада 2013 року.

Вказувала, що 02 грудня 2020 року вона направила відповідачу заяву про розірвання трьох договорів банківського вкладу, яку банк отримав 04 грудня 2020 року, а враховуючи що 05 та 06 грудня 2020 року вихідні дні, то датою розірвання договорів є 09 грудня 2020 року, відповідно до умов цих же договорів. Однак, після розірвання договорів банк не повернув їй суми вкладів та нараховані відсотки за умовами договору.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" суму вкладів за договорами банківського вкладу в загальному розмірі 108 125 доларів США, відсотки за вкладами в загальному розмірі 51 281,59 доларів США, а також 3 % річних за період з дня розірвання договору до дати подання позову та пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у сумі 1 384 261,30 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму вкладів з нарахованими відсотками у розмірі 148 628,22 доларів США, 3% річних у розмірі 3 318,71 грн, без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку, з яких:

за договором № SAMDN80000730232081 від 02 листопада 2012 року: сума вкладу у розмірі 26 930 доларів США, відсотки за вкладом у розмірі 16 023,23 доларів США, 3% річних у розмірі 33,11 доларів США, що еквівалентно 822,78 грн;

за договором № SAMDN80000736972771 від 06 серпня 2013 року: сума вкладу у розмірі 41 195 доларів США, відсотки за вкладом у розмірі 12 420,15 доларів США, 3% річних у розмірі 50,64 доларів США, що еквівалентно 1 258,40 грн;

за договором № SAMDN80000736972750 від 06 серпня 2013 року: сума вкладу у розмірі 40 000 доларів США, відсотки за вкладом у розмірі 12 059,84 доларів США, 3% річних у розмірі 49,18 доларів США, що еквівалентно 1 237,53 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 доведено факт укладення з банком договорів банківського вкладу. Ураховуючи те, що банк належно не виконав своїх зобов`язань за вказаним договором, наявні підстави для стягнення суми вкладу, нарахованих відсотків та 3 % річних у визначених судом розмірах.

При цьому, врахувавши, що між позивачем та банком 09 грудня 2020 року припинені правовідносини з договорів банківського вкладу (на підставі поданої заяви позивачем про розірвання договорів банківського вкладу), тому частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на спірні правовідносини після розірвання договорів банківського вкладу, а позовні вимоги стосуються пені за період з 09 грудня 2020 року до 24 грудня 2020 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2022 року в частині стягнення суми банківських вкладів залишено без змін.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2022 року змінено в частині стягнення відсотків за вкладами, зменшивши загальний розмір відсотків з 51 281,59 доларів США до 3 978,68 доларів США.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2022 року змінено в частині стягнення 3% річних.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 :

за договором вкладу № SAMDN80000730232081 від 02 листопада 2012 року відсотки за вкладом у розмірі 193,68 доларів США та 3% річних у розмірі 33,11 долари США;

за договором № SAMDN80000736972771 від 06 серпня 2013 року відсотки за вкладом у розмірі 1 920,45 доларів США та 3% річних у розмірі 50,64 доларів США;

за договором № SAMDN80000736972750 від 06 серпня 2013 відсотки за вкладом у розмірі 1 864,55 долари США та 3% річних у розмірі 49,18 доларів США.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, дійшовши обґрунтованого висновку про невиконання банком зобов`язань за договорами депозитних вкладів.

При цьому, апеляційний суд встановив, щоіз заявою про розірвання договорів банківського вкладу ОСОБА_1 вперше звернулася до банку 22 січня 2015 року. А тому відповідно до вимог частини третьої статті 651 ЦК України вищевказані договори банківського вкладу є розірваними через два банківських дні з дати отримання заяви банком, тобто з 29 січня 2015 року. Враховуючи цю обставину, суд здійснив інший розрахунок відсотків за користування коштами вкладів та 3% річних, передбачених статтею 625 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року до Верховного Суду, АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що АТ КБ "ПриватБанк" не є належним відповідачем за вимогами позивача, оскільки внаслідок укладення між банком та ТОВ "ФК "Фінілон" договору переведення боргу та переведення боргу за зобов`язаннями банку щодо виплати коштів за депозитними договорами, які є предметом спору у цій справі, АТ КБ "ПриватБанк" не несе зобов`язань за такими договорами, а ТОВ "ФК "Фінілон" є новим боржником за ними. Вважає, що належним відповідачем у справі є ТОВ "ФК "Фінілон".

Крім того, вказує на те, що позивачем не надано оригіналів договорів та квитанцій про внесення коштів, тому висновки судів про часткове задоволення позову ОСОБА_1 вважає незаконними.

Відзив на касаційну скаргу позивач до суду не подала.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

23 лютого 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2023 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено три договори банківського вкладу:

договір № SAMDN80000730232081 від 02 листопада 2012 року на оформлення вкладу "Стандарт" на суму 26 930 доларів США з процентною ставкою 9% річних, строком на 366 днів до 02 листопада 2013 року включно (а. с. 12);

договір № SAMDN80000736972771 від 06 серпня 2013 року на оформлення вкладу "Стандарт" на суму 41 195 доларів США з процентною ставкою 6,5% річних, строком на 92 дні до 06 листопада 2013 року включно (а. с. 14);

договір № SAMDN80000736972750 від 06 серпня 2013 року на оформлення вкладу "Стандарт" на суму 40 000 доларів США з процентною ставкою 6,5 % річних, строком на 92 дні до 6 листопада 2013 року включно (а. с. 16).

За змістом вищевказаних договорів банківського вкладу, у кожному з договорів банківського вкладу між сторонами погоджено умови, що договори вкладу передбачають автоматичне продовження дії на той самий строк, якщо сторони не виявляють бажання розірвати ці договори. У разі, якщо одна із сторін хоче розірвати договір, вона повідомляє про це іншу сторону. Дострокове розірвання договору відбувається через два банківські дні після здійснення такого повідомлення.

Після внесення ОСОБА_1 коштів за договорами, у розмірі відповідно до умов договорів, їй було видано банком квитанції (касові чеки), з огляду на надані нею копії (а. с. 26).

22 січня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до банку з вимогою про розірвання договорів та видачі їй коштів за вкладами, яка отримана банком 27 січня 2015 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень АТ КБ "ПриватБанк" зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 161/4985/17 та постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі 757/1536/15-ц, від 18 травня 2018 року у справі 761/18883/15-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 201/13687/16-ц, від 30 січня 2020 року у справі 761/30025/16-ц (провадження № 61-43404св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 201/15704/15, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов

та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно із частиною першою статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Частиною другою статті 1070 ЦК України передбачено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина перша статті 89 ЦПК України).

Встановивши існування між сторонами договірних правовідносин за депозитними вкладами, а також те, що АТ КБ "ПриватБанк" відмовляється належно виконати свої зобов`язання з повернення вкладів та нарахованих відсотків, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, змінивши розрахунок відсотків та 3% річних, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

При цьому, позивач не оспорює судові рішення в частині зменшення розміру стягуваних відсотків.

Доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ "ПриватБанк" є неналежним відповідачем у справі, оскільки між банком та ТОВ "ФК "Фінілон" укладений договір про переведення боргу, відповідно до якого останнє стало боржником за спірним договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не надавала банку згоду на переведення боргу до ТОВ "ФК "Фінілон".

АТ КБ "ПриватБанк" вказує, що згода кредитора на переведення боргу до ТОВ "ФК "Фінілон" отримана шляхом його приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті банку.

При цьому, банк посилався на згоду клієнта за принципом мовчазної згоди (стаття 205 ЦК України), оскільки банк розміщував відповідне повідомлення на своєму сайті з пропозицією до вкладників звернутися до банку з відповідними запереченнями.

Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 520 ЦК України передбачає, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, третя особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника. В будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода:

а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Натомість із договору не вбачається, що сторони також керуються згаданими вище Умовами та Правилами, а з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у якій зазначено, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на те, що договір між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений у письмовій формі, він містить умови про їх двостороннє волевиявлення, то передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі.

Аналогічні висновки неодноразово викладалися Верховним Судом та містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17 (провадження 61-9229св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50904/17-ц (провадження № 61-9151св21) та інших.

Доводи касаційної скарги щодо ненадання позивачем оригіналів договорів та квитанцій про внесення коштів не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, які забезпечили повний та всебічний розгляд справи, дослідили та належно оцінили всі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням на предмет їх належності, достатності та взаємозв`язку із заявленими вимогами, дійшовши законних та обґрунтованих висновків про те, що ОСОБА_1 довела факт укладення з банком депозитних договорів, які є предметом розгляду у цій справі, та внесення сум у розмірах, які передбачені цими договорами.

Так, судами було встановлено, що у провадженні Московського районного суду м. Харкова перебувала цивільна справа № 643/7994/17 за позовом ОСОБА_1 про стягнення коштів за цими самими банківськими вкладами, які є предметом розгляду справи, що переглядається (а. с. 27).

У цивільній справі № 643/7994/17 ОСОБА_1 було надано до суду оригінали отриманих від банку квитанцій за договорами банківського вкладу, які є предметом у справі, що переглядається.

У зв`язку з тим, що оригінали квитанцій мали згаслі друковані тексти, Московським районним судом м. Харкова у цивільній справі № 643/7994/17 було призначено судово-технічну експертизу документів та передано експертам оригінали банківських квитанцій (а. с. 31-44).

Експертом, у результаті проведеного дослідження з лицьових боків наданих документів було виявлено згаслі тексти про внесення ОСОБА_1 до Кримської філії Центрального відділення "ПриватБанк" грошових коштів: 02 листопада 2012 року у розмірі 26 930 доларів США; 06 серпня 2013 року у розмірі 40 000 доларів США; 06 серпня 2013 року у розмірі 41 195 доларів США.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 01 липня 2019 року вказаний позов ОСОБА_1 було залишено без розгляду.

Суди правильно вказали, що долучений до матеріалів справи висновок експерта № 1940/5236/5237 є належним та допустимим письмовим доказом внесення ОСОБА_1 на депозитні рахунки банку коштів у загальному розмірі 108 125 доларів США. Вказані обставини АТ КБ "ПриватБанк" не спростовані, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Суди встановили, що з оглядну на довідку, яка видана АТ "КБ "Приватбанк", у банку відкриті рахунки на ім`я ОСОБА_1, на яких розміщено кошти, в тому числі і у розмірі 108 125 доларів США, які розміщено на вкладних рахунках (а. с. 45).

Крім того, Верховний Суд зазначає, що наявні у справі депозитні договори завірені адвокатом із посвідченням "Копія. Згідно з оригіналом", що повністю відповідає положенням статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" а у подальшому досліджувалися судами у порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) (а. с. 12 - 17)

Також, згідно із частинами другою, четвертою, шостою статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Установлено, що ні в районному суді, ні в апеляційному суді банк не ставив під сумнів завірені адвокатом копії договорів, не просив у порядку наведеної процесуальної норми витребувати оригінали письмових доказів.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про доведеність позивачем позовних вимог у цій частині, адже жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина перша статті 89 ЦПК України), що й було здійснено судами.

Посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у раніше прийнятих постановах, є безпідставними, оскільки висновки судів у цій справі не суперечать наведеним заявником, а у справах були встановлені різні фактичні обставини.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в цій частині - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2022 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 рокузалишити без змін.