Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Перепільчинецької сільської ради Шаргородського району Вінницької області (далі - Перепільчинецька сільська рада), треті особи: Приватне підприємство "Маяк" (далі - ПП "Маяк"), ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, посилаючись на те, що після смерті її двоюрідного брата ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилася спадщина, яку вона прийняла шляхом звернення до державної нотаріальної контори з відповідною заявою. До складу спадщини увійшло право на земельну частку (пай) розміром 1,29 умовних кадастрових гектарів із земель, що перебували у власності колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства "Перемога" Шаргородського району Вінницької (далі - КСП "Перемога"), реорганізованого в подальшому у ПП "Маяк", а також - майновий пай члена вказаного підприємства в розмірі 1 572,14 грн або 0,131 відсотка від загальної вартості майна пайового фонду. 27 березня 2018 року вона звернулася до Шаргородської державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4, однак отримала відмову, мотивовану тим, що за положеннями Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) 1963 року (далі - ЦК Української РСР (1540-06) ), чинного на час відкриття спадщини, двоюрідний брат (сестра) спадкодавця не закликалися до спадкування за законом. Посилаючись на те, що відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) 2003 року (далі - ЦК України (435-15) ) правила книги шостої ЦК України (435-15) застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на земельну частку (пай) розміром 1,29 умовних кадастрових гектарів, яка знаходиться на території Перепільчинецької сільської ради, що належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на підставі сертифіката про право на земельну частку (пай) серії ВН № 014083, зареєстрованого 04 липня 1996 року за № 83, а також - на майновий пай члена КСП "Перемога", реорганізованого у ПП "Маяк", в сумі 1 572,14 грн або 0,131 відсотка на підставі сертифіката серії ВІ XXVI № 016956.Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскільки спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1, то до спірних правовідносин повинні застосовуватися норми ЦК Української РСР (1540-06) , які не передбачали ні можливості спадкування один після одного двоюрідними братами чи сестрами, ні - за правом представлення. Таким чином, позивач не має права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 березня 2019 року - без змін.Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. ЦК Української РСР (1540-06) не передбачав можливості спадкування двоюрідними братами чи сестрами та за правом представлення. Сам по собі факт подання 09 листопада 2000 року ОСОБА_1 до державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 не впливає на виникнення в неї права на спадкування, оскільки позивач не відносилася до кола спадкоємців померлого ні на час відкриття спадщини, ні на момент закінчення шестимісячного строку для її прийняття. Не має правового значення і визнання позову Перепільчинецькою сільською радою, так як за приписами статті 555 ЦК Української РСР, якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, спадщина переходить до держави за правом спадкоємства. Сільська рада як орган місцевого самоврядування не може представляти державу у спадкових правовідносинах. ЦК Української РСР (1540-06) не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину, в тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина перейшла до держави.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 червня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин норми пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , за якими цей Кодекс застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. На підставі поданої нею заяви про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 державна нотаріальна контора завела 09 листопада 2000 року спадкову справу, за наявності якої спадкове майно не могло перейти до держави. За змістом статті 560 ЦК Української РСР свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави. Разом з тим в матеріалах справи відсутнє вказане свідоцтво, у зв`язку з чим висновок апеляційного суду про перехід до держави спірного майна ґрунтується на припущеннях. Спадщина, яка залишилася після смерті ОСОБА_4, не була визнана відумерлою. При цьому Перепільчинецька сільська рада не заперечувала проти задоволення позовних вимог. Однак всупереч статті 206 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) місцевий суд не постановив ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову. Суди фактично позбавили її права мирно володіти своїм майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року (далі - Конвенція).

Рух справи в суді касаційної інстанції.Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Шаргородського районного суду Вінницької області.25 вересня 2019 року справа № 152/1300/18надійшла до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 29 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) . Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер двоюрідний брат позивача - ОСОБА_4, після смерті якого відкрилася спадщина на майно, що складається із права на земельну частку (пай) розміром 1,29 умовних кадастрових гектарів у колективних землях, які перебували у власності колишнього КСП "Перемога", реорганізованого у ПП "Маяк", а також - майнового паю члена вказаного підприємства в розмірі 1 572,14 грн або 0,131 відсотка від загальної вартості майна пайового фонду.За життя спадкодавець не склав заповіту.09 листопада 2000 року ОСОБА_1 подала до Шаргородської державної нотаріальної контори Вінницької області заяву про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 . У березні 2018 року позивач звернулася до Шаргородської державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4, однак отримала відмову від 27 березня 2018 року, мотивовану тим, що за положеннями ЦК Української РСР (1540-06) , чинного на час відкриття спадщини, двоюрідний брат (сестра) спадкодавця не закликалися до спадкування за законом.Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права.При вирішенні спору, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.Відповідно до пункту 4, абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (435-15) цей ЦК України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України (435-15) застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) , відносини спадкування регулюються правилами ЦК України (435-15) , якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. Уразі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР (1540-06) , у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України (435-15) і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Враховуючи, що правовідносини щодо спадкування спірного майна виникли до набрання чинності ЦК України (435-15) та те, що визначений у статті 549 ЦК Української РСР шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 закінчився 12 грудня 2000 року, тобто до 01 січня 2004 року, до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР (1540-06) .Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.Згідно зі статтями 525, 526 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини.Статтею 548 ЦК Української РСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.Згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.Згідно зі статтею 530 ЦК Української РСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).На відміну від ЦК України (435-15) , ЦК Української РСР (1540-06) не було передбачено інших черг спадкоємців, окрім зазначених у статтях 529 та 530 цього Кодексу, за змістом яких двоюрідні брати чи сестри спадкодавця до спадкування за законом не закликалися.Спадкування за правом представлення ЦК Української РСР (1540-06) також не передбачав.За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що за нормами чинного на час відкриття спадщини законодавства ( ЦК Української РСР (1540-06) ) ОСОБА_1 не мала права на спадкування за законом майна померлого ОСОБА_4 (не відносилася до кола його спадкоємців), суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76- 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.Доводи касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин мали бути застосовані норми пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , за якими цей ЦК України (435-15) застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, не заслуговують на увагу. У справі, яка переглядається, правовідносини щодо спадкування спірного майна виникли до набрання чинності ЦК України (435-15) , і визначений у статті 549 ЦК Української РСР шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 закінчився до 01 січня 2004 року, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягали застосуванню саме положення ЦК Української РСР (1540-06) , про що правильно вказали суди попередніх інстанцій. Аргументи заявника про те, що на підставі поданої нею заяви про прийняття спадщини державна нотаріальна контора завела 09 листопада 2000 року спадкову справу, за наявності якої спадкове майно не могло перейти до держави, не заслуговують на увагу з огляду на таке.За змістом статей 548, 549 ЦК Української РСР правом на прийняття спадщини наділенні лише спадкоємці померлого. Разом з тим спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, тощо. При цьому згідно з частиною першою статті 68 Закону України "Про нотаріат" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.Отже, сам по собі факт заведення нотаріусом спадкової справи на підставі поданої особою заяви про прийняття спадщини не є підтвердження того, що така особа має право на спадкуванняза законом майна померлого. Крім того, в поданій до нотаріальної контори заяві про прийняття спадщини позивач вказала, що померлий ОСОБА_4 є її братом, а не двоюрідним братом, і документи, необхідні для оформлення спадщини, будуть надані нею додатково. Згідно з частиною першою статті 555 ЦК Української РСР спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави:1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; 2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; 3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини; 4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу); 5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.Відповідно до статті 560, частини третьої статті 561 ЦК Української РСР свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 цього Кодексу). Свідоцтво про право держави на спадщину в усіх випадках видається не раніше як через шість місяців з дня відкриття спадщини.Системне тлумачення частини другої статті 549, частини першої статті 555 ЦК Української РСР свідчить, що законодавець передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. При існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК Української РСР, держава завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 671/22/19, провадження № 61-9511сво19).Оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли у спадкодавця не було спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або спадкоємці за законом чи за заповітом не прийняли спадщину, або відмовилися від неї, спадщина вважалася прийнятою державою. При цьому ЦК Української РСР (1540-06) не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину, в тому числі й для держави. Тому посилання заявника на те, що відсутність свідоцтва про право на спадщину є свідченням того, що спірне спадкове майно не перейшло до держави, є неспроможними.Нормами ЦК Української РСР (1540-06) не передбачалася можливість визнання спадщини відумерлою та перехід прав і обов`язків від спадкодавця до органу місцевого самоврядування.Отже, апеляційний суд правильно виходив з того, що якщо після смерті спадкодавця протягом шестимісячного строку для прийняття спадщини ніхто не прийняв спадщину, то відповідно до статті 555 ЦК Української РСР спадкове майно за правом спадкоємства перейшло до держави.Посилання в касаційній скарзі на те, що Перепільчинецька сільська рада не заперечувала проти задоволення позовних вимог, однак відмовляючи в задоволенні позову, всупереч вимогам частини четвертої статті 206 ЦПК України (у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову; якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд) місцевий суд не постановив ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову, свідчить про допущене судом формальне порушення, яке не вплинуло на правильність правового результату вирішення справи та висновків судів, а тому не може бути підставою для скасування правильних по суті і законних судових рішень (частина друга статті 410 ЦПК України). Аргументи заявника про те, що суди фактично позбавили її права мирно володіти своїм майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, є неспроможними, так як вказана стаття Першого протоколу закріплює право кожного мирно володіти своїм майном, і, відповідно, застосовується лише до належного особі майна, і не гарантує право набувати майно шляхом спадкування або укладення угод. Якщо особа скаржиться на порушення свого майнового права, вона повинна насамперед довести, що таке право їй належить. Разом з тим у справі, яка переглядається, не будучи спадкоємцем померлого ОСОБА_4 за законом, позивач не набула жодних прав на майно спадкодавця. Оскільки право заявника на спадкове майно не може вважатися "наявним" відповідно до закону ( ЦК Української РСР (1540-06) ), то відсутні й підстави для висновку про порушення судами "правомірного очікування" позивача, що її вимоги будуть вирішенні на підставі положень ЦК України (435-15) , які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин. З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального.Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 червня 2019 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук