відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "ПроКредит Банк" на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25 вересня 2018 року у складі судді Кривцової Г. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Криворотенка В. І., Левченко Т. А.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року публічне акціонерне товариство "ПроКредит Банк" (далі - ПАТ "ПроКредит Банк") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява ПАТ "ПроКредит Банк" мотивована тим, що 20 жовтня 2011 року між банком та ОСОБА_1 укладено рамкову угоду № FW1201.273, за умовами якої останній отримав кредит. Сума кредитування становила 1 600 000,00 грн, строком на 120 місяців та максимальний розмір процентів 40%.

У рамках вказаної угоди між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання траншу № 1201.42102/FW1201.273 від 21 жовтня 2011 року відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 25 000,00 дол. США на строк 36 місяців зі сплатою 13.5%.

На забезпечення виконання умов вказаного договору між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 229498-ДП1 від 21 жовтня 2011 року.

Також, між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання траншу № 1201.42114/FW1201.273 від 31 жовтня 2011 року відповідно до умов якого останньому надано кредит у розмірі 13 500,00 дол. США на строк 36 місяців зі сплатою 13,5%.

На забезпечення виконання умов вказаного договору між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 229498-ДП1 від 31 жовтня 2011 року.

У подальшому, між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 1201.42073/FW1201.4207373 від 05 вересня 2011 року відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 37 500,00 дол. США на строк 36 місяців зі сплатою 14%.

На забезпечення виконання умов вказаного договору між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 225375-ДП1 від 05 вересня 2011 року.

ОСОБА_1 умов укладених кредитних договорів не виконував, внаслідок чого утворилась кредитна заборгованість.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 10 липня 2013 року у справі № 591/2047/13-ц із ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 стягнуто заборгованість за вищевказаними кредитними договорами у загальному розмірі 294 581,62 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ "ПроКредит Банк", з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд стягнути:

1) з ОСОБА_1 кредитну заборгованість у загальному розмірі 732 420,15 грн, яка складається з заборгованості:

- за договором № 1201.42102 від 21 жовтня 2011 року, який є невід`ємною частиною рамкової угоди FW1201.273 від 20 жовтня 2011 року у розмірі 303 854,27 грн, а саме: тіло кредиту - 228 297,26 грн, проценти за неправомірне користування кредитом, нараховані за період з 11 липня 2017 року по 11 грудня 2017 року - 93 820,79 грн, пеня, нарахована за період з 11 червня 2017 року по 11 грудня 2017 року - 210011,48 грн.;

- за договором № 1201.42114 від 31 жовтня 2011 року, який є невід`ємною частиною рамкової угоди FW1201.273 від 20 жовтня 2011 року у розмірі 85 433,23 грн, а саме: тіло кредиту - 64 189,23 грн, проценти за неправомірне користування кредитом, нараховані за період з 11 липня 2017 року по 11 грудня 2017 року - 26 379,14 грн, пеня, нарахована за період з 11 червня 2017 року по 11 грудня 2017 року - 59 054,09 грн;

- за договором про надання траншу № 1201.42073 від 05 вересня 2011 року у розмірі 343 132,65 грн, а саме: тіло кредиту - 261 168,63 грн, проценти за неправомірне користування кредитом, нараховані за період з 11 липня 2017 року по 11 грудня 2017 року - 102 857,51 грн, пеня, нарахована за період з 11 червня 2017 року по 11 грудня 2017 року - 240 275,14 грн;

2) з поручителя ОСОБА_2, як солідарного зі ОСОБА_1 боржника, кредитну заборгованість у загальному розмірі 343 132,65 грн за договором про надання траншу № 1201.42073 від 05 вересня 2011 року у розмірі 343 132,65 грн, а саме: тіло кредиту - 261 168,63 грн, проценти за неправомірне користування кредитом - 102 857,51 грн, пеня - 240 275,14 грн;

3) з поручителя ОСОБА_3, як солідарного зі ОСОБА_1 боржника, кредитну заборгованість у загальному розмірі 389 287,50 грн, яка складається із заборгованості:

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 25 вересня 2018 року частково задоволено позовні вимоги ПАТ "ПроКредит Банк".

Стягнуто у солідарному порядку зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "ПроКредит Банк" 3 % річних від простроченої суми боргу за кредитним договором від 06 вересня 2011 року № 1201.42073 у розмірі 21 536,00 грн.

Стягнуто у солідарному порядку зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "ПроКредит Банк" 3 % річних від простроченої суми боргу за кредитним договором від 21 жовтня 2011 року № 1201.42102 у розмірі 17 373,00 грн.

Стягнуто у солідарному порядку зі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "ПроКредит Банк" 3 % річних від простроченої суми боргу за кредитним договором від 31 жовтня 2011 року № 1201.42114 у розмірі 6 084,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк скористався правом дострокового повернення кредитних коштів, внаслідок чого змінив строк виконання основного зобов`язання, отримав судове рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення всієї суми кредиту та нарахованих відсотків, тому банк позбавлений права на нарахування процентів та пені за кредитним договором після закінчення строку кредитування. Разом з тим, позивач має право на отримання компенсаційних виплат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 29 січня 2019 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25 вересня 2018 року скасовано у частині стягнення грошових сум зі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи нове рішення у справі, у частині стягнення грошових сум зі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач не заявляв вимог щодо стягнення із поручителя коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, а тому місцевий суд вийшов за межі заявлених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року акціонерне товариство "ПроКредит Банк" (далі - АТ "ПроКредит Банк") подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25 вересня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 січня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що місцевий суд вийшов за межі заявлених позовних вимог.

Наявність невиконаного судового рішення про стягнення кредитної заборгованості не позбавляє кредитора звернутись з вимогою про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевий суд не врахував, що укладеними між сторонами правочинами було узгоджено збільшений строк позовної давності.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

28 березня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

31 травня 2021 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу посилався на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 вересня 2011 року між ПАТ "ПроКредит Банк" та ОСОБА_1, як фізичною особою-підприємцем, було укладено договір про надання кредиту за № 1201.42073, відповідно до умов якого останньому надано кредит у розмірі 37 500,00 дол. США шляхом продажу кредитних коштів на МВРУ та зарахування їх гривневого еквівалента на рахунок позичальника за № НОМЕР_1 на строк 36 місяців зі сплатою 14% (т. 1 а. с. 25-29).

Пунктом 2.2 кредитного довору передбачено, що повернення кредиту та сплата процентів здійснюється періодичними платежами, сума і строк сплати яких визначені графіком.

Згідно з графіком повернення кредиту та сплати процентів, який є додатком до кредитного договору від 05 вересня 2011 року за № 1201.42073 щомісячні платежі повинні вноситись позичальником у період з 06 жовтня 2011 року до 08 вересня 2014 року (т. 1 а. с. 28).

Із виписки з особового рахунку ОСОБА_1 з 05 по 06 вересня 2011 року вбачається, що на виконання вказаного кредитного договору банк перерахував на рахунок останнього 37 500 дол. США у еквіваленті до національної валюти у сумі 298 938,75 грн (т. 1 а. с. 23).

На забезпечення виконання умов кредитного договору від 05 вересня 2011 року за № 1201.42073 між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 225375-ДП1, за умовами якого остання поручилася перед кредитором за виконання усіх зобов`язань позичальника фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 у їх повному обсязі як солідарний із позичальником боржник (т. 1 а. с. 31-32).

20 жовтня 2011 року між ПАТ "ПроКредит Банк" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено рамкову угоду за № FW1201.273, за умовами якого ліміт суми кредитування становив 1 600 000 грн зі строком кредитування на 120 місяців та максимальним розміром процентів 40% річних (т. 1 а. с. 8-11).

Відповідно до пунктів 2.1, 7.1 вищевказаного договору кредитор зобов`язався здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов`язався належно виконати всі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно та належно здійснювати погашення грошових зобов`язань, а також належно виконувати усі інші зобов`язання, передбачені угодою та кредитними договорами. Погашення грошових зобов`язань здійснюється у строк, порядку, черговості, валюті та розмірі, встановлені Угодою та Кредитними договорами, шляхом зарахування коштів на визначений кредитором рахунок. Строк виконання зобов`язань по сплаті процентів, неустойки, комісій, витрат пов`язаних з укладенням, виконанням, припиненням договорів та погашенням заборгованості вважається таким, що настав з моменту їх нарахування.

На підставі та на умовах рамкової угоди FW1201.273 від 20 жовтня 2011 року між сторонами укладено договір про надання траншу від 21 жовтня 2011 року за № 1201.42102/FW1201.273, згідно з умовами якого ОСОБА_1, як фізичній особі - підприємцю, надано кредит у розмірі 25 000,00 дол. США шляхом зарахування коштів на рахунок позичальника за № НОМЕР_1 на строк 36 місяців зі сплатою 13,5% річних (т. 1 а. с. 12-15).

З графіків повернення кредиту та сплати процентів, які є додатками до договору траншу за № 1201.42102/FW1201.273 від 21 жовтня 2011 року вбачається, що строк внесення щомісячних платежів за договором становить з 21 листопада 2011 року до 21 жовтня 2014 року (т. 1 а. с. 13-15).

Також, на підставі та на умовах рамкової угоди FW1201.273 від 20 жовтня 2011 року між сторонами було укладено договір про надання траншу від 31 жовтня 2011 року № 1201.42114/FW1201.273, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 13500 доларів США шляхом продажу кредитних коштів на МВРУ та зарахування їх гривневого еквівалента на рахунок позичальника за № НОМЕР_1 на строк 36 місяців зі сплатою 13,5% (т. 1 а. с. 17-20).

Графіками повернення кредиту та сплати процентів, які є додатками до договору траншу № 1201.42114/FW1201.273 від 31 жовтня 2011 року, встановлено, що період внесення щомісячних платежів складає з 30 листопада 2011 року до 31 жовтня 2014 року (т. 1 а. с. 18-20).

За пунктом 4 зазначених договорів від 21 жовтня 2011 року та від 31 жовтня 2011 року повернення кредиту та сплата процентів здійснюється періодичними платежами, сума і строк сплати яких визначені графіком в черговості, встановленій рамковою угодою.

Виконання банком зобов`язань щодо надання кредитних коштів у розмірі 25000 доларів США та 13500 доларів США у еквіваленті до національної валюти у розмірі 107 689,50 грн та 298 938,75 грн, відповідно, за вказаними договорами про надання траншу підтверджується виписками по особовому рахунку позичальника (т. 1 а. с. 21-22).

20 жовтня 2011 року на забезпечення виконання умов Рамкової угоди від 20 жовтня 2011 року ПАТ "ПроКредит Банк" та ОСОБА_3 уклали договір поруки № 229498-ДП1 стосовно виконання ОСОБА_1 зобов`язань по сплаті кредитних коштів з лімітом суми кредитування 3 200 000 грн (т. 1 а. с. 33-34).

Відповідно до пункту 8.2.1 рамкової угоди ПАТ "ПроКредит Банк" вправі вимагати дострокового погашення кредиту у разі прострочення погашення грошових зобов`язань тривалістю більш ніж 3 банківські дні.

Із матеріалів справи також вбачається, що у зв`язку з порушенням умов вищевказаних кредитних договорів ПАТ "ПроКредит Банк" у 2013 році зверталося до суду з позовом про дострокове стягнення кредитної заборгованості і рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 10 липня 2013 року (справа № 591/2047/13-ц) стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "ПроКредит Банк" заборгованість за кредитним договором № 1201.42073 від 06 вересня 2011 року у розмірі 139 298,33 грн.

Стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "ПроКредит Банк" заборгованість за кредитним договором № 1201.42102 від 21 жовтня 2011 року у розмірі 112 375,77 грн.

Стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "ПроКредит Банк" заборгованість за кредитним договором № 1201.42114 від 31 жовтня 2011 року у розмірі 39 351,82 грн.

Вказане рішення суду набрало законної сили 23 липня 2013 року (т. 1 а. с. 114).

Відповідно до інформації з Реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, розміщеної Міністерством юстиції України, вбачається, що ОСОБА_1 08 липня 2016 року припинив підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця (т. 1 а. с.42-43).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року (460-20) , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційну скаргу було подано у березні 2019 року то розгляд даної справи має відбуватись у порядку та за правилами, що діяли до 08 лютого 2020 року.

Частинами першою-третьою статті 400 ЦПК України (тут і надалі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України (2747-15) або ГПК України (1798-12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Звертаючись до суду із цим позовому січні 2018 року ПАТ "ПроКредит Банк" послалося на те, що ним і ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем укладено ряд кредитних правочинів, умови яких які останній належним чином не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість, яку позивач просив стягнути із ОСОБА_1 та його поручителів на свою користь.

Суди встановили, що ОСОБА_1 08 липня 2016 року припинив підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб`єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14?144цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 05 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19).

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відтак норми процесуальних законів наведено тут і далі у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року.

Статтею 20 ГПК України визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором, укладеним між ним та фізичною особою-підприємцем.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 ЦК України.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України (435-15) , з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) , іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).

Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (стаття 609 ЦК України).

Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною третьою статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (тут і далі - у редакції, чинній на час припинення ФОП ОСОБА_1 ) передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598- 609 ЦК України, статей 202- 208 ГК України, статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились.

Вказаного місцевий суд і суд апеляційної інстанції не врахували та залишили поза увагою те, що вони не наділені повноваженнями розглядати у порядку цивільного судочинства питання щодо стягнення кредитної заборгованості із фізичної особи-підприємця статус якого припинився, оскільки такий спір розглядається господарським судом.

Виходячи з положень вищезазначених норм права, суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши справу у порядку цивільного судочинства, діяли не як суд, встановлений законом

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції не встановили природу правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 255, 400, 402, 409, 414 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу акціонерного товариства "ПроКредит Банк"задовольнити частково.Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25 вересня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 січня 2019 року скасувати.Провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором- закрити.З моменту прийняття постанови рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25 вересня 2018 року та постанова Сумського апеляційного суду від 29 січня 2019 року втрачають законну силу.Повідомити акціонерне товариство "ПроКредит Банк", що розгляд справ такої категорії віднесено до юрисдикції господарського суду.Роз`яснити акціонерному товариству "ПроКредит Банк" його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.Попередити акціонерне товариство "ПроКредит Банк"про те, що у разі неподання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, після закінчення строку на її подання, матеріали справи будуть повернуті до суду першої інстанції.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.