треті особи: приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області Палецька Ірина Юріївна, приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області Блащук Світлана Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_2, на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 грудня 2021 року у складі судді Польової М. М., додаткове рішення Ківерцівського районного суду Волинської області

від 29 грудня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду

від 29 березня 2022 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Бовчалюк З. А., Матвійчук Л. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області Палецька І. Ю., приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області Блащук С. О. про визнання договору дарування та договорів купівлі-продажу недійсними.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його племінник ОСОБА_4, який був власником нерухомого майна: квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що по

АДРЕСА_2 ; земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2499 га у с. Жидичин Луцького району Волинської області.

Після відкриття спадкової справи, йому як спадкоємцю стало відомо, що

11 травня 2018 року ОСОБА_4 відчужив усе належне йому на праві приватної власності майно одній і тій же особі - ОСОБА_3, шляхом укладення договорів дарування квартири та купівлі-продажу будинковолодіння і земельної ділянки .

Крім того, вказував, що ОСОБА_4 обвинувачувався Луцькою окружною прокуратурою Волинської області у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 309, частиною першою статті 313, частиною третьою статті 311, частиною першою статті 317 КК України, одна із статей, яких, а саме частина третя статті 311 КК України, передбачала покарання позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років з конфіскацією майна. Разом із ОСОБА_4 учасником цього кримінального провадження була ОСОБА_3 у процесуальному статусі свідка.

Вважаючи зазначені договори відчуження майна фіктивними, а саме такими, що укладені лише з метою приховування майна від конфіскації,

ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними договори: дарування квартири від 11 травня 2018 року за № 268, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Блащук С. О.; купівлі-продажу (з відстроченням платежу) житлового будинку, земельної ділянки за № 247, № 248 від 11 травня 2018 року, посвідчені приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Палецькою І. Ю. та відшкодувати йому понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області

від 29 грудня 2021 року заяву представника відповідача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з позивача

ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_3 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що викладені представником позивача у позовній заяві обставини щодо фіктивності оспорюваних договорів, а саме, що воля сторін при укладенні правочинів не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, не підтверджені належними та допустимими доказами. Також представником позивача не доведено, що оспорювані правочини були вчинені ОСОБА_4 під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем послуг адвоката та понесення нею витрат у суді. А відтак, виходячи з того, що

ОСОБА_3 є відповідачем, а у задоволенні позову відмовлено, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу на її користь у розмірі 3 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 29 березня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області

від 13 грудня 2021 року та додаткове рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 грудня 2021 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження фактів фіктивності оспорюваних договорів та наявність саме такого умислу в обох сторін під час їх укладення, без будь-якого наміру створити юридичні наслідки та вчинити дії ними передбачені. Також, оскільки ОСОБА_4, володіючи належним йому правом на розпорядження об`єктами спірного нерухомого майна, здійснив їх відчуження на користь ОСОБА_3, то суд дійшов висновку про сприйняття відповідачем спірних договорів як реальних, таких, які зумовили правові наслідки у вигляді набуття нею права власності на майно, шляхом його реєстрації.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що постановляючи додаткове рішення та задовольнивши вимоги відповідача про відшкодування їй понесених витрат на правничу допомогу частково, суд першої інстанції врахував як складність справи так і обсяг наданих останній адвокатом послуг та прийняв законне і обґрунтоване рішення з цього питання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У травні 2022 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 грудня

2021 року, додаткове рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 грудня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 29 березня 2022 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року у справі

№ 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/7976/17,

від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16, від 17 вересня 2020 року

у справі № 904/4262/17, від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що11 серпня 2018 року усе майно, що належало ОСОБА_4 на праві приватної власності відчужується в різний спосіб одній і тій же особі - ОСОБА_5, яка на момент відчуження перебуває у цивільному шлюбі з ОСОБА_4, таким чином усувається ризик втрати майна. Умови оспорюваних заявником правочинів є невигідними та кабальними для ОСОБА_4, оскільки вартість нерухомого майна занижена, умови розрахунку неприйнятні, час державної реєстрації на підставі укладеного договору дарування квартири підтверджує мету укладення фіктивних договорів у один день одній і тій же особі.

Заявник зазначає, що орендарі житлового будинку, який є предметом договору купівлі-продажу продовжували сплачувати орендну плату

ОСОБА_4, а після реєстрації квартири на нову власницю ОСОБА_4 продовжував там проживати і бути там зареєстрованим.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року справу № 158/1572/21 призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 травня 2018 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Блащук С. О. було посвідчено договір дарування квартири, відповідно до якого ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 безоплатно у власність квартиру розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 (а. с. 19, т. 1).

У цей же день право власності на вказану квартиру зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 268 за обдарованою ОСОБА_3 (а.с. 20, т. 1).

Згідно із пунктів 7, 15 вказаного договору дарування, дарувальник і обдарована стверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, а дарувальник свідчить, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального.

11 травня 2018 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Палецькою І. Ю. посвідчено договір

купівлі-продажу житлового будинку, відповідно до якого ОСОБА_4 передав у власність відповідачу ОСОБА_3, а остання прийняла у власність житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, який розташований по АДРЕСА_2 і сплатила грошову суму у розмірі та на умовах, встановлених цим договором (а. с. 21-22, т. 1).

Відповідно до пунктів 2.1 - 2.5, 4.1, 4.2, 4.5 вказаного договору купівлі-продажу за домовленістю сторін продаж вчинено за 307 517,00 грн. Розрахунки між сторонами за цим договором здійснюються з відстроченням платежу. Гроші в сумі 70 000,00 грн перераховані з рахунку покупця на рахунок продавця, що підтверджується платіжним дорученням № 1

від 11 травня 2018 року. Решту грошей в сумі 237 517,00 грн покупець зобов`язаний сплатити продавцю не пізніше 11 травня 2019 року. Доказом повного розрахунку за цим договором являтиметься заява продавця про ствердження факту проведення з ним покупцем повного розрахунку за даним договором, справжність підпису на якій має бути засвідчена нотаріально. Право власності у продавця на відчужуваний житловий будинок припиняється у зв`язку з його відчуженням. Сторони домовились, що порядок розрахунків за цим договором, передбачених пунктом 2, не впливає на момент виникнення права власності у покупця. Сторони домовились, що під передачею майна за цим договором слід вважати символічну передачу речі.

Згідно із пунктами 3.6, 3.7 цього договору сторони підтвердили, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі; договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; ціна продажу, зазначена в пункті 2 цього договору, відповідає їх дійсним намірам; не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору і цей договір, не є правочином, що вчиняється під впливом тяжких для них обставин і на вкрай невигідних умовах.

З наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 11 травня 2018 року за № 247 зареєстровано в реєстрі право власності ОСОБА_3 на придбаний за договором купівлі-продажу спірний житловий будинок, який до того належав ОСОБА_4 (а. с. 23, т. 1).

Крім того встановлено, що 11 травня 2018 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Палецькою І. Ю. посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки (з відстроченням платежу), відповідно до якого ОСОБА_4 передав у власність

ОСОБА_3, а ОСОБА_3 прийняла у власність земельну ділянку, що розташована за адресою: Волинська область, Ківерцівський район, с. Жидичин, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2499 гектара, кадастровий номер 0721882701:01:001:0590.

У цей же день приватним нотаріусом Палецькою І. Ю. право власності на зазначену земельну ділянку за № 248 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем

ОСОБА_3 (а. с. 24-25, т. 1).

Відповідно до пунктів 2.1 - 2.5 вказаного договору за домовленістю сторін продаж вчинено за 337 600,00 грн. Розрахунки між сторонами за цим договором здійснюються з відстроченням платежу. Гроші в сумі

85 000,00 грн перераховані з рахунку покупця на рахунок продавця, що підтверджується платіжним дорученням № 2 від 11 травня 2018 року. Решту грошей у сумі 252 600,00 грн покупець зобов`язаний сплатити продавцю не пізніше 11 травня 2019 року. Доказом повного розрахунку за цим договором буде заява продавця про ствердження факту проведення з ним покупцем повного розрахунку за даним договором, справжність підпису на якій має бути засвідчена нотаріально.

Згідно із пунктами 4.1, 4.2, 4.5, 6.1 договору право власності у продавця на відчужувану земельну ділянку припиняється у зв`язку з її відчуженням. Сторони домовились, що порядок розрахунків за цим договором, передбачених пунктом 2, не впливає на момент виникнення права власності у покупця. Сторони домовились, що під передачею майна за цим договором слід вважати символічну передачу речі. Сторони ствердили, що правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним) та не приховує інший правочин (не є удаваним).

З приєднаних до матеріалів справи: витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 09 травня 2021 року, витягу з спадкового реєстру від 03 серпня 2021 року слідує, що

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, після його смерті за заявою позивача ОСОБА_1 03 серпня 2021 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Вовчук М. В. була заведена спадкова справа і зареєстрована у зазначеному реєстрі за № 68081952

(а. с. 15-16, 159, т. 1).

Разом з тим, як вбачається із довідки ОСК ГУ НП у Волинської області

від 26 квітня 2021 року № 13-26042021/07016 ОСОБА_4 засуджений вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 червня 2018 року за частиною третьою статті 311, частиною третьою статті 309, частиною першою статті 313, частиною першою статті 317 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років та на підставі

статті 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки. Цей вирок набрав законної сили 24 липня 2018 року. Відтак, судом не було застосовано до ОСОБА_4 додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1, подана представником - ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 зазначав, що оспорювані договори дарування та купівлі-продажу є удаваними, з наявним умислом сторін правочину щодо укладення договору без наміру (цілі) на утворення правових наслідків, передбачених договором.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Подібні правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року, від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та

від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зазначено, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено, що оспорювані правочини вчинено без наміру створення правових наслідків для їх сторін, які обумовлювалися цими правочинами.

Зокрема, судом першої інстанції було враховано те, що відповідач вчинила ряд дій, спрямованих на перехід права власності на нерухоме майно - сплатила частину коштів за придбані житловий будинок і земельну ділянку, а її право власності на спірне нерухоме майно було зареєстроване у відповідному державному реєстрі нотаріусом.

Отже, суд першої інстанції надав належну правову оцінку змісту оспорюваних правочинів із урахуванням правовідносин, що виникли між сторонами, встановив відсутність основної ознаки фіктивного правочину, а саме відсутність наміру створити правові наслідки, обумовлені оспорюваними договорами, а тому дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених позивачем вимог та підставно відмовив йому у позові.

При ухваленні додаткового рішення, враховуючи виконану адвокатом роботу, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов правильного висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи в суді, в сумі 3 000,00 грн.

Такі висновки судів попередній інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, на якій заявник посилається у касаційній скарзі.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.