розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Мельником Дмитром Миколайовичем, на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 07 серпня 2020 року в складі судді Ярмоленка В. В.

та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначала, що вироком Малинського районного суду Житомирської області від 09 листопада 2015 року її засуджено

за частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 212, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 358 та частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ) із застосуванням частини першої статті 70 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки

з позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки. Відповідно до статей 75, 76 КК України її звільнено від відбуття основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

28 квітня 2017 року, тобто під час відбування покарання, призначеного цим вироком, вона підписала договір з Пиріжківською сільською радою про надання послуг з реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Розпорядженням сільського голови Пиріжківської сільської ради від 17 травня 2017 року № 19 ОСОБА_1 була прийнята на роботу за договором на два місяці з 17 травня 2017 року для надання послуг з реєстрації речових прав

на нерухоме майно та їх обтяжень. У період з 17 травня 2017 року до 31 травня 2017 року ОСОБА_1 вчинила в Державному реєстрі речових прав

на нерухоме майно 921 реєстраційну дію та прийняла 275 рішень про здійснення державної реєстрації речових прав та їх обтяжень.

Вироком Малинського районного суду Житомирської області від 27 квітня

2018 року її визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 389 КК України, без призначення покарання на підставі частини першої статті 71 КК України. Вирок обґрунтовано тим, що ОСОБА_1, будучи засудженою за вироком Малинського районного суду Житомирської області

від 09 листопада 2015 року за частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 212, частиною другою статті 205, частинами третьою, четвертою статті 358, статтями 75, 76 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком

на 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки, зі звільненням відбування основного покарання з випробуванням

на 2 роки, ухилилася від відбування додаткового покарання.

Суд до покарання, призначеного за новим вироком (без призначення покарання), повністю приєднав невідбуту частину покарання за вироком Малинського районного суду Житомирської області від 09 листопада 2015 року та призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих

та адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року вирок Малинського районного суду Житомирської області від 27 квітня 2018 року залишено без змін.

до пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю

в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 389 КК України.

Верховний Суд України дійшов висновку, що обов`язки, які виконувала

ОСОБА_1, безпосередньо пов`язані з наданням публічних послуг

з реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а не з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків.

Вважала, що внаслідок її незаконного повідомлення про підозру 14 листопада 2018 року та подальшого перебування під слідством і судом до 29 жовтня

2019 року їй завдано моральної шкоди, оскільки вона змушена була докладати зусилля для відновлення своєї репутації й захисту порушених прав. Розмір завданої моральної шкоди вона визначила в сумі 750 000,00 грн.

Також вважає, що відшкодуванню підлягає майнова шкода, завдана їй у зв`язку з втратою заробітку, в розмірі 73 600,00 грн, оскільки протягом всього часу перебування під слідством та судом вона не мала можливості працевлаштуватись й матеріально забезпечувати свою сім`ю. Визначаючи розмір завданої майнової шкоди, вона виходила з того, що загальний строк

її незаконного перебування під слідством становив 23 місяці та з розміру мінімальної заробітної плати - 3 200,00 грн (3 200,00 Х 23 = 73 600,00).

ОСОБА_1 просила стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області за рахунок коштів Державного бюджету України на свою користь 750 000,00 грн в рахунок відшкодування завданої їй моральної шкоди та 73 600,00 грн на відшкодування майнової шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 07 серпня

2020 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Житомирської області від 27 жовтня 2020 року, позовні вимоги задоволено частково.

Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 150 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Визначаючи розмір завданої позивачеві моральної шкоди, суд першої інстанції,

з яким погодився апеляційний суд, застосував частину третю статті 13 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та дійшов висновку, що мінімальний розмір такої шкоди становить 108 629,00 грн (4 723,00 грн (розмір мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення судом першої інстанції) Х 23 (строк незаконного перебування під слідством) = 108 629,00 грн), однак врахувавши тривалість перебування ОСОБА_1 під слідством, взявши до уваги висновок експерта-психолога й виходячи із засад розумності, виваженості

та справедливості вважав за потрібне стягнути на її користь 150 000,00 грн

на відшкодування моральної шкоди.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування втраченого заробітку, суд послався на пункт 8 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , та виходив з того, що до повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 389 КК України, остання не мала офіційної роботи та заробітку, не була працевлаштована на постійну роботу,

а тимчасово виконувала обов`язки реєстратора на підставі угоди від 17 травня 2017 року, яка була розірвана 13 червня 2017 року, що не дає підстав для стягнення середнього заробітку. Розірвання угоди про надання послуг

з реєстрації речових прав не є підставою для відшкодування втраченого заробітку у розумінні статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про отримання нею заробітку

на момент вчинення щодо неї незаконних дій, пов`язаних з безпідставним перебуванням під слідством та судом, ОСОБА_1 суду не надала.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У листопаді 2020 року адвокат Мельник Д. М., діючи в інтересах ОСОБА_1, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Малинського районного суду Житомирської області від 07 серпня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року змінити, стягнути

з Головного управління Державної казначейської служби України

в Житомирській області на користь ОСОБА_1 750 000,00 грн

на відшкодування моральної шкоди та судові витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи, в розмірі 18 000,00 грн.

Як на підставу касаційного оскарження посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц.

Зазначає, що судами не наведено мотивів відхилення висновку експерта

від 22 травня 2020 року щодо обґрунтування розміру моральної шкоди, не враховано рівень її моральних страждань, шкоди, завданої діловій репутації, порушення рівня та укладу життя та належним чином не обґрунтовано зменшення розміру моральної шкоди.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування втраченого заробітку не оскаржуються, тому судом касаційної інстанції не переглядаються.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її з Малинського районного суду Житомирської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що ОСОБА_1, засуджена вироком Малинського районного суду Житомирської області від 9 листопада 2015 року за частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 212, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 358 та частиною четвертою статті 358 КК України

із застосуванням частини першої статті 70 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки з позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 2 роки, звільнена від відбуття основного покарання відповідно до статей 75, 76 КК України з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, ухилилася від відбування вищевказаного додаткового покарання.

17 травня 2017 року між ОСОБА_1 та Пиріжківською сільською радою Малинського району Житомирської області укладено договір про надання послуг щодо здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно строком на 2 місяці з 17 травня 2017 року до 17 липня 2017 року.

06 червня 2017 року під вихідним номером 3/1174 Малинським районним відділом з питань пробації на ім`я голови Пиріжківської сільської ради було направлено повідомлення про те, що ОСОБА_1 на підставі вироку Малинського районного суду Житомирської області від 9 листопада 2015 року позбавлена права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 2 роки. Сільському голові запропоновано не пізніше трьох днів після одержання копії судового рішення звільнити ОСОБА_1 з посади, яку вона обіймає; внести до трудової книжки засудженої запис про те, на якій підставі, на який строк і які посади ОСОБА_1 позбавлена права обіймати або яким видом професійної діяльності вона позбавлена права займатися; за вимогою уповноваженого органу з питань пробації надати документи, пов`язані з виконанням покарання.

13 червня 2017 року розпорядженням сільського голови Пиріжківської сільської ради № 26 договір з ОСОБА_1 розірвано у зв`язку з отриманням копії вироку Малинського районного суду Житомирської області.

14 листопада 2017 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру,

в якому вказувалось, що засуджена вироком Малинського районного суду Житомирської області від 09 листопада 2015 року за частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 212, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 358 та частиною четвертою статті 358 КК України із застосуванням частини першої статті 70 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки

з позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 2 роки, звільнена від відбуття основного покарання відповідно до статей 75, 76 КК України з випробуванням з іспитовим строком 2 роки ОСОБА_1 на шлях виправлення не стала та вчинила новий умисний злочин. Так, ОСОБА_1

28 квітня 2017 року подала заяву про прийняття на роботу на посаду державного реєстратора Пиріжківської сільської ради та підписала договір з Пиріжківською сільською радою про надання послуг з реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Розпорядженням сільського голови Пиріжківської сільської ради Ярмоченко І. В. від 17 травня 2017 року № 19 ОСОБА_1 тимчасово прийнята на роботу строком на 2 місяці з 17 травня 2017 року для надання послуг з реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Отже у період з 17 травня

2017 року до 31 травня 2017 року ОСОБА_1 вчинила в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 921 реєстраційну дію та прийняла 275 рішень про здійснення державної реєстрації речових прав та їх обтяжень. Своїми умисними діями, що виразилися в ухиленні засудженого від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, ОСОБА_1 вчинила злочин, передбачений частиною першою статті 389 КК України.

Вироком Малинського районного суду Житомирської області від 27 квітня

2018 року, залишеним без змін ухвалою Житомирського апеляційного суду

від 04 грудня 2018 року, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 389 КК України, без призначення покарання та на підставі частини першої статті 71 КК України суд до покарання, призначеного за новим вироком (без призначення покарання) повністю приєднав невідбуту частину покарання за вироком Малинського районного суду Житомирської області від 09 листопада 2015 року та призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих

та адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки.

Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 29 жовтня 2019 року вирок Малинського районного суду Житомирської області від 27 квітня 2018 року відносно ОСОБА_1 скасовано, кримінальне провадження відносно неї закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Приймаючи постанову, Верховний Суд дійшов висновку, що обов`язки, які виконувала ОСОБА_1, безпосередньо пов`язані з наданням публічних послуг з реєстрації прав на нерухоме майно

та їх обтяжень, а не з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків.

ОСОБА_1 знаходилася під слідством та судом повних 23 місяці -

з 14 листопада 2017 року до 29 жовтня 2019 року.

Відповідно до висновку експерта психолога від 22 травня 2020 року

№ 22/05/2020-ШЛВ, за результатами проведення експертизи, призначеної ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 27 січня

2020 року, вбачається, що психотравмувальні обставини спричинили моральні страждання (моральну шкоду) через фрустрацію основних потреб і цінностей ОСОБА_1 . Негативні наслідки незаконного притягнення до кримінальної відповідальності і незаконного засудження зачіпають всі рівні потреби ОСОБА_1 - від потреби у фізичній безпеці і до потреби у самовираженні. Належним способом відновлення порушеного права є грошова компенсація

в розмірі, достатньому для забезпечення базових потреб у власному житлі

як осередку для подальшого існування сім`ї, реалізації базових потреб членів сім`ї у безпеці та сімейному затишку, можливості пошуку належної роботи

та напрацювання ділової репутації в своїй сфері діяльності. Як окрему обставину для повноти відповіді на поставлене запитання необхідно зазначити,

що психотравмувальна ситуація ще себе не вичерпала і продовжує свою дію. Таким чином, ОСОБА_1 внаслідок притягнення її до кримінальної відповідальності відповідно до частини першої статті 389 КК України за період перебування під слідством та судом спричинені моральні страждання (моральна шкода). Матеріальний розмір отриманої ОСОБА_1 моральної шкоди внаслідок притягнення її до кримінальної відповідальності та засудження можна визначити в розмірі 750 000,00 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК (1618-15) України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної

та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових

і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 вказувала,

що їй завдано моральної шкоди незаконними діями, а також бездіяльністю посадових осіб органів досудового розслідування та як на підставу позову посилалась на статтю 1176 ЦК України та Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , який має обраховуватись пропорційно тривалості порушення.

Згідно зі статтею 1176 ЦК України та статтями 1, 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів,

що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, у тому числі, внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади)

та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом, виникає у випадках, у тому числі, постановлення виправдувального вироку суду, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді

і вичерпанням можливостей їх отримати.

Статтею 3 Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат

(їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін

у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правові висновки щодо вказаного питання викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18).

Вирішуючи позов у цій частині, суд правильно застосував частину третю статті 13 Закону та дійшов висновку про те, позивач перебувала під слідством та судом 23 місяці, мінімальний розмір заробітної плати на час ухвалення судового рішення

з 01 січня 2020 року встановлено на рівні 4 723,00 грн, і саме з урахуванням цієї суми повинен розраховуватися розмір заподіяної їй моральної шкоди.

Оскільки мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з такого розрахунку, становить 108 629,00 грн, то суд, ураховуючи висновок експерта-психолога

й виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначив розмір відшкодування в сумі 150 000,00 грн.

Щодо доводів касаційної скарги про стягнення судових витрат, пов`язаних

із залученням експерта та проведенням експертизи в розмірі 18 000,00 грн,

то касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в цій частині про те, що відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ураховуючи, що задоволено 18,21 % заявлених вимог, відшкодуванню підлягає 18,21 % понесених процесуальних витрат на залучення експерта, що складає

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) спростовуються таким.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 686/23731/15-ц погодилась

із висновком судів попередніх інстанцій про те, що мінімальний розмір моральної шкоди, передбаченої Законом, слід визначати, виходячи

з мінімального розміру заробітної плати на час розгляду справи за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили, і цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він

є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних

і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих

і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, суди попередніх інстанцій, визначаючи розмір моральної шкоди, дотримались викладеної позиції, проаналізували характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних

і психічних страждань тощо), яких зазнала позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у її життєвих

і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Оскаржувані рішення не суперечать і висновку про те, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, ухвалені з дотримання принципу співмірності та справедливості з урахуванням конкретних обставин справи та тривалістю завдання моральної шкоди позивачу.

Докази та обставини, на які посилається позивач у касаційній скарзі, досліджувались апеляційним судом та додаткового правового аналізу

не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який, на думку позивача, свідчить про наявність підстав для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно встановили обставини справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним

у справі доказам.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судді:	С. Ю. Бурлаков
	В. М. Коротун
	М. Є. Червинська