розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Чернівецької обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 листопада 2021 року у складі судді Слободян Г. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 березня 2022 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Лисака І. Н.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернівецької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області (далі - ГУ НП в Чернівецькій області), Чернівецької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування немайнової (моральної) шкоди, завданої незаконним повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою.

На обґрунтування позову посилався на таке.

05 листопада 2018 року його було затримано за нібито збут наркотичної речовини, вчинений повторно. 06 листопада 2018 року його повідомили про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ), внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) від 17 лютого 2018 року за № 12018260090000050.

07 листопада 2018 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Чернівців ухвалив рішення про задоволення клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Чернівецькій області Пославського А. А., яке було погоджене прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, прокуратури Чернівецької області Вудвудом А. М. та до позивача було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою терміном до 24 грудня 2018 року. Під час проведення досудового розслідування та судового розгляду по суті вказаного кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 неодноразово продовжувався зазначений запобіжний захід.

19 лютого 2019 року прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, прокуратури Чернівецької області Вудвуд А. М. виніс постанову про виділення матеріалів досудового розслідування в окреме провадження, відповідно до якої матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, другою статті 307 КК України, виділено з кримінального провадження від 17 лютого 2018 року № 12018260090000050 в окреме кримінальне провадження. Після виділення матеріалів кримінального провадження були внесені відомості до ЄРДР від 19 лютого 2019 року за № 12019260000000086.

17 квітня 2019 року слідчий СУ ГУНП в Чернівецькій області Трохимчук С. А. склав обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12019260000000086, відомості щодо якого 19 лютого 2019 року внесені до ЄРДР, який затверджений прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, прокуратури Чернівецької області Вудвудом А. М. та скерований для розгляду по суті до Шевченківського районного суду м. Чернівців.

27 березня 2020 року Шевченківський районний суд м. Чернівців у кримінальному провадженні № 12019260000000086 ухвалив вирок, відповідно до якого ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 307 КК України, і призначено йому покарання у виді чотирьох років позбавлення волі; визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 307 КК України (за епізодом від 02 липня 2018 року) та виправдано його, оскільки не доведено, що це кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; запобіжний захід до вступу вироку в законну силу залишено у виді тримання під вартою і строк відбування покарання відраховано з 05 листопада 2018 року.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 26 травня 2020 року вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 березня 2020 року щодо ОСОБА_1 (за епізодом від 05 листопада 2018 року) скасовано; кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, обвинуваченого за частиною першою статті 307 КК України, закрито за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримання, відповідно до пункту 3 частини першої статті 284 КПК України; в частині визнання ОСОБА_1 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 307 КК України (за епізодом від 02 липня 2018 року) й виправдуванні, залишено без змін; міру запобіжного заходу у виді утримання під вартою скасовано; звільнено ОСОБА_1 з-під варти в залі суду негайно.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, прокуратури Чернівецької області Сілічева А. В. подала касаційну скаргу до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 26 травня 2020 року залишено без змін.

Отже, позивач у межах зазначеного кримінального провадження незаконно перебував під вартою в умовах Чернівецького слідчого ізолятора в період з 05 листопада 2018 року до 26 травня 2020 року, тобто 1 рік 6 місяців та 21 день.

Під час знаходження у слідчому ізоляторі він зазнав фізичного та психологічного тиску з боку працівників правоохоронних органів, позбувся нормальних життєвих стосунків, був позбавлений родини, можливості працювати, більшість друзів та знайомих відвернулись від нього, перестали з ним спілкуватись, родичі перестали спілкуватись, вважали його злочинцем, позивач вимушений був доводити свою непричетність до злочину.

Незаконні дії правоохоронних органів та прокуратури під час здійснення кримінального переслідування завдали йому моральних втрат, оскільки він був обмежений у здійсненні своїх прав та свобод, права на повагу людської гідності, на свободу та особисту недоторканість, свободу пересування, свободу ведення професійної діяльності, суспільної діяльності, свободу спілкування, був порушений звичний спосіб його життя, він незаконно утримувався під вартою 1 рік 6 місяців та 21 день, позбувся можливості спілкуватися з родиною. Це завдало йому тяжких психоемоційних переживань, хвилювань, нервування і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Перебування під кримінальним переслідуванням, кінцевим результатом якого стало його виправдування, є достатнім доказом незаконності дій державних органів, що негативно вплинуло на його психічний та емоційний стан.

З урахуванням наведеного просив стягнути з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України немайнову (моральну) шкоду у розмірі 750 000,00 грн, завдану внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12019260000000086, внесеного до ЄРДР 19 лютого 2019 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 листопада 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 немайнову (моральну) шкоду у розмірі 200 000,00 грн, завдану внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою. В іншій частині вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що враховуючи, що загальний строк тримання під вартою у Чернівецькому слідчому ізоляторі ОСОБА_1, виправданого за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 307 КК України, склав 1 рік 6 місяців та 21 день, є передбачені законом підстави для відшкодування завданої позивачу моральної шкоди.

Суд першої інстанції зазначив, що наведені обставини у своїй сукупності призвели до значних вимушених змін у життєвих зв`язках позивача, погіршення його стосунків з оточуючими, спричинили появу негативних психоемоційних змін та зумовили необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів для відновлення попереднього стану, а тому, виходячи з засад виваженості, розумності та справедливості, розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача, необхідно визначити у сумі 200 000,00 грн.

Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, провадиться з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17 березня 2022 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 листопада 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні питання щодо конкретного розміру відшкодування завданої моральної шкоди, суд першої інстанції врахував обставини цієї справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки завданих позивачу моральних страждань, та з урахуванням вимог розумності і справедливості та наявних в матеріалах справи доказів, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовну.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні 2022 року Чернівецька обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що визначений судами першої та апеляційної інстанції розмір відшкодування моральної шкоди є завищеним, оскільки позивач не навів належних та допустимих доказів на підтвердження характеру та обсягу страждань, яких він зазнав. Суди першої та апеляційної інстанції безпідставно задовольнили позовні вимоги у значно більшому розмірі ніж передбачено законодавством. У резолютивній частині рішення суд першої інстанції неправильно визначив порядок стягнення коштів, помилково вказав про стягнення коштів з Державної казначейської служби України, а не з Державного бюджету України.

Як на підставу касаційного оскарження Чернівецька обласна прокуратура посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 554/5980/18.

У травні 2022 року ГУ НП в Чернівецькій області звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову або справу направити на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому моральних страждань, яких він зазнав внаслідок незаконних дій стосовного нього. Суди не врахували, що у кримінальній справі позивач визнав, що він вживає наркотичні засоби, також він не був офіційно працевлаштованим, був раніше судимий за вчинення тяжкого злочину. Тому суд мав більш детально дослідити докази на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди.

Як на підставу касаційного оскарження ГУ НП в Чернівецькій області посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц; недослідження зібраних у справі доказів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Чернівецької обласної прокуратури, ГУ НП в Чернівецькій області на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2023 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3Ц ПК України (2755-17) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга Чернівецької обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ГУ НП в Чернівецькій області - залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 05 листопада 2018 року о 18 год. 40 хв. старший слідчий СУ ГУНП в Чернівецькій області Пославський А. А. затримав ОСОБА_1 як підозрюваного у збуті наркотичної речовини, повторно, що підтверджується протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину (а. с. 10-14).

06 листопада 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, внесеному до ЄРДР від 17 лютого 2018 року за № 12018260090000050 (а.с.15-17).

Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівців від 07 листопада 2018 року до підозрюваного ОСОБА_1 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою у Державній установі "Чернівецькій слідчий ізолятор" терміном до 24 грудня 2018 року (а. с. 21-24).

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 15 листопада 2018 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівців від 07 листопада 2018 року залишено без змін (а. с. 25-27).

Відповідно до постанови прокуратури Чернівецької області від 19 лютого 2019 року матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_1, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, другою статті 307 КК України, виділено з кримінального провадження № 12018260090000050 від 17 лютого 2018 року в окреме кримінальне провадження (а. с. 28-29).

Після виділення матеріалів кримінального провадження були внесені відомості до ЄРДР від 19 лютого 2019 року за № 12019260000000086.

27 березня 2020 року Шевченківський районний суд м. Чернівців у кримінальному провадженні № 12019260000000086 ухвалив вирок, відповідно до якого, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 307 КК України, і призначено йому покарання у виді чотирьох років позбавлення волі; визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 307 КК України (за епізодом від 02 липня 2018 року) та виправдано його, оскільки не доведено, що це кримінальне правопорушення, вчинене обвинуваченим; запобіжний захід до вступу вироку в законну силу залишено у виді тримання під вартою і строк відбування покарання рахувати з 05 листопада 2018 року; стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати за проведення експертиз від 06 листопада 2018 року, 09 січня 2019 року, 29 січня 2019 року у сумі 1 859 грн (а. с. 34-37)

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 26 травня 2020 року у справі № 727/4442/19 вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 березня 2020 року щодо ОСОБА_1 (за епізодом від 05 листопада 2018 року) скасовано; кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, обвинуваченого за частиною першою статті 307 КК України, закрито за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримання, відповідно до пункту 3 частини першої статті 284 КПК України; у частині визнання ОСОБА_1 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 307 КК України (за епізодом від 02 липня 2018 року) й виправдуванні залишено без змін; міру запобіжного заходу утримання під вартою скасовано; звільнено ОСОБА_1 з під варти в залі суду (а. с. 38-51)

Постановою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 727/4442/19 ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 26 травня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін (а. с. 52-59).

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Цим законом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) (далі - Закон № 266/94-ВР (266/94-ВР) ).

Відповідно до статті 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини перша, п`ята, шоста статті 4 Закону № 266/94-ВР).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України № 266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зазначила, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, потрібних для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тому суд повинен з`ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Суди першої та апеляційної інстанцій врахували обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки завданих позивачу моральних страждань з урахуванням вимог розумності та справедливості визначили розмір моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн.

У касаційних скаргах Чернівецька обласна прокуратура та ГУ НП в Чернівецькій області посилаються на те, що розмір відшкодування моральної шкоди необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом. Тому розмір завданої позивачеві моральної шкоди становить 109 260,00 грн (18 місяців 21 день х 6 000,00 грн).

Проте висновки судів щодо визначеного розміру моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн є обґрунтованими та відповідають вимогам закону, а також узгоджуються з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження

№ 14-298цс18), на яку посилається ГУ НП в Чернівецькій області у касаційній скарзі.

З урахуванням наведеного Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що на користь позивача підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 200 000,00 грн.

Доводи касаційних скарг Чернівецької обласної прокуратури та ГУ НП в Чернівецькій області в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, завданої позивачеві, фактично зводяться до переоцінки судом касаційної інстанції доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції та не дають підстав для висновку про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі

№ 752/17832/14-ц, на яку посилається Чернівецька обласна прокуратура.

Висновки у зазначеній справі та встановлені судами фактичні обставини є відмінними у порівнянні зі справою, яка переглядається.

У кожній із справ суди виходили з конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Проте вирішення питання про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди та визначення її розміру вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи та поданих сторонами доказів.

Водночас заслуговують на увагу доводи Чернівецької обласної прокуратури про те, що у резолютивній частині рішення суд першої інстанції неправильно визначив порядок стягнення коштів, помилково зазначив про стягнення коштів з Державної казначейської служби України.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 (460/2011) , центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Отже, зазначення судами у резолютивній частині рішення відомостей про суб`єкта його виконання, вид рахунку, з якого буде здійснено списання, є помилковим.

Суди попередніх інстанцій на це уваги не звернули та дійшли помилкового висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України.

Тому оскаржувані судові рішення підлягають зміні.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне оскаржувані судові рішення змінити:

викласти їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови;

абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції викласти у такій редакції: "Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди".

В іншій частині рішення судів попередніх інстанції підлягають залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З урахуванням наведених вище мотивів Верховний Суд вважає за необхідне резолютивну частину рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції змінити в частині зазначення про стягнення коштів з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

В іншій частині рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду вимоги заявників по суті не задовольняються, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Чернівецької обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 листопада 2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 березня 2022 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.