розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 26 жовтня 2020 року у складі судді Міланіч А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2021 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Бучанської міської ради Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області про скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування свідоцтва про право на спадщину та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, Бучанської міської ради Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області про скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування свідоцтва про право на спадщину та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 13 січня 2005 року, ОСОБА_1

є власником земельних ділянок загальною площею 0,321 га з цільовим призначенням: 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, 0,071 га - для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на АДРЕСА_1 .

У зв`язку з допущеними технічними помилками у технічній документації, на підставі якої позивачу у 2005 році видано державний акт на право власності на земельну ділянку, вона у 2013 році виготовила нову технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки

у натурі (на місцевості), якою межі земельної ділянки були змінені відповідно до фактичного її користування.

04 травня 2018 року при відновленні меж суміжної земельної ділянки ОСОБА_2, яка є спадкоємцем ОСОБА_3, межові знаки були винесені на територію, що належала позивачу.

Рішенням від 15 травня 2018 року державний кадастровий реєстратор відмовив позивачу у внесенні відомостей до Державного земельного

кадастру про належну їй земельну ділянку у зв`язку з перетином ділянок

із належною ОСОБА_2 земельною ділянкою, кадастровий номер 3221084001:01:011:0080, площею 0,25 га, яка розташована на АДРЕСА_1 .

Оскільки земельна ділянка ОСОБА_2 знаходиться у фактичних межах земельної ділянки позивача, що унеможливлює її державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі, тому позивач вважала, що її права як власника земельної ділянки порушені внаслідок внесення неправильних відомостей щодо меж земельної ділянки відповідача до розробленої технічної документації із землеустрою та, як наслідок, внесення неправильної інформації до Державного земельного кадастру.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просила:

- визнати недійсним та скасувати рішення Луб`янської сільської ради Бородянського району Київської області від 01 вересня 2008 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221084001:01:011:0080, площею 0,25 га,

для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним державний акт серії ЯК № 752055 на право власності на спірну земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_3 та зареєстрований 05 серпня 2010 року у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину № 482, видане 24 березня 2015 року приватним нотаріусом Бородянського районного нотаріального округу Гринюком П. Д. на ім`я ОСОБА_2 ;

- скасувати державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі та державну реєстрацію речових прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірну земельну ділянку, яка належить на праві власності ОСОБА_2 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину № 482, виданим 24 березня 2015 року приватним нотаріусом Бородянського районного нотаріального округу Гринюком П. Д.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 26 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення відповідачем прав чи охоронюваних законом інтересів позивача. Матеріалами справи підтверджено відсутність накладення земельних ділянок сторін, що підтверджується зокрема технічною документацією 2004 року.

Оскільки технічна документація на земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у 2004 та 2008 роках виготовлялася одним суб`єктом підприємницької діяльності, в одній системі координат із застосуванням однакових технічних засобів, межі земельної ділянки ОСОБА_4 погоджувалися з позивачем, спорів щодо землекористування між ними не було, відповідач не змінювала межі земельної ділянки, а лише відновила межові знаки, не змінюючи конфігурації, суди не взяли до уваги виготовлену позивачем технічну документацію 2013 року, згідно з якою існує накладення земельних ділянок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

27 липня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 360/1302/19 за касаційною скаргою

ОСОБА_1, витребувано матеріали справи з Бородянського районного суду Київської області.

16 вересня 2022 року проведено повторний автоматизований розподіл та справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Литвиненко І. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не обґрунтували підстави неприйняття до уваги технічної документації за 2013 рік, виготовленої на замовлення позивача, якою встановлено наявність накладання спірних земельних ділянок. У матеріалах проведеної експертизи відсутні фото 24 та 25, на які посилається експерт у висновку, а тому цей доказ є недопустимим. У висновку експертизи не враховано погоджені межі земельної ділянки.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка загальною площею 0,321 га з цільовим призначенням: 0,25 га (кадастровий номер 3221084001:01:011:0009) - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, та 0,071 га (кадастровий номер 3221084001:01:011:0007) - для ведення особистого селянського господарства, що розташована на

АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом на право власності від 13 січня 2005 року серії КВ № 068638, виданим на підставі рішення Луб`янської сільської ради Бородянського району Київської області від 24 жовтня 2003 року (а. с. 11 т. 1).

19 жовтня 2010 року ОСОБА_3 на підставі рішення Луб`янської сільської ради Бородянського району Київської області від 01 вересня 2008 року видано державний акт серії ЯК № 752055 на право власності на земельну ділянку, площею 0,25 га (кадастровий номер 3221084001:01:011:0080), з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на АДРЕСА_1 (а. с. 27 т. 1).

24 березня 2015 року приватним нотаріусом Бородянського районного нотаріального округу Київської області Гринюк П. Д. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстровано у реєстрі

за № 482, згідно з яким спадщина складається із земельної ділянки, площею

0,25 га (кадастровий номер 3221084001:01:011:0080), з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на АДРЕСА_1 (а. с. 129 т. 1).

15 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Державного кадастрового реєстратора відділу у Бородянському районі міськрайонного управління у Бородянському районі та м. Бучі Головного управління Держгеокадастру у Київській області із заявою про внесення на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки

у натурі (на місцевості), виготовленої у 2013 році товариством з обмеженою відповідальністю "Ресурс-2012", відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

Рішенням від 15 травня 2018 року державний кадастровий реєстратор відмовив ОСОБА_1 у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру про належну їй земельну ділянку у зв`язку з перетином ділянок

із ділянкою ОСОБА_2 із кадастровим номером 3221084001:01:011:0080, площею 0,25 га, яка розташована на АДРЕСА_1 (а. с. 12-14 т. 1).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на момент отримання сторонами державних актів на право власності на земельні ділянки)громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до приписів статей 125, 126 ЗК України (у редакції, чинній на час видачі сторонам у цій справі державних актів на право власності на земельні ділянки) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач можуть вимагати усунення будь-яких порушень їхніх прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки у натурі

(на місцевості) та їх закріплення межовими знаками на момент виникнення спірних правовідносин було визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (z0391-10) , зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року № 391/17686 (z0391-10) (далі - Інструкція, чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 3.12 Інструкції закріплення межовими знаками меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем

у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Відновлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок (пункт 4.1 Інструкції).

Відповідно до пунктів 4.2, 4.3 Інструкції власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості).

Судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що у 2004 році суб`єкт підприємницької діяльності ОСОБА_5 виготовив технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки одночасно 12-ом мешканцям с. Луб`янки Бородянського району Київської області на 26 земельних ділянок, у тому числі і на земельну ділянку, яка належить позивачу.

Відповідно до акта про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки (власник - ОСОБА_1 ), який міститься у складі технічної документації із землеустрою, виготовленої у 2004 році, будь-яких претензій при встановленні зовнішньої межі не виявлено, межі погоджені і не викликають спірних питань, межові знаки, якими закріплена земельна ділянка, у кількості 12 шт. передані на зберігання землевласнику. Цей акт підписаний суміжними землекористувачами, крім ОСОБА_6 (а. с. 38 т. 1).

Звертаючись до суду із позовними вимогами, ОСОБА_1 посилалася на те, що у 2013 році вона виготовила нову технічна документація, оскільки

у первинній технічній документації були допущені помилки, зокрема, встановлені у 2004 році межі її земельної ділянки відрізняються від тих, які визначені у координатах під час отримання державного акта на право власності.

Судами встановлено, що вказані обставини призвели до того, що унаслідок відновлення межових знаків на сформовану земельну ділянку відповідача, яка успадкувала її від ОСОБА_4, який був власником земельної ділянки на підставі технічної документації, виготовленої у 2008 році з урахуванням встановлених меж земельної ділянки позивача на підставі технічної документації 2004 року, межові знаки опинилися на земельній ділянці, яка належить позивачу відповідно до технічної документації 2013 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги виготовлену позивачем у 2013 році технічну документацію, оскільки технічна документація на сформовану земельну ділянку позивача вже була виготовлена у 2004 році, проте у 2013 році позивач виготовила нову технічну документацію, фактично не погоджуючись із тими межами, які були визначені у технічній документації 2004 року та погоджені суміжними землекористувачами.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що з урахуванням технічної документації 2004 року накладення земельних ділянок відсутнє.

Наведене також підтверджується висновком експерта КНДІСЕ

за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи

від 11 лютого 2020 року, яким встановлено, що перетин (співпадіння площ) меж земельної ділянки ОСОБА_1 відповідно до координат поворотних точок земельної ділянки з кадастровим номером 3221084001:01:011:0007,

що містяться у технічній документації за 2004 рік, з межами земельної ділянки ОСОБА_2 відповідно до координат поворотних точок земельної ділянки

з кадастровим номером 3221084001:01:011:0080, що містяться у технічній документації за 2009 рік, відсутній.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши докази, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування свідоцтва про право на спадщину та скасування державної реєстрації земельної ділянки, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення відповідачем її прав чи охоронюваних законом інтересів.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Пономарьов проти України") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Викладене свідчить про те, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд установив, що оскаржувані судові рішення ухвалено

з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків судів попередніх інстанцій

не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 26 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2021 року залишити без змін.