розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 18 лютого 2022 року у складі судді Хомицької А. А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Хилевича С. В., Шимківа С. С.,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2, звернулася з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.

Позов обґрунтований тим, що 11 березня 2019 року в місті Ківерцях Волинської області поїзд № 98 сполученням Київ - Ковель скоїв наїзд на ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, внаслідок чого останній отримав травми несумісні з життям та помер.

11 березня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12019030100000129 внесено відомості про досудове розслідування, за ознаками кримінального провадження, передбаченого частиною третьою статті 276 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).

Постановою слідчого слідчого відділення (далі - СВ) Ківерцівського відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Волинській області (далі - Ківерцівського ВП ГУНП у Волинській області) від 25 квітня 2019 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019030100000129 від 11 березня 2019 року, закрито у зв`язку з відсутністю в діяннях машиніста потяга ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченогочастиною третьою статті 276 КК України.

ОСОБА_1 є дружиною, а ОСОБА_2 - малолітнім сином загиблого ОСОБА_3 .

У зв`язку із трагічною загибеллю ОСОБА_3, позивач та її син втратили моральну та матеріальну підтримку, втратили близьку та рідну їм людину, дружина змушена самостійно утримувати та виховувати сина. Малолітній син втратив батька, позбавлений можливості отримувати допомогу та підтримку від батька, що не можуть бути відновлені у будь-який спосіб. Крім цього, син втратив можливість тривалого життєвого зв`язку з одним із батьків протягом свого майбутнього життя.

Позивачів та загиблого об`єднували тісні стосунки, вони отримували підтримку і допомогу від нього, його смерть повністю змінила життя позивачів у всіх сферах та зруйнувала нормальні життєві зв`язки.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2, просила стягнути з АТ "Українська залізниця" грошове відшкодування завданої моральної шкоди: на свою користь у розмірі 450 000 грн та на користь ОСОБА_2 - у розмірі 450 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 18 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2, до АТ "Українська залізниця" задоволено частково.

Стягнено з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнено з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, 150 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено витання про розподіл судових витрат.

У решті позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із доведеності позивачем обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, зокрема, що внаслідок смерті ОСОБА_3, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки, їй та малолітньому сину, завдано моральну шкоду, що підлягає відшкодуванню відповідачем, оскільки останній є володільцем джерела підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідач не довів, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тому підстав для застосування частини п`ятої статті 1187 ЦК України немає.

Разом з тим, встановлені обставини свідчать про грубу необережність потерпілого ОСОБА_3, однак це не звільняє відповідача від цивільно?правової відповідальності, а підлягає врахуванню при визначенні суми відшкодування.

Визначаючи суму грошового відшкодування моральної шкоди, суд врахував, що хоча ОСОБА_3 загинув внаслідок його грубої необережності, його смерть призвела до душевних страждань позивача та малолітнього сина, порушення укладу їх життя, погіршення фінансового стану.

Врахувавши встановлені обставини та вимоги розумності і справедливості, суд зробив висновок про наявність підстав для відшкодування АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_2 у сумі 150 000 грн, суд врахував, що він на час смерті батька був малолітнім та для нього настали непоправні наслідки, пов`язані зі смертю батька, зокрема, неотримання допомоги та підтримки, належне виховання, матеріальну допомогу, а також втрату можливості спілкування з батьком у майбутньому.

Крім того, місцевий суд зазначив, що оскільки суд не є податковим агентом, тому розмір відшкодування визначено без утримання будь-яких податків й інших обов`язкових платежів.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року апеляційну скаргу представника АТ "Українська залізниця" залишено без задоволення, рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 18 лютого 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки такі ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні поданих суду доказів.

При цьому апеляційний суд зазначив, що з урахуванням допущеної грубої необережності самим потерпілим та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, місцевий суд визначив такий розмір моральної шкоди, який відповідає характеру, обсягу та тривалості моральних страждань дружини та малолітнього сина внаслідок смерті їхнього чоловіка та батька.

Відсутність вини АТ "Українська залізниця" у скоєному спростовується матеріалами справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у вересні 2022 року, АТ "Українська залізниця" просило рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої

статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах) як на підставу оскарження судових рішень.

Заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування нової редакції підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували норми ПК України (2755-17) , а саме - зміни, які набули чинності з 23 травня 2020 року згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" (466-20) , згідно з якими до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Також заявник посилався на те, що суди попередніх інстанцій не здійснили належної вмотивованої оцінки аргументів та доказів відповідача й не врахували, що загибель ОСОБА_3 сталася внаслідок його грубої необережності й порушення ним Правила поведінки на залізничному транспорті, своїми діями він створив небезпеку, яка унеможливила відвернення негативних наслідків.

Факт умисної поведінки ОСОБА_3, який призвів до наїзду на нього і, як наслідок, настання смерті, підтверджується матеріалами кримінального провадження № 12019030100000129 від 11 березня 2019 року. Проте суди не врахували ці обставини при вирішенні спору.

Також суди не врахували відсутність неправомірних дій зі сторони відповідача, зокрема, не встановлено порушення Правил безпеки руху або ескалації залізничного транспорту відповідачем.

У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 355/812/17 (провадження № 61-10154св18) зазначено, що власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини та може бути звільнений від такої відповідальності лише за спричинення шкоди за наслідками непереборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.

Разом з тим, суди не спростували доводи відповідача про звільнення його від відповідальності за спричинення шкоди.

Крім того, заявник посилається постанови Верховного Суду: від 12 грудня 2018 року у справі № 355/981/16-ц (провадження № 61-28019св18), від 25 березня 2019 року у справі № 355/813/17 (провадження № 61-11325св18), від 16 грудня 2020 року у справі № 161/3557/19 (провадження № 61-18595св19), в яких Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі смертю фізичних осіб. При цьому зазначив, що суди попередніх інстанцій, врахувавши, що відповідач несе відповідальність без вини, смерть фізичних осіб настала через їх власну грубу необережність, застосувавши принцип розумності і справедливості, правильно задовольнили вимоги позивачів частково та визначили розмір відшкодування моральної шкоди у сумі: 10 000 грн (справи № 355/981/16-ц, № 355/813/17), 50 000 грн (справа № 161/3557/19).

Заявник, посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), зазначає, що, визначаючи розмір відшкодування, суди мають керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Крім того, суд першої інстанції, стягуючи з відповідача на користь ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, моральну шкоду у розмірі 150 000 грн, вийшов за межі позовних вимог, оскільки такі вимоги не заявлялися позивачем.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2022 року ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2, в інтересах яких діє адвокат Таргоній В. М., надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відхилити доводи заявника через їх необґрунтованість, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга АТ "Українська залізниця" подана до Верховного Суду у вересні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

10 листопада 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 11 березня 2019 року орієнтовно о 05:45 год. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на АДРЕСА_1, перебуваючи на залізничних коліях був не уважним, потрапив під локомотив сполученням "Київ?Ковель", внаслідок чого загинув на місці пригоди.

За даним фактом 11 березня 2019 року до ЄРДР внесено відомості за № 12019030100000129 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 276 КК України (а. с. 7).

Постановою слідчого СВ Ківерцівського ВП ГУНП у Волинській області Шелеста Р. О. від 25 квітня 2019 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019030100000129 від 11 березня 2019 року, закрито у зв`язку із відсутністю в діянні машиніста тепловоза ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 276 КК України (а. с. 9-10).

В ході досудового розслідування було встановлено, що причиною нещасного випадку на залізниці стала неуважність ОСОБА_3, внаслідок чого останній попав під потяг та загинув.

Машиніст тепловоза ЧС4-102 1192 ОСОБА_4 при виявленні пішохода, який рухався поряд із залізничними коліями, а потім розпочав рух між коліями, із опущеною головою, подав повторний звуковий сигнал та застосував екстрене гальмування. Уникнути наїзду на людину не вдалось, оскільки була мала відстань до пішохода (людини). Тобто, ОСОБА_4 вжив усіх заходів згідно посадової інструкції та нормативно правових документів, щоб уникнути наїзду на людину (пішохода).

Згідно з відповіддю АТ "Українська залізниця" від 10 червня 2021 року на адвокатський запит електровоз серії ЧС4-102 перебуває на балансі виробничого підрозділу "Локомотивне депо Київ-Пасажирський" регіональної філії "Південно-Західна залізниця" AT "Укрзалізниця". ОСОБА_4 працює у виробничому підрозділі "Локомотивне депо Здолбунів" регіональної філії "Львівська залізниця" AT "Укрзалізниця" на посаді машиніста тепловоза з 06 серпня 2003 року по теперішній час.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого 13 березня 2019 року виконавчим комітетом Липинської сільської ради Луцького району Волинської області, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Ківерці Волинської області.

14 липня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2, після реєстрації шлюбу прізвище дружини - ОСОБА_6 .

Згідно з копією повторного свідоцтва про народження від 28 травня 2016 року серії НОМЕР_3 26 ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_2, його батьками зазначено: ОСОБА_3 - батько, ОСОБА_1 - мати.

Відповідно до довідки про доходи від 22 червня 2021 року ОСОБА_3 працював у фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 з 04 березня 2016 року до 11 березня 2019 року, займав посаду продавця-консультанта, його дохід за період з 01 березня 2018 року до 31 березня 2019 року склав 50 424,38 грн.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім`ї.

За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята).

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Суди встановили, що причиною загибелі ОСОБА_3 є потрапляння під потяг у зв`язку з його грубою необережністю, проте зробили висновок, що ця обставина не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності, однак підлягає врахуванню судом при визначенні розміру відшкодування.

Матеріали справи не містять, а судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, які б свідчили, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблого.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що ОСОБА_1 та малолітньому ОСОБА_2 завдано моральну шкоду, яка пов`язана з хвилюваннями та моральними стражданнями через передчасну смерть чоловіка та батька відповідно, порушенням укладу їх життя, погіршенням їх фінансового стану. Факт загибелі ОСОБА_1 є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань останніх, оскільки людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Суди попередніх інстанцій, з врахуванням допущеної грубої необережності самим потерпілим, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, визначили розмір моральної шкоди у сумі: 100 000 грн - ОСОБА_1, 150 000 грн - малолітньому ОСОБА_2 .

Зазначений розмір моральної шкоди відображає глибину та тривалість моральних страждань позивачів та є обґрунтованим.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що Верховний Суд у подібних правовідносинах погодився висновками судів, які, врахувавши, що відповідач несе відповідальність без вини, смерть фізичних осіб настала через їх власну грубу необережність, застосувавши принцип розумності і справедливості, задовольнили вимоги позивачів частково та визначили розмір відшкодування моральної шкоди у сумі: 10 000 грн (справи № 355/981/16-ц, № 355/813/17), 50 000 грн (справа № 161/3557/19), з огляду на таке.

Згідно з частинами третьою-четвертою статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій повно і всебічно з`ясували обставини справи, дослідили та надали належну оцінку доказам й визначили розмір компенсації моральної шкоди позивачам у сумі: 100 000 грн - ОСОБА_1, 150 000 грн - малолітньому ОСОБА_2, що є ймовірною компенсацією втрат, з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції, стягуючи з відповідача на користь ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, моральну шкоду у розмірі 150 000 грн, вийшов за межі позовних вимог, оскільки такі вимоги не заявлялися позивачем.

Відповідно до частини першої статті 59 ЦПК України права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, є малолітньою особою, тому його інтереси в суді представляє його мати ОСОБА_1 .

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що відповідач порушив її права та права малолітнього ОСОБА_2 та вказувала, що вона звертається до суду в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина.

Тому стягуючи з АТ "Українська залізниця" відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 та на користь ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, суд вирішив спір в межах заявлених вимог.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначив пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування нової редакції підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України в частині оподаткування сум моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню цивільними судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що згідно з пунктом 162.1. статті 162 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, платником податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).

Відповідно до пункту "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України (2755-17) щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві", який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Отже, з 23 травня 2020 року пункт "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами "а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом", тобто суми відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню.

При цьому АТ "Українська залізниця" посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування нової редакції підпункту "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

21 червня 2022 року Верховний Суд прийняв постанову в справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21) за позовом батьків загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві сина до його роботодавця про відшкодування моральної шкоди в розмірі по 500 000 грн кожному без стягнення податків та обов`язкових платежів. Оскаржуваними у цій справі судовими рішеннями суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, позов задовольнив частково, стягнув з АТ "Українська залізниця" на користь кожного з позивачів по 100 000, 00 грн відшкодування моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів.

У справі № 599/645/21 АТ "Українська залізниця" в касаційній скарзі посилалося, в тому числі, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування нової редакції підпункту "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

За результатами розгляду касаційної скарги АТ "Українська залізниця" у справі № 599/645/21 Верховний Суд зробив висновки про те, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю. Враховуючи те, що у справі, рішення в якій переглядається Верховним Судом, спір стосувався відшкодування моральної шкоди, завданої платникам податків (батькам) внаслідок смерті їхнього сина, тобто відшкодування шкоди найвищого ступеня, заподіяної життю та здоров`ю, тому Верховний Суд виснував, що зміни в податковому законодавстві не поширюються на оподаткування сум, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам внаслідок смерті їхнього сина.

Отже, у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21) викладено висновок про застосування нової редакції підпункту "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її батькам, згідно з яким такі суми не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку.

Ураховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для формування висновку щодо питання застосування положень підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю, оскільки аналіз вказаних правових норм міститься в постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21).

З огляду на викладене, касаційна скарга, подана з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, а тому не може бути задоволена, з огляду на недоведення скаржником наявності підстав для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.