Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 205/6338/21

провадження № 61-19306св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - Новокодацький районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2021 року у складі судді Басової Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту батьківства, зобов`язання вчинити певні дії, заінтересована особа - Новокодацький районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є її батьком. При цьому її батьки не перебували у зареєстрованому шлюбі, тому у свідоцтві про її народження відсутні відомості про батька. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер.

ОСОБА_1 зазначила, що встановлення факту батьківства відносно неї є необхідним для оформлення спадщини після смерті двоюрідної сестри ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт батьківства, зокрема, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, є батьком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Новокодацький районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) внести зміни до актового запису від 03 червня 1959 року № 1153 про її народження та повторно видати свідоцтво про народження.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 на підставі частини четвертої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), оскільки із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що відмова у відкритті провадження у цій справі відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України є обґрунтованою, оскільки в даному випадку встановлення юридичного факту пов`язується з метою підтвердження заявником ОСОБА_1 в подальшому свого права на спадкове майно. Отже, із її заяви вбачається спір про право, який не підлягає розгляду в окремому провадженні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року і передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Підставами касаційного оскарження ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 640/10329/16-ц (провадження № 61-38св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19 (провадження № 61-1128св20), а також заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановили коло спадкоємців ОСОБА_3 та не перевірили, чи впливатиме на їхні права та обов`язки рішення суду про встановлення факту батьківства, внаслідок чого дійшли передчасного висновку про наявність спору про право.

Також суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на майно померлої ОСОБА_3 більше ніхто, крім неї, не звертався і спадщину ніхто не прийняв, тому в даному випадку відсутній спір про право.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від Новокодацького районного у місті Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року залишено без руху для усунення недоліків.

У грудні 2021 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року і витребувано із Ленінського районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу № 205/6338/21.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги і правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин, ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_2 є її батьком, однак через відсутність в її свідоцтві про народження відомостей про батька вона позбавлена можливості прийняти та оформити спадщину, що відкрилася після смерті її двоюрідної сестри ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . При цьому зазначала, що вона є єдиною спадкоємицею за законом після смерті двоюрідної сестри.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що "у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів".

Суддя відмовляє в відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, в разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Тобто визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Аналогічні за змістом висновки щодо встановлення факту викладені в постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц (провадження № 61-39374св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19 (провадження № 61-1128св20), від 27 серпня 2020 року у справі № 201/1935/20 (провадження № 61-8149св20), від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19 (провадження № 61-872св21), від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20).

Відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що встановлення факту батьківства, зокрема, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, є батьком ОСОБА_1, є необхідним для вирішення питання про прийняття спадщини після смерті двоюрідної сестри ОСОБА_1 - ОСОБА_3, а із заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право, який не може бути розглянуто в порядку окремого провадження.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що оскільки окрім неї до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на майно померлої ОСОБА_3 більше ніхто не звертався і спадщину ніхто не прийняв, тому у даному випадку спір про право відсутній.

Відповідно до частини першої статті 1277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням (частина третя статті 1277 ЦК України).

Якщо спадкоємці не приймають спадщину, то вона охороняється відповідно до статті 1283 ЦК України.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки встановлення факту батьківства ОСОБА_2 потрібно заявнику для отримання спадкового майна у власність після смерті її двоюрідної сестри ОСОБА_3, то спір повинен вирішуватись у порядку позовного провадження і у відкритті провадження в справі відмовлено на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України.

При цьому суд першої інстанції роз`яснив, що заявник не позбавлена права звернутись для вирішення питання в порядку позовного провадження.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк