учасники справи:позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,треті особи: Виконавчий комітет Суворовської районної у місті Херсоні ради, Виконавчий комітет Корабельної районної у місті Херсоні ради,розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 серпня 2020 року у складі судді Майдан С. І. та постанову Херсонського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Полікарпової О. М., Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я.у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Виконавчий комітет Суворовської районної у місті Херсоні ради, Виконавчий комітет Корабельної районної у місті Херсоні ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Виконавчий комітет Корабельної районної у місті Херсоні ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

- розірвати шлюб, укладений між ним та відповідачем, зареєстрований 26 серпня 2009 року у Херсонському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління в Херсонській області за актовим записом № 662;

- визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначений позов мотивований тим, що він з 26 серпня 2009 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у нього з відповідачем народилася дочка ОСОБА_3 .

Спільне життя з відповідачем не склалося, шлюбні відносини фактично припинені, оскільки вони мають різні погляди на життя, спільне господарство не ведуть, проживають окремо. Подальше спільне проживання стало неможливим, а збереження шлюбу суперечить інтересам сторін та дитини.

Крім того вказував на те, що протягом останніх трьох років дитина проживала разом з ним. Мати разом з дитиною не проживає, вихованням не займається, не піклується про неї. Влітку 2018 року відповідач без його згоди забрала дитину з дитячого табору та перевела до іншої школи.

ОСОБА_2 не працює, не має коштів для утримання дитини, не піклується про неї, тому проживання дитини разом з ним буде відповідати її інтересам, оскільки він забезпечує її, має достатній дохід для її утримання.

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вищевказаним зустрічним позовом, в якому просила визначити місце проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із нею.

Зазначений зустрічний позов мотивований тим, що протягом 3,5 років вона з відповідачем проживають окремо, спільного господарства не ведуть, тому їх шлюбні відносини фактично припинені. Із часу фактичного припинення шлюбу їх дочка постійно проживає з нею за адресою: АДРЕСА_2, без реєстрації.

Батько наполягає на проживанні їх спільної дочки з ним, у зв`язку із чим між ними виникають конфлікти.

Але вона вважає, що проживання дитини разом із матір`ю відповідає інтересам дитини, враховуючи ту обставину, що дитина має усі умови для повноцінного розвитку. Протягом чотирьох місяців ОСОБА_5 не виявляє бажання спілкуватися з батьком, пояснюючи цю обставину тим, що він зловживає алкогольними напоями, застосовує нецензурну лайку в її присутності.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 13 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Розірвано шлюб, укладений 26 серпня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований Херсонським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, актовий запис № 662.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визначено місце проживання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із матір`ю ОСОБА_2 .

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, місцевий суд виходив з того, що фактично шлюбні відносини між сторонами припинені. Подружнє життя сторін не склалося через втрату почуття кохання та взаємоповаги, різних поглядів на життя. Подальше збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін та дитини.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання дитини разом з ним та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом з нею, місцевий суд виходив з того, що проживання малолітньої дитини разом з матір`ю буде відповідати найкращому забезпеченню її інтересів.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 серпня 2020 року залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції переглядалося апеляційним судом лише в частині визначення місця проживання дитини.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, та дійшов правильного висновку щодо доцільності проживання малолітньої дитини разом з матір`ю, що сприятиме якнайкращому забезпеченню її інтересів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 серпня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, визначивши місце проживання малолітньої ОСОБА_4 разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій проігнорували надані ним докази та не надали їм відповідну оцінку.

Висновок Виконавчого комітету Корабельної у місті Херсоні районної ради від 13 лютого 2019 року є упередженим, в якому повністю проігноровані докази, які надавалися ним.

Також поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що протягом двох років він був позбавлений можливості повноцінно спілкувати з дитиною. Відповідач не повідомляла його про місце знаходження та навчання дитини.

При постановленні судових рішень ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не врахували та не зазначили висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 березня 2021 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Херсонського міського суду Херсонської області.

21 квітня 2021 року справа № 766/11516/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 26 серпня 2009 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою Херсонського навчально-виховного комплексу "Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів" № 15 Херсонської міської ради № 195 від 13 червня 2018 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, виховувалась в дошкільному підрозділі з жовтня 2013 року до травня 2016 року. По усім питанням, пов`язаним з відвідуванням дитиною дошкільного підрозділу, вихованням, навчанням, відвідуванням батьківських зборів, оплатою за харчування займався батько ОСОБА_1 .

У акті ОСББ "Гермес-Плюс" від 17 жовтня 2018 року зазначено про те, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 разом з дочкою ОСОБА_3, яка за вказаною адресою не зареєстрована.

Згідно із свідоцтвом № НОМЕР_2 про право власності на житло, виданим 22 січня 1997 року, квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та членам її сім`ї ОСОБА_7 (відповідач у справі), ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 .

Актами обстеження умов проживання дитини за адресою: АДРЕСА_2, складеними Службою у справах дітей Корабельної районної у місті Херсоні ради від 20 вересня та 25 жовтня 2018 року встановлено, що в квартирі є всі необхідні меблі, предмети побуту, побутова техніка (холодильник, пральна машина, два телевізора). У наявності всі комунальні послуги. У дитини є окрема кімната, окреме ліжко для сну, стіл для занять, комп`ютер, місце для відпочинку, необхідний одяг, в помешканні багато дитячих поробок, малюнків, що свідчить про те, що дитина за цією адресою проживає.

Згідно із довідкою Херсонської загальноосвітньої школи І ступеня № 25 Херсонської міської ради № 117/01-37 від 18 жовтня 2018 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, навчається у 3-А класі вказаного навчального закладу з 01 вересня 2018 року.

З трудової книжки ОСОБА_2 та трудового договору від 05 лютого 2019 року судами встановлено те, що відповідач працевлаштована продавцем непродовольчих товарів.

Згідно з висновком від 13 лютого 2019 року № 02-14-28-28 Виконавчого комітету Корабельної районної у місті Херсоні ради, Орган опіки та піклування вважає доцільним визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір`ю ОСОБА_2, оскільки після фактичного припинення шлюбних відносин між батьками ОСОБА_3 мешкає разом з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Житлово-побутові умови та санітарний стан помешкання задовільні. У дитини в наявності окрема кімната, в якій є все необхідне для навчання та відпочинку дитини. У квартирі, крім дитини, проживають її мати, баба та дід. Між всіма членами родини існують теплі та дружні відносини. ОСОБА_3 навчається у Херсонській загальноосвітній школі № 25. Відповідно до психолого-педагогічної характеристики вищезазначеного закладу, мати постійно дбає про дитину, контролює її та підтримує тісний контакт зі школою та класним керівником.

Батько дитини не знаходить порозуміння з адміністрацією загальноосвітньої школи № 25 міста Херсона, де навчається ОСОБА_3 . Згідно з поданням від 19 жовтня 2018 року № 121/01-37 батько ОСОБА_3 - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, порушуючи правила пропускного режиму та намагаючись прорватися до кабінету, в якому навчається його дочка, застосував силу до чергової, голосно кричав, висловлювався ненормативною лексикою у присутності дітей, батьків та працівників школи. Такою агресивною поведінкою була налякана і ОСОБА_3 . Враховуючи ситуацію, що склалася, адміністрація закладу була вимушена викликати наряд поліції. Під час бесіди з ОСОБА_3 у Службі в справах дітей було з`ясовано, що малолітня на даний час не виявляє бажання спілкуватися з батьком, пояснюючи це тим, що він вживає алкогольні напої, застосовує грубі висловлювання в її присутності та дозволяє собі спати з нею роздягненим в одному ліжку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (789-12) (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до положень частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

За змістом статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Встановивши, що у обох батьків наявні всі необхідні умови для проживання та розвитку дитини, проте малолітня ОСОБА_3 бажає проживати з матір`ю, відомості про те, що ОСОБА_2 чинить перешкоди у спілкуванні, побаченні з дочкою, а також її вихованні відсутні, а також врахувавши інтереси самої дитини, сталі соціальні зв`язки дитини, місце її навчання, психологічний стан, зокрема прихильність до матері, проживання з нею в атмосфері любові, турботи, захисту та відсутністю на час розгляду справи порозуміння з батьком, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про доцільність проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю, що сприятиме якнайкращому забезпеченню її інтересів.

Доводи касаційної скарги про те, що висновок Виконавчого комітету Корабельної у місті Херсоні районної ради від 13 лютого 2019 року є упередженим, не заслуговують на увагу, оскільки за положенням частини шостої статі 19 СК України (2947-14) суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Таким чином, суд має право не погодитися з висновком Органу опіки та піклування, однак така відмова має бути мотивована судовим рішенням.

Встановивши те, що висновок Виконавчого комітету Корабельної у місті Херсоні районної ради від 13 лютого 2019 року є достатньо обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини суди попередніх інстанцій правильно погодилися із зазначеним висновком.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині визначення місця проживання дитини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визначення місця проживання дитини - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в означеній частині не спростовують.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання шлюбу в апеляційному порядку не переглядалося, тому не може бути і предметом перегляду Верховним Судом.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 серпня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року в частині вирішення первісних позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.Судді: І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький