Іменем України09 червня 2021 рокум. Київсправа № 694/1433/17провадження № 61-4135св20Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,учасники справи:позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідач - ОСОБА_3,третя особа - приватний нотаріус Звенигородського районного нотаріального округу Бедрата-Скляр Наталія Миколаївна,розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 11 жовтня 2019 року у складі судді Гончаренко Т. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду

з позовом до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Звенигородського районного нотаріального округу Бедрата-Скляр Н. М., про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

На обґрунтування позовних вимог вказували, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_5 .

Після його смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину житлового будинку та земельну ділянку, площею 0,3338 га, кадастровий номер 7121284800:01:002:0089, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначали, що вони протягом шести місяців звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини.

12 вересня 2017 року нотаріус прийняла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

15 вересня 2017 року нотаріус прийняла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Підставою для відмови нотаріус вказала наявність позову ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та відсутність правовстановлюючих документів.

Позивачі вважали вказані постанови нотаріуса необґрунтованими та безпідставними з огляду на те, що ОСОБА_3 не проживала однією сім`єю з їхнім батьком. Зазначали, що оригінали документів на спірний будинок та земельну ділянку перебувають у відповідача. Відповідач не врахувала, що у випадку задоволення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, це дасть їй право бути спадкоємцем четвертої черги, а вони є спадкоємцями першої черги.

З огляду на викладене позивачі просили суд:

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину житлового будинку та 1/4 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7121284800:01:002:0089, площею 0,3338 гектарів, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька

визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину житлового будинку та 1/4 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7121284800:01:002:0089, площею 0,3338 гектарів, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

РішеннямЗвенигородського районного суду Черкаської області від 11 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 29 січня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачі обрали неправильний спосіб захисту та не довели належними доказами, що відповідач відмовлялася передати їм оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно, чим перешкоджала їм в оформленні права власності. Крім того, позивачі суду не надали доказів того, що вони взагалі звертались до відповідача з цього приводу. Також суд першої інстанції вказав, що позивачі не надали достатніх доказів, що іншим способом неможливо відновити правовстановлюючий документ та визнати право власності на спадкове майно, а лише у судовому порядку.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вказав, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Суд апеляційної інстанції вважав, що права позивачів щодо спадкування ніким не оспорені, а на майно спадкодавця є відповідні правовстановлюючі документи. Тому позивачами обрано неправильний спосіб захисту їх прав, адже якщо документи на майно зберігаються у ОСОБА_3, яка цього не заперечувала, і вона зумисно не надає їх нотаріусу це є підставою для звернення до суду з позовною заявою про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом витребування правовстановлюючих документів на майно.

Аргументи учасників справи

У лютому 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що в оскарженій постанові апеляційний суд безпідставно посилався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13 та у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2019 року, справа № 335/4131/18, оскільки такі висновки зроблено у справах з іншими предметом позову та щодо спірних правовідносин, які не є подібними тим, які виникли у цій справі.

Посилання судів на неправильно обраний спосіб захисту прав є абсурдним, незаконним та необґрунтованим, оскільки у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Таким чином, наявність відмов нотаріуса є перешкодою в оформленні права позивачів на спадщину, а обраний спосіб правового захисту права є правильним.

Основною підставою для прийняття оскаржуваних судових рішень є відсутність звернень позивачів до відповідача про надання правовстановлюючих документів на спадкове майно. Це твердження судів є необґрунтованим, оскільки не відповідає дійсності, так як не тільки позивачі зверталися до відповідача з вимогою про надання правовстановлюючих документів,

а й нотаріус надсилав запити про надання оригіналів документів. Крім того,

з позовом позивачі звернулися у листопаді 2017 року та протягом більше двох

з половиною років відповідач не надав оригіналів правовстановлюючих документів нотаріусу, що доводить умисне створення перешкод позивачам

в оформленні права власності на спадкове майно, яким користується відповідач.

Таким чином, відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину,

є підставою для задоволення позову, а посилання судів попередніх інстанцій на наявність оригіналів документів є незаконним, з огляду на умисне ненадання відповідачем документів з метою створення перешкод в оформленні права на спадкове майно. Відповідач користується спадковим майном, у правовідносинах з нотаріусом вона не має наміру надавати оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно чи оформлювати своє право власності, що свідчить про незаконність її дій та неправильну оцінку судами спірних правовідносин.

Порушення норм процесуального права судом першої інстанції полягає в тому, що: судове засідання 11 жовтня 2019 року проведено без фіксації звукозаписуючим засобом та за відсутності сторони позивача, а тому

є сумнівним те, що відповідач надала на огляд суду оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно; суд не дотримався розумних строків розгляду справи; суд першої інстанції витребував докази

у відповідача та розглянув справу без надання права на дослідження цих доказів стороною позивача; суд неправомірно зупинив провадження у справі

з метою затягування строків розгляду справи, оскільки спірним спадковим майном користується відповідач та не надає позивачам доступу до спадщини; суд не врахував звернення до нотаріуса, скарг на нотаріальні дії, які містяться у справі та звернення нотаріуса до відповідача на виконання норм Закону України "Про нотаріат" (3425-12) ; суд постійно, безпідставно відкладав розгляд справи, при безпідставній неявці відповідача та його адвоката, а також провів більше

15 судових засідань без будь-якого дослідження матеріалів справи та пояснень сторони відповідача.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 квітня 2020 року вказано, що підставами касаційного оскарження заявники зазначають порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України: апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі

№ 210/1609/15-ц, від 23 грудня 2019 року у справі № 725/5254/18, від 16 січня 2019 року у справі № 2-390/2006.

Фактичні обставини справи

Відповідно до свідоцтв про народження серії НОМЕР_1, виданого 01 березня 1982 року, та серії НОМЕР_2, виданого 13 червня 1985 року, батьком ОСОБА_2 та ОСОБА_7 є ОСОБА_5 .

Згідно з свідоцтвом про шлюб, 08 липня 2006 року ОСОБА_7 та

ОСОБА_8 уклали шлюб, після укладення шлюбу прізвище чоловіка та дружини ОСОБА_9 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3, виданого 28 лютого 2017 року виконавчим комітетом Озірнянської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_5 належали 1/2 частина житлового будинку, який розміщений за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07 жовтня

Також ОСОБА_5 належала земельна ділянка, кадастровий номер 7121284800:01:002:0089, площею 0,3338 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі державного акта від 11 листопада 2009 року серії ЯИ № 546588.

02 березня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали приватному нотаріусу Звенигородського районного нотаріального округу

Бедратій-Скляр Н. М. заяви про прийняття спадщини за законом після смерті їх батька ОСОБА_5 .

05 травня 2017 року ОСОБА_3 також подала приватному нотаріусу Звенигородського районного нотаріального округу Бедратій-Скляр Н. М.

заяву про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_5 .

12 вересня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись із заявою до приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Бедратої-Скляр Н. М., в якій повідомили, що правовстановлюючі документи на будинок імовірно знаходяться у ОСОБА_3 та просили надати їм відповідь, яка свідчила б про неможливість оформлення в нотаріальному порядку спадкових прав після ОСОБА_5, вказати на якій правовій підставі,

а також зазначити чи інші особи звертались до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

12 вересня 2017 року та 15 вересня 2017 року приватний нотаріус Звенигородського районного нотаріального округу Бедрата-Скляр Н. М. прийняла постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якими відмовлено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у видачі свідоцтв про право на спадщину з підстави наявності позову ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та відсутності оригіналів правовстановлюючих документів.

Рішенням Звенигородського районного суду від 19 квітня 2018 року в справі

№ 694/1440/17 встановлено факт, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, проживали однією сім`єю з 16 липня 2004 року до

ІНФОРМАЦІЯ_1. У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1,

ОСОБА_2 про визнання права на спадкування за законом разом зі спадкоємцями першої черги відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково

з таких підстав.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати за ними право власності кожної на 1/4 частину житлового будинку та по 1/4 частини на земельну ділянку, кадастровий номер 7121284800:01:002:0089, площею 0,3338 гектарів, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 .

Суди, відмовляючи у задоволенні позову, дійшли висновку, що позивачі обрали неправильний спосіб захисту порушених прав. Крім того, суди вказали, що позивачі не надали достатніх доказів про те, що іншим способом неможливо відновити правовстановлюючий документ та визнати право власності на спадкове майно, а лише у судовому порядку.

Колегія суддів з такими висновками судів не погоджується з таких мотивів.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до змісту статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той

з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Відповідно до статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (стаття 1296 ЦК України).

У статті 1297 ЦК України встановлено обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 210/1609/15-ц (провадження № 61-40313св18) вказано, що "право на спадщину виникає

з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику

у справах про спадкування" у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право. Установивши, що право позивача ОСОБА_1 на отримання у власність спадкового майна після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 оспорюється ОСОБА_3, а також втрачено оригінали правовстановлючих документів на спадкове майно, суди дійшли обґрунтованого висновку, що обраний позивачем спосіб захисту (визнання права власності) узгоджується з положеннями статті 392 ЦК України, а ОСОБА_3 є належним відповідачем у справі".

У справі, яка переглядається, суди установили, що 02 березня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись до приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Бедратій-Скляр Н. М.

із заявами про прийняття спадщини після смерті їх батька ОСОБА_5,

а постановами від 12 вересня 2017 року і 15 вересня 2017 року приватний нотаріус відмовила їм у видачі свідоцтв про право на спадщину з підстави наявності позову ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та відсутності оригіналів правовстановлюючих документів.

За таких обставин суди попередніх інстанцій спір по суті пред`явлених позовних вимог не вирішили та необґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги свідчать про те, що рішення суду першої інстанції і постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 11 жовтня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 29 січня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 11 жовтня 2019 року та постанова Черкаського апеляційного суду від 29 січня 2020 року втрачають законну силу.