Короткий зміст позовних вимогУ липні 2019 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно в порядку спадкування.Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, якому за життя належало на праві власності приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги є: неповнолітній син - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьки спадкодавця - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також дружина спадкодавця відповідачка - ОСОБА_3 . Батьками спадкодавця було подано заяви до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального кругу Петченка Ю. А. про відмову від прийняття спадщини на користь неповнолітнього сина спадкодавця - ОСОБА_2 . Позивач, як законний представник неповнолітнього сина - ОСОБА_2, 20 липня 2016 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Петченка Ю. А. із заявою про прийняття спадщини за законом, що складається із приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на що отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Підставою відмови стало ненадання спадкоємцем правовстановлюючих документів на майно, що належало померлому.ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2, просила визнати право власності на 3/4 частки приміщення в порядку спадкування за законом.Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 липня 2019 року до участі у справі залучено службу у справах дітей Святошинського району міста Києва.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанційРішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено.Визнано за ОСОБА_2 право власності на ѕ частки приміщень АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .Задовольняючи позов, суд першої інстанції, керуючись нормами статей 1217, 1218, 1220, 1222, 1223, 1258, 1261, 1268, 1273, 1296, 1297 ЦК України, констатував наявність перешкод для позивачки та її сина в оформленні спадкових прав у нотаріальному порядку. Суд врахував, що йдеться про порушення прав та інтересів неповнолітньої особи і "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права, одержання особою бажаного результату. Суд дійшов висновку, що у справі існують підстави і необхідність для захисту прав позивача шляхом визнання за неповнолітнім ОСОБА_2 права власності на 3/4 частки нежитлових приміщень АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його батька ОСОБА_4 .Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2020 року залишено без змін.Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скаргиУ вересні 2020 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 липня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.Касаційна скарга мотивована тим, що у цій справі відсутній спір про право оскільки, як вказує заявниця, вона не оспорює право позивача на прийняття спадщини. Заявниця вказує, що дії позивача є неправомірні, оскільки вона фактично просить суд перебрати на себе повноваження нотаріуса щодо оформлення спадщини.Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18, постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 1022/2966/2012, постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 1502/150/2012, постанові Верховного Суду від 22 травня 2020 року у справі № 2-1219/05 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи11 січня 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 липня 2020 року залишити без змін.

Додаткові аргументи заявника26 січня 2021 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду заперечення на відзив, у якому просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 липня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Рух касаційної скарги та матеріалів справиУхвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2020 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 29 липня 2020 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Вінницького міського суду Вінницької області.Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року зупинено дію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2020 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 29 липня 2020 року, до закінчення касаційного провадження. 26 січня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, врахувавши аргументи, наведені у запереченні на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи Батьками ОСОБА_2 є ОСОБА_4 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на нерухоме майно у вигляді приміщення АДРЕСА_1 . Судом першої інстанції досліджено шляхом огляду в судовому засіданні спадкову справу № 18/2016 до майна спадкодавця ОСОБА_4, з якої встановлено, що спадкоємцями першої черги є: син ОСОБА_2, дружина ОСОБА_3 та батьки ОСОБА_5, ОСОБА_6 . Останні подали заяви про відмову від спадщини на користь сина померлого ОСОБА_2 . Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петченко Ю. А. відмовив ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 на ім`я неповнолітнього сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на житлові та/або нежитлові приміщення, що знаходяться у м. Вінниці. Відмова нотаріуса умотивована тим, що законним представником спадкоємця не подано жодного правовстановлюючого документу на майно, що належало померлому. Інформація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо спірного нерухомого майна відсутня.Судом першої інстанції була витребувана та оглянута в судовому засіданні інвентаризаційна справа № 3600 на об`єкт нерухомого майна, розташований по АДРЕСА_1, з якої встановлено, що згідно реєстраційного посвідчення від 25 липня 2006 року ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі нотаріально посвідченого 27 червня 2006 року за реєстровим № 3047 договору купівлі-продажу належали приміщення АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний СудНормами статей 1217, 1218, 1223 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 -1265 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.Згідно з частиною першою статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спадкодавцем ОСОБА_4 заповіт не складався, що також підтверджується матеріалами спадкової справи.Згідно із статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.Таким чином, позивач, який є сином спадкодавця, батьки спадкодавця та його дружина - ОСОБА_3 відповідно до статті 1261 ЦК України мають право на спадкування за законом у першу чергу. Відповідно до частини першої статті 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.Таким чином, часки кожного із спадкоємців, а саме: частки ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, становлять по ј. Разом з цим, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, маючи право на частку у спадщині за законом, скориставшись своїм правом, відмовились від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2, звернувшись до нотаріуса протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України. Згідно із частиною п?ятою статті 1273 ЦК України відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Судами у відповідності до частини шостої статті 1273 ЦК України встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не відкликали свої заяви про відмову від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для її прийняття.Таким чином, відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України неповнолітній ОСОБА_2 вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки судами не встановлено випадків, передбачених частинами другою-четвертою статті 1273 ЦК України.Відповідно до статей 1268, 1296 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Але, це положення закону треба сприймати у контексті статусу спадкоємця у певні проміжки часу, оскільки редакція даної норми має широкий зміст. Якщо особи не можуть довести свої права на спадщину, то відповідні факти, з якими пов`язується виникнення права на спадкування, встановлюються судом.Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, встановив, що позивач прийняв спадщину у складі якої є нерухоме майно, а саме: приміщення АДРЕСА_1, врахував вищевикладене, а також статтю 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, зробив правильний висновок, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом визнання за неповнолітнім ОСОБА_2 права власності на ѕ частки приміщень АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті його батька - ОСОБА_4 .Аргументи заявника про те, що у справі відсутній спір про право, оскільки остання не оспорює право позивача на прийняття спадщини та те, що дії позивача є неправомірними з тих підстав, що позивач фактично просить суд перебрати на себе повноваження нотаріуса щодо оформлення спадщини є безпідставними, оскільки визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.У справі, яка переглядається встановлено наявність перешкод для оформлення спадкових прав позивача у нотаріальному порядку.Колегія суддів також відхиляє аргументи заявника про застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18 про встановлення юридичного факту постійного проживання зі спадкодавцем, постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 1022/2966/2012 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на майно в порядку спадкування, постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 1502/150/2012 про визнання недійсним договору про поділ спадкового майна, свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності, постанові Верховного Суду від 22 травня 2020 року у справі № 2-1219/05 про визнання права власності на спадкове майно, оскільки правовідносини, які виникли у справі, яка переглядається і правовідносини, у справах, на які посилається заявник є різними.Європейський суд з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) вказував на необхідність при оцінці доказів керуватися критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати зі співіснування достатньовагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до не правильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронінапроти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатом розгляду касаційної скаргиВідповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 липня 2020 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).Враховуючи те, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює дію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2020 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 29 липня 2020 року. Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 липня 2020 року залишити без змін.Поновити дію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2020 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 29 липня 2020 року.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.Судді: В. М. КоротунС. Ю. БурлаковМ. Є. Червинська