провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2019 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про захист прав споживачів, посилаючись на те, що 06 лютого 2014 року між нею та відповідачем були укладені депозитний договір № SAMDNWFD0070072034200, на виконання якого нею було передано банку 3 000 доларів США, депозитний договір № SAMDNWFD0070072033400, на виконання якого нею було передано банку 4 000 доларів США та депозитний договір № SAMDNWFD0070072032800, на виконання якого нею було передано банку 13 000 доларів США. Навесні 2014 року у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території Автономної Республіки Крим (далі - АРК) її рахунки були безпідставно заблоковані. З метою отримання належних їй коштів вона звернулася до відповідача із заявою про перерахування коштів на її рахунок, проте заява не була задоволена. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила зобов`язати АТ КБ "ПриватБанк" перерахувати на банківський рахунок № НОМЕР_1 належні їй грошові кошти: 13 282,34 доларів США - з рахунку № НОМЕР_2 ; 4 058,39 доларів США - з рахунку № НОМЕР_3 ; 3 043,79 доларів США - з рахунку № НОМЕР_4 .

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2019 року позов задоволено. Зобов`язано АТ КБ "ПриватБанк" перерахувати ОСОБА_1 кошти: 13 282,34 доларів США з рахунку № НОМЕР_2 - на рахунок № НОМЕР_1 ; 4 058,39 доларів США з рахунку № НОМЕР_3 - на рахунок № НОМЕР_1 ; 3 043,79 доларів США з рахунку № НОМЕР_4 - на рахунок № НОМЕР_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ліквідація філій або припинення в будь-який спосіб їх діяльності не звільняє банк від обов`язку щодо виконання укладених депозитних договорів.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Факт укладення договорів про внесення позивачем коштів підтверджується належними доказами, грошові кошти за договорами банківського вкладу позивачу не виплачені, а ліквідація філій або припинення в будь-який спосіб їх діяльності не звільняє банк від обов`язку щодо виконання укладених договорів.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У листопаді 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що у зв`язку з окупацією АРК та міста Севастополя керівництвом банку 15 травня 2014 року було прийнято рішення про припинення всіх відокремлених підрозділів Кримської філії АТ КБ "ПриватБанк" на території АРК, а тому банк не мав правових підстав та можливості здійснювати банківську діяльність. Доступ до первинних документів, в тому числі й до оригіналів договорів та касових документів клієнтів Кримської філії банку на цей час обмежений. Зобов`язання за договорами, укладеними АТ КБ "ПриватБанк" в особі Кримської філії, виконує автономна некомерційна організація "Фонд захисту вкладників" (далі - АНО "ФЗВ"), створена на підставі Федерального Закону Російської Федерації від 02 квітня 2014 року № 39-ФЗ "Про захист інтересів фізичних осіб, що мають вклади в банках та відокремлених структурних підрозділах банків, зареєстрованих та (чи) діючих на території Республіки Крим та на території міста федерального значення Севастополя". Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що позивачем не отримані грошові кошти за рахунок АНО "ФЗВ". Крім того, судом першої інстанції не врахована та обставини, що спір між сторонами вже був вирішений. Рішенням Каланчацького районного суду Херсонської області від 03 вересня 2015 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 18 листопада 2015 року та залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення коштів за вищевказаними договорами банківського вкладу відмовлено.

У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дугінов Д. А. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.

13 грудня 2019 року справа № 757/18976/18-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) . Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що 06 лютого 2014 року між сторонами у справі були укладені депозитний договір № SAMDNWFD0070072034200, на виконання якого позивачем було передано банку 3 000 доларів США, депозитний договір № SAMDNWFD0070072033400, на виконання якого позивачем було передано банку 4 000 доларів США та депозитний договір № SAMDNWFD0070072032800, на виконання якого позивачем було передано банку 13 000 доларів США.

Умовами вказаних договорів передбачено, що на суму вкладу нараховуються відсотки в розмірі 9 % річних.

Навесні 2014 року у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень АТ КБ "ПриватБанк" на території АРК рахунки позивача були заблоковані відповідачем.

З метою отримання коштів за договорами, 28 лютого 2018 року позивач звернулася до АТ КБ "ПриватБанк" з відповідними заявами, проте вони були залишені без задоволення.

Банк не виконав належним чином своїх зобов`язань за вищевказаними депозитними договорами.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 5 постанови Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" зобов`язано припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території АР Крим і міста Севастополя та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, що унеможливлює діяльність відокремленого підрозділу банку на території АР Крим та міста Севастополя - філії "Кримське регіональне управління ПАТ КБ "ПриватБанк".

Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (z1172-03) , в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) , передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Згідно з пунктом 2.9 глави 2 "Приймання готівки" розділу ІV "Касові операції банків з клієнтами" Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Таким чином, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові кошти вкладника передаються ним у власність банку, а безготівкові кошти - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати процентів на неї, а у банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16.

Згідно зі статтею 1060 ЦК України в редакції, чинній на час укладення договорів банківського вкладу, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Згідно з частиною першою статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Таким чином, обмеження прав клієнта на розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1074 ЦК України). Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час (частина перша статті 1075 ЦК України).

Вирішуючи питання про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу або перерахування на вимогу клієнта на його рахунок коштів за вкладами та процентів за користування ними, суди повинні встановити факт укладення відповідного договору, з`ясувати повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності, щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів.

На підтвердження факту виникнення між сторонами договірних правовідносин, позивач надала договори банківських вкладів та квитанції про внесення коштів на депозитні рахунки банку, оригінали яких були оглянуті судом першої інстанції в судовому засіданні.

Доказів повернення позивачу депозитних вкладів банком не надано.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності підтверджують факт укладення між сторонами вищезазначених договорів банківського вкладу та внесення ОСОБА_1 грошових коштів на депозитні рахунки банку, проте в порушення своїх зобов`язань відповідач відмовляється виконувати вимогу позивача щодо перерахування на її рахунок вкладів та процентів за користування ними, суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76- 78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що рішенням Каланчацького районного суду Херсонської області від 03 вересня 2015 року вже було вирішено спір між тими ж сторонами, з тим же предметом та з тих же підстав, не заслуговують на увагу, оскільки предметом позову, який розглядався Каланчацьким районним судом Херсонської області, було стягнення коштів за договорами банківського вкладу, тоді як предметом цього спору є зобов`язання банку перерахувати кошти банківського вкладу з одного рахунка на інший.

Аргументи АТ КБ "ПриватБанк" про те, що у зв`язку з окупацією території АРК банк не може перевірити інформацію щодо спірних банківських договорів, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Банк має право відкривати відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) на території України (частина перша статті 33 вказаного Закону).

Згідно зі статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг належать: 1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах; 3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.

Тобто надання послуг з розміщення вкладу (депозиту) здійснює саме банк як юридична особа, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Проте, якщо структурній одиниці надано відповідні повноваження (згідно з положенням, статутом, довіреністю), то вона має право укладати договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Відтак саме банк, а не його структурна одиниця, має відповідати за зобов`язаннями, взятими на себе за укладеним договором.

Відповідно до частини третьої статті 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

За правилом статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території" тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Оскільки стороною укладених договорів банківських вкладів є АТ КБ "ПриватБанк", то згідно зі статтями 526, 631, 651, 653, 1058, 1075 ЦК України зобов`язання за договором має виконувати саме банк як юридична особа. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов`язків за укладеними і дійсними договорами. А тому посилання заявника в касаційній скарзі на те, що зобов`язання за договорами виконує АНО "ФЗВ" за рахунок майна банку, яке знаходиться на території АРК та міста Севастополь, не відповідає зазначеним нормам права.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77- 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Судді:	В. А. Стрільчук

	В. М. Ігнатенко

	С. О. Карпенко