розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві на рішення Дарницького районного суду м. Києва у складі судді Колесника О. М. від 05 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Слюсар Т. А., від 05 вересня 2017 року,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст вимог заявника

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України до та станом на 24 серпня 1991 року.

Заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 він народився у м. Ковель Волинської області і постійно проживав на території України станом

на 24 серпня 1991 року, оскільки його батько проходив військову службу у політвідділі військової частини 12242, що знаходилась на території України. 19 серпня 2016 року він звернувся до міграційної служби із заявою про набуття громадянства України за територіальним походженням, однак йому у цьому було відмовлено із роз`ясненням щодо надання судового рішення про встановлення відповідного юридичного факту, а тому просив задовольнити заяву.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України до та станом на 24 серпня 1991 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявником надано достатньо доказів на підтвердження його народження та проживання до та станом на 24 серпня 1991 року на території України.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2017 року апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у

м. Києві відхилено, а рішення Дарницького районного суду м. Києва

від 05 липня 2017 року залишено без змін.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляд цивільних і кримінальних справ, Головне управління Державної міграційної служби України у м. Києві просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що заявник не довів належними та допустимими доказами факт його проживання до та станом на 24 серпня 1991 року на території України. Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року (далі - Порядок) передбачено, що встановлення належності до громадянства України стосується, зокрема особи, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття і батьки, яких належать до категорії, зокрема, осіб які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України. Проте батько позивача разом із матір`ю проживали на території України до 1992 року, після чого його було переведено за місцем служби до м. Фаніполь, що стало підставою для повернення до Республіки Білорусь, а тому заявник не належить до категорії осіб, які мають право на отримання громадянства України. Крім того, суд не визначився із суб`єктним складом учасників справи, оскільки відповідно до пункту 4 Порядку документи з питань громадянства особою, яка постійно проживає за кордоном, подаються до дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи,

а тому ГУ ДМС України у м. Києві не є заінтересованою особою у цій справі.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У листопаді 2017 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в яких він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Ковель Волинської області Української РСР, є громадянином Республіки Білорусь, що підтверджується копією закордонного паспорта (а. с. 10).

Батько позивача ОСОБА_2 з 21 серпня 1989 року проходив військову службу у м. Ковелі, а з 6 грудня 1989 року по 1992 рік був переведений до військової частини 12242, яка розташовувалася у м. Стрий Львівської області. Разом з ним проживали дружина та син, який з 28 серпня 1991 року по 04 вересня 1991 року перебував на стаціонарному лікуванні у Стрийській міській клінічній лікарні.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 234 ЦПК України 2004 року визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 234 ЦПК України 2004 року суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої статті 256 ЦПК України 2004 року у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З указаного вбачається, що законом передбачено вставлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (2235-14) є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої

статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (2235-14) (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України" особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12) , або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Відповідно до пункту 25 Порядку для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12) , або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами "а" - "в" пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.

У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установивши, що заявник ОСОБА_1 проживав на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12) , до та станом на 24 серпня 1991 року, що підтверджується належними та допустимими доказами, дійшли обґрунтованого висновку про встановлення цього факту. Письмові докази, які свідчать про народження ОСОБА_1 та його проживання до 1992 року разом з батьками на території України не спростовано, тому відповідні доводи касаційної скарги Верховний Суд визнає безпідставними.

Доводи касаційної скарги про те, що заявник не належить до категорії осіб, які мають право на отримання громадянства України, оскільки у порушення пункту 7 Порядку батько позивача після 1992 року не залишився проживати на території України як того вимагає Порядок, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки заявник просить встановити факт його проживання на території України станом на 1991 рік, а не батька.

Посилання в касаційній скарзі на те, що ГУ ДМС України у м. Києві не є заінтересованою особою у цій справі, оскільки питання щодо громадянства особи, яка постійно проживає за кордоном, повинно вирішуватися дипломатичним представництвом чи консульською установою України за місцем проживання цієї особи, є необґрунтованими. Так, матеріали справи не містять даних про постійне проживання ОСОБА_1 за кордоном. Крім того, до повноважень Державної міграційної служби України відноситься реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Отже, ГУ ДМС України є заінтересованою особою у вирішенні питання про встановлення факту проживання заявника на території України, оскільки таке може вплинути на вирішення питання про набуття останнім громадянства України, що відноситься до компетенції цього органу.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не подав заяву про припинення громадянства Республіки Білорусь на законність судових рішень про встановлення факту проживання на території України не впливають, оскільки відповідно до статті 8 Закону України "Про громадянство України" подання чи не подання заяви про припинення громадянства перевіряється компетентним органом при набутті громадянства України, а не під час вирішення питання про встановлення факту проживання особи на території України.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.