розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на рішення Київського районного суду міста Харкова від 24 червня 2019 року у складі судді Ніколаєнко І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Харківської міської ради, третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 їх мати ОСОБА_3 померла. Позивачі є спадкоємцями першої черги та у встановлений законом строк звернулися до Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. У зв`язку з відсутністю у ОСОБА_3 правовстановлюючого документа на домоволодіння, що належало раніше померлій ОСОБА_4, а саме свідоцтва про право на спадщину, 02 грудня 2015 року та 21 листопада 2017 року державним нотаріусом Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори Стрельниковим А. С. винесено постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій.

З огляду на викладене ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили визнати за кожним право власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 24 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року, позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_2, право власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги після померлої ОСОБА_3, яка не отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а тому необхідно задовольнити позовні вимоги та визнати за позивачами по 1/2 частці в праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .

Наявність або відсутність будь-якого самочинного будівництва у спірному домоволодінні, про існування якого стверджував відповідач, не може бути перешкодою для оформлення позивачами своїх спадкових справ.

Позовні вимоги не містять технічних характеристик домоволодіння, право власності на яке вимагають визнати за собою позивачі.

Крім того, державна реєстрація права власності позивачів, а отже і виникнення у них права власності на нерухоме майно - спірне домоволодіння буде здійснено лише у разі відсутності у такому домоволодінні самочинного будівництва або введення його в експлуатацію у передбаченому законом порядку.

При цьому предметом позову у цій справі є не визнання права власності на самочинне будівництво, як стверджував відповідач, а визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, що є способами захисту різних прав громадян, а тому право позивачів на спадщину має бути захищено судом.

Короткий зміст касаційної скарги

У січні 2020 року Харківська міська рада надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду міста Харкова від 24 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до довідки Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 04 грудня 2013 року № 1801959 та постанов про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 02 грудня 2015 року та від 21 листопада 2017 року на території домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, здійснено самочинні побудови: приміщення № 1-6 площею 9,0 кв. м із кухні в житлову самочинно переобладнано, гаражі літ. "Н", "З", сарай літ. "О". Також в матеріалах справи відсутній технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 з надвірними будівлями.

Позивачі не заявляли вимоги щодо визнання права власності на вказаний будинок без урахування самочинного будівництва. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Позивачі звернулися до суду з метою узаконити самочинно збудоване майно всупереч встановленому порядку. Проте спадкоємці не набувають право власності на нерухоме майно у порядку спадкування, якщо за життя спадкодавець не набув права власності на таке майно.

Крім того, самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу, згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що у зв`язку з наявністю самочинного будівництва, за умови відсутності дозвільних документів на право виконання будівельних робіт та вводу його в експлуатацію у встановленому законом порядку, визнання права власності на вказане майно є неможливим.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі договору побудови від 16 лютого 1957 року, посвідченого Першою Харківською нотаріальною конторою, належав житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 27).

Після смерті ОСОБА_5 - 21 жовтня 1970 року, ОСОБА_4 11 травня 1973 року отримала свідоцтво про право на спадщину - на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями. Інша половина житлового будинку з надвірними будівлями належала їй як частка в спільному майні подружжя, про що видано свідоцтво від 11 травня 1973 року (а. с. 27, 28).

14 вересня 1984 року ОСОБА_4 на ім`я її доньки ОСОБА_3 було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори Головань В. Я., зареєстрований в реєстрі номером 3-2660, яким вона все своє майно, де б таке не знаходилось та з чого б воно не складалось, що мало належати їй на день смерті, заповідала своїй дочці - матері позивачів ОСОБА_3 (а. с. 32).

ОСОБА_6 зверталася до Фрунзенського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_1, Восьмої Харківської державної нотаріальної контори та Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори про визнання зазначеного заповіту недійсним.

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 05 серпня 2015 року позов ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним залишено без задоволення (а. с. 12-16).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 листопада 2015 року рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 05 серпня 2015 року залишено без змін (а. с. 17-21).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року, рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 05 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 09 листопада 2015 року залишено без змін (а. с. 22-26).

Отже, заповіт є чинним.

11 квітня 1986 року ОСОБА_3 звернулася до Восьмої Харківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте свідоцтво про право на спадщину не отримувала (а. с. 30).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а. с. 62).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у встановленому законом порядку прийняли спадщину після смерті матері ОСОБА_3, шляхом подачі до Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори заяв про прийняття спадщини.

Разом з тим у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_3 правовстановлюючого документа на домоволодіння, що належало раніше померлій ОСОБА_4, а саме свідоцтва про право на спадщину, 02 грудня 2015 року та 21 листопада 2017 року державний нотаріус Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори Стрельников А. С. виніс постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій, згідно з якими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, з тих підстав, що вони не надали документів, що посвідчують право власності спадкодавця на нерухоме майно, а також у зв`язку із наявністю у спадковій справі позовної заяви ОСОБА_6 з відміткою Київського районного суду міста Харкова про прийняття позовної заяви від 16 жовтня 2015 року та ухвали Київського районного суду міста Харкова про призначення розгляду справи на 30 жовтня 2015 року, що свідчило про спір щодо спірного нерухомого майна (а. с. 6, 7).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення судів першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, в тому числі шляхом визнання права.

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, що передбачено частиною першою статті 1222 ЦК України.

За змістом статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статті 1261- 1265 ЦК України визначають коло осіб, що входять до першої, другої, третьої, четвертої та п`ятої черг спадкоємців за законом.

Частиною першою статті 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкоємцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно зі статею 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Якщо будівництво об`єкта нерухомого майна здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини на підставі статті 1216 ЦК України.

Відповідно до підпунктів 4.12, 4.15, 4.18 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальний дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) , свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно з роз`ясненями, які викладені у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року № 7 (v0007700-08) , у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Як встановлено судами, спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_3 є двоє її синів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що підтверджується копіями свідоцтв про народження.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у встановленому законом порядку прийняли спадщину після смерті матері ОСОБА_3, шляхом подачі до Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори заяв про прийняття спадщини.

Разом з тим у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_3 правовстановлюючого документа на домоволодіння, що належало раніше померлій ОСОБА_4, а саме свідоцтва про право на спадщину, 02 грудня 2015 року та 21 листопада 2017 року державний нотаріус Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори Стрельников А. С. були виніс постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій, згідно з якими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, з тих підстав, що вони не надали документів, що посвідчують право власності спадкодавця на нерухоме майно, а також у зв`язку із наявністю у спадковій справі позовної заяви ОСОБА_6 з відміткою Київського районного суду міста Харкова про прийняття позовної заяви від 16 жовтня 2015 року та ухвали Київського районного суду міста Харкова про призначення розгляду справи на 30 жовтня 2015 року.

Виходячи із зазначеного, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про задоволення позовних вимог та визнання за позивачами по 1/2 частці в праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .

Однак колегія суддів не повністю погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно зі статтею 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці.

Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (z0774-07) , передбачено, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України.

Ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

Не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15 та підтверджується усталеною практикою Верховного Суду (справи №№ 334/4070/17 (61-10552св19), 552/2691/16-ц (61-12св17), 127/26186/16 (61-44319св18), 347/2273/17 (61-45856св18)).

Разом з тим в матеріалах справи є довідка Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 04 грудня 2013 року № 1801959, згідно з якою приміщення № 1-6 площею 9,0 кв. м із кухні в житлову самочинно переобладнано, гараж літ. "Н", гараж літ. "З", сарай літ. "О" самочинно збудовані.

Вказана довідка не була врахована судами попередніх інстанцій під час ухвалення судового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Визнавши право власності за позивачами кожному по 1/2 частці житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що визнали право власності на об`єкт нерухомості до складу якого входять самочинно збудовані об`єкти.

Тому висновки судів попередніх інстанцій про те, що належним способом захисту позивачів є визнання права власності на конкретне нерухоме майно в порядку спадкування за законом, і не є визнання права власності на самочинне будівництво, є помилковими, оскільки в резолютивній частині рішення, суд визнає саме право власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, суди визнають право власності не на абстрактне нерухоме майно, а на чітко визначений об`єкт нерухомості, що має свої ознаки, а саме: адресу розташування і наступні частини (житловий будинок з надвірними будівлями).

При цьому судами не спростовано доводи відповідача, що існують добудови, що є самочинним будівництвом.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про зміну оскаржуваних судових рішень, а саме в частині визнання право власності за позивачами по 1/2 частці житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

Висновки з результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено частково з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення змінити в частині визнання право власності за позивачами по 1/2 частці житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, виключивши з резолютивної частини конкретне нерухоме майно.

Керуючись статтями 402, 409, 412, 416, 419Ц ПК України (2755-17) , Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 24 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення суду першої інстанції у такій редакції:

"Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Харківської міської ради, третя особа Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю про визнання права власності на майно в поряду спадкування за законом - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, право власності на 1/2 частку майна в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, в частині, яка належала їй на час прийняття спадщини у 1984 році.

Визнати за ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_2, право власності на 1/2 частку майна в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, в частині, яка належала їй на час прийняття спадщини у 1984 році".