розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державної казначейської служби України, яка підписана представником Пальчиком Віктором Олеговичем, на ухвалу Октябрського районного суду міста Полтава від 23 листопада 2018 року у складі судді: Материнко М. О., та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 березня 2019 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Бутенко С. Б., Карпушина Г. Л.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог заяви

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Заява мотивована тим, що вироком Октябрського районного суду міста Полтави від 16 березня 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 382 КК України. Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 03 липня 2018 вирок Октябрського районного суду міста Полтави від 16 березня 2016 року залишено без змін.

ОСОБА_1 вказував на те, що йому завдано моральної шкоди, компенсацію якої він оцінює у розмірі 350 000 грн. В обґрунтування розміру якої зазначено про те, що кримінальна справа, у якій йому було пред`явлено обвинувачення, набула під час розгляду значного суспільного резонансу; було допущено засоби масової інформації, які за чисельними інтерв`ю учасників кримінального провадження, висвітлювали обставини, які виставили його шахраєм, що підтверджується відеозаписами, доданими до заяви. Заявник вказував, що загалом під слідством і судом він перебував протягом 38 місяців і 11 днів, держава не змогла забезпечити оперативний розгляд справи в межах розумних строків; він постійно страждав від почуття невизначеності свого майбутнього, зважаючи на те, що він підпадав під ризик бути безпідставно позбавленим волі.

Також вказаними незаконними діями органів він переніс страждання, заподіяні внаслідок психічного впливу, що призвело до погіршення і позбавлення можливостей реалізації ним звичок і бажань, нормальних життєвих зав`язків, необхідності витрачання зусиль на доведення своєї невинуватості та інших негативних наслідків морального характеру. Негативного впливу також зазнали родинні зв`язки та взаємовідносини через підвищені душевні хвилювання, оскільки він є єдиною особою в сім`ї, яка має постійний заробіток, утримує дружину, малолітнього сина і батьків похилого віку.

ОСОБА_1 просив:

стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь грошові кошти в сумі 350 000 грн в рахунок компенсації моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 23 листопада 2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 350 000 грн в рахунок компенсації моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що під слідством заявник перебував 38 місяців та 11 днів, що рахуються з дня внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (22 квітня 2015 року) до набрання чинності виправдувальним вироком суду (03 липня 2018 року). У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Таким чином, максимальний розмір моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом законом не установлений. Розмір моральної шкоди має визначатись судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Станом на час розгляду справи 23 листопада 2018 року Законом України "Про Державний бюджет на 2018 рік" (2246-19) встановлено мінімальний розмір заробітної плати - 3 723 грн. Таким чином мінімальна сума компенсації моральної шкоди за 38 місяців перебування заявника під слідством та судом становить - 141 474 грн. Суд зазначив, що доданими до матеріалів справи документами, у тому числі відеозаписом, підтверджується той факт, що кримінальна справа під час здійснення досудового розслідування та судового розгляду мала значний суспільний резонанс. Санкція статті кримінального правопорушення, за якою обвинувачувався заявник, передбачала відповідальність у вигляді штрафу від семисот п`ятдесяти до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до п`яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Таким чином ОСОБА_1 мав ризик бути безпідставно позбавленим волі, а також позбавленим права обіймати посаду, на якій він працював. Станом на момент тривання слідства та суду заявник перебував у шлюбі та мав на утриманні малолітнього сина, та був єдиним членом сім`ї, що отримує дохід та утримує родину, а тому ОСОБА_1, зазнавав побоювання щодо подальшої долі сім`ї та її забезпеченості. Наявність соціального висвітлення становища заявника у засобах масової інформації з негативної сторони та характеристики, що також були у вільному доступі для батьків заявника, дружини, родичів і друзів, також мало вплив на моральний стан заявника.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 березня 2019 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без задоволення.

Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 23 листопада 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) не передбачено, що органи Державного казначейства в обов`язковому порядку залучаються до розгляду питання судом про відшкодування моральної шкоди в порядку визначеному цим законодавчим актом. Вказане провадження у справі не є позовним, де є обов`язковим залучення до участі в справі відповідачів та третіх осіб, а справа була розглянута хоча і у відповідності з вимогами ЦПК України (1618-15) , однак в спеціальному порядку, передбаченому Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , який не передбачає при вирішенні питання про визначення та відшкодування моральної шкоди залучення до участі в справі третіх осіб чи зацікавлених осіб. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 146/1091/17 зазначено, що чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, тому звернення громадянина до суду не з позовною заявою, а із заявою про відшкодування шкоди, відповідає спеціальному порядку встановленому зазначеним законом, та не суперечить чинному законодавству України.

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що суспільне оприлюднення становища заявника у засобах масової інформації з негативної сторони та характеристики, що також були у вільному доступі для батьків заявника, дружини, родичів і друзів, ступінь зниження престижу заявника у зв`язку з обвинуваченням його у вчиненні злочину, втрату ділової репутації, що не підлягає відновленню, тривалість обмеження його конституційних прав, мало негативний вплив, в тому числі й на моральний стан заявника. Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди, суд першої інстанції належним чином обґрунтував свої висновки, що мінімальний розмір моральної шкоди становить 141 474 грн, однак з врахуванням обставин справи зробив висновок, що заявлений позивачем розмір компенсації моральної шкоди в сумі 350 000 грн є обґрунтованим. Зазначений в ухвалі суду першої інстанції розмір стягнутої суми і порядок її виплати відповідає Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) та Положенню про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 від 04 березня 1996 року.

Аргументи учасників справи

У квітні 2019 року Державна казначейська служба України через представника Пальчика В. О. подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржені рішення та у задоволенні заяви відмовити. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що Державна казначейська служба України жодних прав та інтересів позивача не порушувала, не вступала у правовідносини з позивачем і шкоди позивачу не завдала у зв`язку із чим не повинна нести відповідальність за шкоду, завдану внаслідок незаконних дій інших державних органів. Суди безпідставно завищили розмір моральної шкоди, оскільки розмір повинен визначатись з урахуванням принципів розумності та справедливості, має бути не більш, ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинен призводити до збагачення позивача за рахунок держави.

У травні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржені рішення залишити без змін. Відзив мотивований тим, що максимальний розмір моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом законом не установлений. Розмір моральної шкоди має визначатись судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, з урахуванням вимог розумності та справедливості. Правоохоронними органами за більше, ніж три роки, завдано заявнику моральної шкоди в більшому розмірі, ніж мінімально встановлений, що підтверджується наданими матеріалами до суду першої інстанції. Справа мала значний суспільний резонанс, про що свідчать численні видання в засобах масової та інтерв`ю з представниками органів прокуратури.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20) , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року: в задоволенні клопотання Державної казначейської служби України, яке підписане представником Пальчиком В. О., про участь у судовому засіданні відмовлено; взадоволенніклопотання Державної казначейської служби України, яке підписане представником Пальчиком В. О., про зупинення виконання ухвали Октябрського районного суд міста Полтава від 23 листопада 2018 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 25 березня 2019 року відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 02 квітня 2015 року органом досудового розслідування СУ ГУ МВС України в Полтавській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення за № 42015170000000161 за правовою кваліфікацією частини другої статті 382 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1, займаючи посаду старшого державного виконавця Октябрського ВДВС Полтавського МУЮ ГУЮ Міністерства юстиції України в Полтавській області, здійснюючи функції представника влади, будучи службовою особою, наділеною згідно з Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) від 21 квітня 1994 року владними повноваженнями, діючи всупереч інтересам служби, умисно не виконував судове рішення, яке набрало законної сили.

01 липня 2015 року в межах вказаного кримінального провадження ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 382 КК України.

ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що, займаючи посаду старшого державного виконавця Октябрського ВДВС Полтавського МУЮ ГУЮ Міністерства юстиції у Полтавській області, здійснюючи функції представника влади, будучи службовою особою, наділеною згідно Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року (606-14) , умисно не виконав судове рішення, яке набрало законної сили.

Вироком Октябрського районного суду Полтави від 16 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 03 липня 2018 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за відсутності в діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 382 КК України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

У пункті 1 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" від 01 грудня 1994 року N 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15 вказано, що "відповідно до частини 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування".

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що "моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості".

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебував 38 місяців та 11 днів, що рахуються з дня внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (22 квітня 2015 року) до набрання чинності виправдувальним вироком суду (03 липня 2018 року), а тому мінімальна сума компенсації моральної шкоди за 38 місяців перебування заявника під слідством та судом становить - 141 474 грн. Суди, з урахуванням вимог розумності та справедливості, порушення прав ОСОБА_1, характеру і обсягу його страждань, обґрунтовано визначили компенсацію моральної шкоди у розмірі 350 000 грн.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 556/896/18 (провадження № 61-8182св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку. Тому резолютивну частині ухвали суду першої інстанції слід змінити.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що резолютивна частина ухвали суду першої інстанції постановлена без додержання норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення в іншій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; резолютивну частині ухвали суду першої інстанції слід змінити; оскаржені рішення в іншій частині залишити без змін.

Керуючись статтями 400 та 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України, яка підписана представником Пальчиком Віктором Олеговичем, задовольнити частково.

Резолютивну частину ухвали Октябрського районного суд міста Полтава від 23 листопада 2018 року змінити, виклаши абзац другий в такій редакції: "Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1, адреса для листування: АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Київським РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області 19.06.2014, грошові кошти у сумі 350 000 грн (триста п`ятдесят тисяч грн 00 коп), в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду".