розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Вінницького апеляційного суду від 24 січня 2019 року у складі колегії суддів: Зайцева А. Ю., Панасюка О. С., Шемети Т. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 11 грудня 2007 року він придбав квартиру АДРЕСА_1 . Цього ж дня між ним та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладений кредитний договір, згідно з умовами якого він отримав кредит у розмірі 212 000,00 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00 % на рік. На забезпечення виконання кредитних зобов`язань між ним та банком укладений договір іпотеки, предметом якого є спірна квартира.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 04 липня 2011 року у справі № 2-2604/11 у рахунок погашення його заборгованості перед банком за кредитним договором від 11 грудня 2007 року в сумі 192 239,20 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від його імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.

15 січня 2016 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг" (далі - ТОВ "Естейт Селлінг") укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Надалі ТОВ "Естейт Селлінг" передало вказану квартиру в іпотеку ПАТ КБ "ПриватБанк", а 10 серпня 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" зареєстрував за собою право власності на неї.

28 квітня 2016 році ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області заочне рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 04 липня 2011 року скасовано, справа призначена в загальному порядку, а 25 жовтня 2017 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області позов ПАТ КБ "ПриватБанк" залишено без розгляду.

Зазначав, що вибуття спірної квартири з його володіння на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, вважається таким, що вибуло з його володіння як власника поза його волею.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив витребувати з чужого незаконного володіння ПАТ КБ "ПриватБанк" на його користь квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 вересня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Заходи забезпечення позову, які вжиті ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22 березня 2018 року, а саме арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ПАТ КБ "ПриватБанк", та заборону ПАТ КБ "ПриватБанк" вчиняти дії, а саме виселяти та знімати з реєстрації мешканців вказаної квартири, вселяти інших осіб до вказаної квартири, укладати договори оренди, користування, тощо з третіми особами, скасовано.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням суду у справі № 127/9227/16-ц встановлено ту обставину, що договір купівлі-продажу від 15 січня 2016 року укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг" з дотриманням вимог законодавства, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні, тобто судом встановлено правомірність набуття права власності на спірну квартиру за ТОВ "Естейт Селлінг". Крім цього, ОСОБА_1, укладаючи іпотечний договір, предметом якого була спірна квартира, мав усвідомлювати наслідки цього договору, зокрема, можливість погашення заборгованості за рахунок продажу іпотечного майна, тобто, укладаючи цей договір позивач погодився з усіма його положеннями, зокрема, із зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 24 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Витребувано з чужого незаконного володіння ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірна квартира вибула з володіння позивача поза його волею, оскільки вибула із власності позивача на підставі повноважень наданих банку заочним рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 04 липня 2011 року, яке в подальшому скасовано ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2016 року, а тому наявні правові підстави для витребування з чужого незаконного володіння ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 спірної квартири.

Також апеляційний суд зазначив, що ПАТ КБ "ПриватБанк" за договором купівлі-продажу від 15 січня 2016 року, діяв як продавець від імені ОСОБА_1, що суперечить закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для витребування у банку спірної квартири на користь позивача, неправильно застосував положення статей 387, 388 ЦК України.

Також апеляційний суд не врахував, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 жовтня 2016 року у справі № 127/9227/16-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Естейт Селлінг" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15 січня 2016 року, який був укладений між банком та ТОВ "Естейт Селлінг".

Крім того, наявність у діях позивача волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача, ОСОБА_1, передаючи спірну квартиру в іпотеку, висловив своє бажання на її відчуження, тому безпідставним є висновок апеляційного суду про те, що спірна квартира вибула з власності позивача не з його волі.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2019 року у складі судді Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 14 квітня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Грушицького А. І.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 10 вересня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 11 грудня 2007 року ОСОБА_1 купив у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 04 липня 2011 року у справі № 2-2604/11, яке набрало законної сили 15 липня 2011 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором від 11 грудня 2007 року в сумі 192 239,20 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, загальною площею 48,80 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу 15 січня 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" на підставі вказаного рішення суду відчужило спірну квартиру ТОВ "Естейт Селлінг".

15 січня 2016 року ТОВ "Естейт Селлінг" передало вказану квартиру в іпотеку ПАТ КБ "ПриватБанк".

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 березня 2018 року, індексний номер 118109079, власником спірної квартири є ПАТ КБ "ПриватБанк".

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2016 року у справі № 2-2604/11 скасовано заочне рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 04 липня 2011 року та призначено справу до розгляду.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 жовтня 2017 року у справі № 2-2604/11 позовну заяву ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишено без розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди мають враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, при передачі об`єкта нерухомості в іпотеку, іпотекодавець не втрачає право власності на це майно, лише має місце обмеження щодо розпорядження таким майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Правилом частини першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal v. the United Kingdom" (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави ( 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

' 'p' Цивільним кодексом України (435-15) передбачені засади захисту права власності.

Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна.

' 'p' Цивільним кодексом України (435-15) передбачено як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

При цьому реституція застосовується саме у спорах про визнання правочинів недійсними або нікчемними і полягає у поновленні порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою порушене право особи, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі - тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості. Якщо їх неможливо повернути у натурі, то відшкодовується їх вартість у грошах.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Отже, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Установивши, що спірна квартира вибула з володіння позивача поза його волею, оскільки вибула із власності позивача на підставі повноважень наданих банку заочним рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 04 липня 2011 року, яке в подальшому скасовано ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2016 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для витребування з чужого незаконного володіння ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 спірної квартири.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статей 387, 388 ЦК України, є безпідставними, оскільки спірне нерухоме майно вибуло без волі його власника на підставі судового рішення, яке у подальшому було скасовано, а тому позивач має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, отже висновок апеляційного суду про те, що права позивача можуть бути захищені у обраний ним спосіб, є правильним.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1, передаючи спірну квартиру в іпотеку, висловив своє бажання на її відчуження, є безпідставними, оскільки договір іпотеки за своєю правовою природою є забезпечувальним зобов`язанням за кредитним договором, тому він не свідчить про існування в іпотекодавця бажання на відчуження іпотечного майна.